Історія логіки: логіка стародавньої Індії

2.3 Виокремлення логіки у самостійну науку

Хоча вже в IVст. логіка Індії вирізняється неабиякими здобутками, насправді стрункої і систематичної форми вона набуває лише наприкінці VI – на початку VII ст. Цей період історії логіки зазвичай носить ім’я свої головного діяча Дігнагі (дігнагівська логіка), але окрім нього, в цей період з’являється ціла плеяда нових мислителів: Нагарджуна, Асанга і Васубандху, а також учень останнього Стхіраматі. Всі вище перелічені постаті використовували логіку насамперед для пояснення буддизму та його постулатів. Подальший розвиток буддійська логіка отримала в працях Дігнагі (VI ст.) , Дхарма - Кірті (VII ст.) , Дхармоттари (IX ст.) й Ратнакірті (X ст.).          Справжнім творцем буддійської логіки вважається Дігнагі , який відокремив її від метафізики і розробив струнку систему логіки як самостійної науки. Головний твір Дігнагі  -  «Про джерела пізнання» - здобув неабиякої популярності серед тогочасних мислителів Сходу й був перекладений на китайську та японську мови. В цьому творі, головним чином, йдеться про те, що пізніше стали називати ідеалістичної теорією пізнання. Дігнага розвиває погляд на сутність умовиводу, згідно з якою умовивід заснований на нерозривному зв'язку понять, створюваних нашим мисленням, причому цей нерозривний зв'язок визнається існуючої на підставі апріорних законів, що становлять сутність нашого мислення. Поняття нерозривного зв'язку, згідно з яким умовиводом називається вказівка на об'єкт , нерозривно пов'язано з іншими об'єктами. На цьому понятті будується вчення логічного підстави (середнього терміна). Дігнагі дає вчення про три властивості логічної підстави, яка має бути:

1) пов'язана з об'єктом  умовиводу, тобто з малим терміном (наприклад , « на горі є вогонь» );

2) пов'язана з однорідними  об'єктами (наприклад, «дим є скрізь, де є вогонь»);

3) не пов'язана з неоднорідними об'єктами (наприклад, «диму немає там , де немає вогню , як у воді» і т. д.).

Відповідно цим трьом властивостям логічної підстави дається і класифікація неправильних підстав (логічних помилок) у вигляді їх поділу на три види , оскільки три зазначених властивості логічної підстави є й умовами правильності умовиводу. Ще одним з найвидатніших буддійських теоретиків логіки був Дхармакірті, якого іноді також називають Аристотелем Давньої Індії.    Дхармакірті був учнем послідовників Дігнагі - Дхармоттари й Ішвари . Він є автором семи логічних трактатів. Головний з них носить форму коментаря до твору Дігнагі «Про джерела пізнання». Цей трактат Дхармакірті, написаний у віршах, складається з чотирьох частин. Для першої частини докладне тлумачення написав сам Дхармакірті, для інших трьох частин тлумачення було написано його учнем Девендрабудді. Крім того, перу Дхармакірті належали ще такі твори з логіки, як: «Про достовірність пізнання», «Крапля логіки » (короткий підручник з логіки), «Короткий підручник про логічні підстави », «Дослідження про логічний зв'язок», «Повчання про наукові диспути», а також «Пояснення відмінностей в синтезі уявлень».             Система логіки Дхармакірті складається з наступних розділів: вчення про сприйняття, вчення про умовивід «для себе», вчення про умовивід «для інших» і, нарешті, вчення про логічні помилки. Видами правильного (достовірного) пізнання Дхармакірті визнає сприйняття і умовивід. Вихідним пунктом логіки Дхармакірті є положення про те, що на світі немає такого предмета , який в один і той же час міг би бути і не бути. Також, Дхармакірті розвиває вчення Дігнагі про три властивості логічної підстави. Умовою можливості правильного умовиводу є безсумнівний зв'язок підстави із наслідком. У підсумку система логіки Дхармакірті приймає три види помилкових логічних підстав: помилкова , зворотня і невизначена, і три види правильних логічних підстав: аналогічна , причинна і негативна. Також, Дхармакірті стверджував, що будь-яка логічна підстава повинна виражати фактичний стан речей, а не бути чиєюсь науковою.     Виклавши вчення про доведення і про логічні помилки, Дхармакірті переходить до з'ясування сутності спростування. Він визначає спростування як вказівку на недолік доказів. Спростувати якесь положення, на думку вченого, значить знайти помилку в логічній підставі. При цьому він додає, що бувають спростування, які лише мають вигляд спростувань, але насправді не є такими, тобто містять у собі вказівку на неіснуючу помилку.

Висновок

Індійська логіка розвивалася протягом двох тисячоліть і відзначається багатьма здобутками. В цій роботі ми визначили лише основні віхи в розвитку індійської логіки: первісна буддійська логіка багаточленного силогізму, логіка школи ньяя та буддійська логіка Дігнагі і Дхармакірті. Не зважаючи на те, що з кожним історичним етапом логіка Індії ускладнювалася, тобто набувала більш складної форми вираження – від коротких сутр, що складалися з 3-4 слів, до наукових трактатів − вона підпорядковувалася одній й тій самій меті. Ця мета полягала у тому, щоб дослідити процес людського пізнання, його джерела та закони. З цього можна зробити висновок, що завдання логіки були цілком підпорядковані практичним цілям: вивчити закономірності успішного пізнання для реалізації успішних дій.  Крім того, мислителі тих часів звертали свою увагу на визначення критеріїв пізнання. Але різні індійські системи дотримувалися різних поглядів стосовно останнього. Також, для всіх зазначених періодів розвитку індійської логіки була характерна концепція багаточленного однорідного силогізму, як правильної логічної форми. Так, відповідно до цієї концепції, для доказу положення: «Всюди де є дим, є вогонь» достатньо  підстави «на горі видно дим, а отже на горі є вогонь». Звичайно, тут не вистачає ще негативних прикладів про те, що, де немає вогню, там немає і диму (наприклад: «У морі немає вогню, і тому там немає диму, а випаровування, що піднімаються над морем і утворюють туман, це - не дим»).          Найбільшого успіху в розвитку форм логічного мислення досягли Дігнагі та Дхармакірті. На період життя цих двох мислителів припадає кульмінація розвитку логіки як науки. Саме в цей період розвивається вчення про можливість негативного логічного доказу, а також теорія абстракції.       Загалом варто зазначити, що хоча в логіці Давньої Індії існує багато прогалин, тобто логічних проблем, які взагалі не розглядалися тогочасними мислителями, в ряді питань вони досягли значних вершин наукового пізнання.  

Список використаних джерел

1. Маковельский А.О. Істория логики. М.: Директ-Медиа, 2008. - 1136 с.
2. Щербатской Ф.И. Буддийская логика. т. 1-2 (пер. В.И. Рудого).// Ф.И. Щербатской. Избранные труды по буддизму. — М.: Наука, 1988. — с. 54—111.
3. Философская Энциклопедия в 5-ти томах (под. р. Ф.В.Константинова). 5 т. — М.: Советская энциклопедия,1960—1970. – с. 1183−1185.