Предмет і значення логіки

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………...3

1. Мислення як предмет навчання логіки. Абстрактне мислення. Мислення і мова……………………………………………………………………...4

2. Поняття про форми і закони мислення. Істинність і правильність мислення. Мова логіки………………………………………………………………8

3. Логіка як наука, її місце  у системі інших наук та  значення у пізнанні.......................................................................................................................15

4. Значення логіки  для судового пізнання…………………………………22

Висновок……………………………………………………………………..24

Список використаної літератури…………………………………………...25

 

 

ВСТУП

 

Термін «логіка» походить від грецького слова «логос», що має приблизно 20 значень: слово, речення, висловлювання, думка, поняття, смисл, судження, розум, закон та інші. У побутовому сенсі слово «логіка» переважно означає або послідовну закономірність речей і явищ навколишньої дійсності, або послідовність і несуперечливість у мисленні. Ми можемо, наприклад, почути наступні вислови із словом «логіка»: «Логіка розвитку політичної ситуації в Україні вимагає, щоб...», «Пробачте, але у Ваших міркуваннях відсутня логіка» і т. п. У жодному випадку таке розуміння логіки ми не можемо вважати помилковим. Воно має право на існування, оскільки феномен, що позначається словами «логіка», «логічне» є багатовимірним. Але для нас логіка – це, насамперед, наука, яка вивчає правильне мислення. Проте дане визначення логіки як науки є занадто широким, оскільки окрім логіки різні аспекти мислення людини вивчають таки науки як лінгвістика, психологія, кібернетика, фізіологія вищої нервової діяльності та інші. Тому під цим терміном варто розуміти:

1. Об’єктивну закономірну послідовність речей і явищ, наприклад, коли говорять «невмолима логіка речей», «логіка фактів», «логіка суспільного розвитку» тощо.

2. Послідовність мислення. Коли, наприклад, кажуть, що «мислення логічне», «в його міркуваннях залізна логіка» та ін., то це означає, що мислення вирізняється зв’язністю, визначеністю, послідовністю. Навпаки, якщо говорять, що «його міркуванням бракує логіки», «йому бракує логіки», «де ж логіка?» і т. д., то це означає, що мислення є безладне, непослідовне, суперечливе, тобто нелогічне.

3. Науку, яка вивчає  мислення. Із цього можна дійти  висновку, що предметом логіки  як науки є мислення людини. Логіка – це наука про мислення. Але таке визначення логіки було б досить широким.

 

 

1. МИСЛЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ НАВЧАННЯ ЛОГІКИ. АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ. МИСЛЕННЯ І МОВА

 

Мислення – властивість  матерії, воно не існує поза нею. Мислення є функція людського мозку. Мозок – орган мислення людини. Але мислення за своєю природою суспільне. Воно виникає й розвивається разом із появою людини й людського суспільства. Поза людиною й людством мислення не існує. Вирішальна роль у виникненні мислення належить праці. Праця виділила людину з царства тварин, є основою виникнення і розвитку свідомості, мислення і мови.

Мислення є відбиття дійсності в думках людей у  формі понять, суджень та умовиводів. Мислення – це вища форма відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від таких форм віддзеркалення, як відчуття, сприйняття й уявлення.

Як відомо, пізнання є  відображення в голові людини об’єктивного світу. Пізнання пов’язане з практикою, виникає з неї. Практика - мета пізнання і критерій істини. Пізнання – не окремий тимчасовий акт, а складний діалектичний процес проникнення людського розуму в суть речей, у їхні закономірні зв’язки і стосунки. Пізнання розпочинається з живого споглядання, з відчуття, сприйняття і приводить до абстрактного мислення.

У пізнанні виділяють два ступені: чуттєвий і раціональний (абстрактне мислення).

Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприймань, уявлень.

Відчуття – перша  елементарна форма чуттєвого  пізнання зовнішнього світу. Відчуття дають безпосереднє відображення дійсності. Предмети і явища навколишнього світу, діючи на органи чуття людини, викликають різні відчуття - зорові, слухові, дотикові тощо. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей.

На основі відчуттів  виникає сприйняття.

Сприйняття – це дещо складніша, ніж відчуття, форма пізнання дійсності. Сприйняття є віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. Воно виникає з різних відчуттів, але не є механічною сумою відчуттів. У сприйнятті різноманітні відчуття не ізольовані одне від одного, а органічно пов’язані, злиті в цілісний образ. Сприйняття, як і відчуття, є відбиття наочне і безпосереднє. Воно має місце лише тоді, коли предмет безпосередньо діє на наші органи чуття.

На базі відчуттів  і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюються відчуття і сприйняття.

Уявлення – це чуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Уявлення виникають із чуттєвих сприймань, але, на відміну від них, вони безпосередньо  не пов’язані з предметами. Утворення уявлень не потребує безпосереднього впливу речей на органи чуттів у даний момент. Уявлення з’являються на основі минулого сприйняття предмета, образ якого зберігся в пам’яті людини. Уявлення може виникнути внаслідок опосередкованого сприймання предметів. Нарешті, ми можемо уявити собі й те, що ніколи не існувало й існувати не може, наприклад русалку, біса, лісовика і т. д., але елементи, з яких складаються такі уявлення, беруться нами з реальності, з предметів сприймання.

Уявлення завжди індивідуальне, воно залежить від відчуття, сприйняття, пам’яті, емоцій, життєвого й професійного досвіду людини тощо. Так, уявлення про юридичну академію студента-випускника і студента-першокурсника будуть різні. Вони будуть різними і в однокурсників.

Уявлення – вища форма  відображення дійсності на ступені чуттєвого пізнання. Вони містять у собі елементи узагальнення. В уявленні ми відокремлюємося від частини менш суттєвих для нас ознак предмета і виділяємо загальні його ознаки й риси. Уявлення посідає нібито проміжне положення між сприйняттям і мисленням, але в цілому воно, як і відчуття і сприйняття, є відображенням наочним і безпосереднім.

Мислення, на відміну  від чуттєвого пізнання, є відображенням  опосередкованим.

Якщо між відчуттям  і предметом немає нічого проміжного (відчуття виникають унаслідок безпосереднього впливу предметів на органи чуття), то між предметом і мисленням знаходяться відчуття, сприйняття й уявлення. Мислення опосеседковане чуттєвим пізнанням, воно виникає на основі відчуттів, є переробкою чуттєвого матеріалу. Тільки завдяки чуттєвому пізнанню мислення пов’язується із зовнішнім світом, відтворює його. Каналами, через які світ проникає до свідомості людини, є відчуття.

Мислення відображає не тільки властивості, безпосередньо  дані у відчуттях і сприйняттях, а й такі ознаки, сторони, зв’язки предметів, котрі виявляються безпосередньо розумом.

Мислення – відображення узагальнене.

Чуттєве пізнання відображає окремі елементи та явища, їхні зовнішні сторони і зв’язки. Глибокі зв’язки і відношення предметів, закони їхнього розвитку чуттєвому сприйманню не доступні.

Мислення бере у предметів  і явищ загальне, суттєве і відокремлюється (абстрагується) від другорядного, несуттєвого. Порівняно зі сприйняттям і уявленням  мислення дає змогу глибше й повніше  пізнати об’єктивний світ, розкрити найважливіші, найістотніші сторони, зв’язки й закономірності дійсності. Чуттєве пізнання нездатне віддзеркалити сутність речей, процес розвитку, руху. За допомогою мислення людина пізнає дійсність в усьому її розмаїтті, різноманітті зв’язків і опосередкованості.

Особливість мислення полягає  також у тому, що воно є пізнанням  активним і цілеспрямованим.

Відчуття і сприйняття виникає в нас під дією предметів  і явищ на наші органи чуття незалежно  від того, хочемо ми сприймати предмет  або явище чи ні. Процес же мислення пов’язаний з постановкою певних пізнавальних завдань і проведенням різноманітних логічних дій і операцій. У процесі мислення ми висловлюємо судження, будуємо умовиводи, гіпотези, доведення, створюємо поняття тощо.

Мислення нерозривно пов’язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвиваються одночасно.

Мислення у власному розумінні слова без мови неможливе. Абстрактне мислення - це мовне, словесне мислення.

Мова – необхідна  умова виникнення думки і процесу  мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати в практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством.

Перебуваючи в єдності, мислення й мова нетотожні, це різні  соціальні явища. Мова – звукова  матеріальна оболонка думки, мова - означає мислення – віддзеркалює об’єктивну реальність. Мова – засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова - предмет  мовознавства.

На базі природних  мов виникли штучні мови науки.

Природні, або національні, мови - це звукові (мова), а пізніше і графічні (письмо) інформаційні знакові системи в кожній нації, що історично склалися.

Штучні мови – це спеціально створені мови. На відміну від природних  ці мови конструюються цілеспрямовано для міжнародного спілкування (напр., інтерлінг, есперанто), автоматичної обробки інформації за допомогою ЕОМ (мови програмування, машинні мови), запису інформації (інформаційні мови), для вирішення інших завдань у галузі науки.

 

2. ПОНЯТТЯ ПРО ФОРМИ І ЗАКОНИ МИСЛЕННЯ. ІСТИННІСТЬ І ПРАВИЛЬНІСТЬ МИСЛЕННЯ. МОВА ЛОГІКИ

 

Мислення людини відбувається в  певних логічних формах і підлягає певним законам логіки.

Форма мислення – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності.

Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи.

Поняття, наприклад, - це така форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Так, поняття «угода» відбиває угоду як явище дійсності в таких ознаках. «Угодою визначаються дії громадян і організацій, спрямовані на установлення, зміну або припинення громадянських прав або обов’язків». Те ж спостерігається під час розгляду будь-яких інших понять.

Судження – це інша форма відображення предметів і явищ дійсності, ніж  поняття. Судження - форма мислення, яка відтворює не предмет у  цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв’язки і відношення у вигляді ствердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи властивості.

Предмети суджень такі:

1. Дарування є договір. 

2. Угода, яка не відповідає  вимогам закону, є недійсною і  т.д. 

Умовивід є зв’язок суджень. Це форма мислення, в якій з одного, двох чи більше суджень виводиться нове судження.

Наприклад:

Будь-який договір є угода.

Дарування – договір.

Отже, дарування є угода.

Логічну форму не можна розглядати як «чисту» форму, позбавлену змісту і незалежну від нього. Форми мислення (поняття, судження, умовиводи) є формами об’єктивного змісту, об’єктивних зв’язків і відношень між речами.

Форми мислення не є апріорними (додосвідними) логічними формами, не дані людині в  готовому вигляді, а виникли в процесі багатовікової пізнавальної практики людини.

Форми мислення – це форми не самих  речей, а форми відображення предметів  і явищ реальної дійсності на ступені  абстрактного мислення.

Форми думки не збігаються з формами  існування предметів, що віддзеркалюються. Логічні форми - це форми ідеального існування предметів і явищ у мисленні людини. Форми думки у певних межах незалежні від відмінностей у змісті окремих предметів, від конкретного матеріалу. Вони однакові і застосовні до найрізноманітніших предметів, до будь-якого конкретного матеріалу.

Будь-яка думка має конкретний зміст і певну будову (структуру). Зміст думки складає віддзеркалені  в ній властивості і відношення конкретних предметів і явищ об’єктивної дійсності. Наприклад, зміст поняття «людина» становить такі ознаки людей, відтворені в цьому понятті, як:

1) здатність виробляти знаряддя  праці, 2) здатність мислити і 3) володіти мовою. Зміст судження  «Усі договори є юридичні угоди» становить належність усіх договорів до класу юридичних угод.

Структура думки – це її будова, спосіб поєднання складових думки.

 Кожна форма мислення має  певну структуру. Для вираження  структури думки у формальній  логіці користуються символами. 

Розгляньмо, що таке структура думки  стосовно суджень і умовиводів. Візьмімо три судження: 1. Усі дерева є рослини. 2. Усі громадяни країни є правоздатні. 3. Усі злочини є діяння суспільне небезпечні.

Ясна річ, конкретний зміст наведених  суджень різний, однак вони мають  між собою й дещо спільне. Цим  спільним є спосіб зв’язку складових суджень, їхня структура. Кожне з розглядуваних суджень має предмет судження (логічний суб’єкт): у першому судженні ним є поняття (слово) «дерево», У другому - «громадяни країни», у третьому -»злочин». У кожному з цих суджень є предикат (логічний присудок), який відтворює ознаку, що належить предмету думки. У першому судженні предикатом є поняття «рослина», у другому - «правоздатність», у третьому - «діяння суспільне небезпечні».