Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Сентября 2014 в 21:14, реферат
Сьогодні особливого значення набуває необхідність художнього осмислення історії, зв'язку часів і поколінь, багатовікового культурного надбання українського народу. У художній літературі на історичну тематику серед розмаїття жанрових форм особливу роль відведено роману, який покликаний відтворити минуле в усіх його суперечностях. Чільне місце у зображенні давноминулих подій належить романістиці П.Загребельного, яка тяжіє не лише до відтворення історичних реалій, але й до філософсько-естетичного осмислення дійсності та її глибинного художнього осягнення. Попри гостре фіксування проминальності часу, письменник із власної позиції подає художню версію буття часопростору, завдяки якій відбувається взаємопроникнення історії й сучасності та створюється прообраз майбутнього.
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Коротка характеристика головних історичних творів
Роман «Диво»
Роман «Смерть у Києві»
Роман «Первоміст»
Роман «Євпраксія»
Роман «Роксолана»
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Міністерство освіти і науки України
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Геолого-географічний факультет
Історія української культури
Реферат
з теми
Історична проза Павла Загребельного
Виконав: І. І. Терепенчук
студент 1 курсу ГГФ
Групи ГІ-11
Перевірив:
викладач А. М. Домановський
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Коротка характеристика головних історичних творів
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Сьогодні особливого значення набуває необхідність художнього осмислення історії, зв'язку часів і поколінь, багатовікового культурного надбання українського народу. У художній літературі на історичну тематику серед розмаїття жанрових форм особливу роль відведено роману, який покликаний відтворити минуле в усіх його суперечностях. Чільне місце у зображенні давноминулих подій належить романістиці П.Загребельного, яка тяжіє не лише до відтворення історичних реалій, але й до філософсько-естетичного осмислення дійсності та її глибинного художнього осягнення. Попри гостре фіксування проминальності часу, письменник із власної позиції подає художню версію буття часопростору, завдяки якій відбувається взаємопроникнення історії й сучасності та створюється прообраз майбутнього.
Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка Павло Загребельний є неперевершеним романістом. Його твори різні за тематикою, він пише як про давнє життя наших предків, і про теперішні проблеми буття. Вони здобули всесвітню славу, викликали великий інтерес багатомільйонного читача. Особливої популярності набула історична проза романіста. Неперевершеними за своїм змістом, багатоплановістю, образністю є твори «Диво», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Євпраксія», «Первоміст».
Декілька творів присвячено Київській Русі. Автор показує могутність цієї держави, велич і талановитість її народу. Перед нами постає трудова Русь, красень Київ, дух державності, бачимо стосунки Візантії з могутньою країною.
РОЗДІЛ І
Коротка характеристика головних історичних творів
Роман П. Загребельного «Диво» з'явився на хвилі широкого письменницького зацікавлення проблемами історичної пам’яті, осмислення зв’язку часів, морально-етичного досвіду минулого. Автор звернувся до далекої історії — епохи Київської Русі, показавши її через велич і трагедію митця з народу Сивоока.
Дія в романі починається 992 року, а завершується 1037 роком. Цей сюжетний пласт давноминулого органічно доповнюється розповіддю про сорокові та шістдесяті роки XX століття. Вони творять своєрідну архітектоніку роману, яка реалізується за допомогою часових зміщень. Так, на перший погляд, вигадливо переплітаються століття віддалені та сучасні, і перехрещення їх об’єднує авторський задум — показати непроминущість культурних надбань у духовній історії народу.
Таким чином, образ неповторного дива — Софії Київської — є тим центром, навколо якого розгортаються різночасові події. Цей шедевр зодчества зводить талановитий народний умілець Сивоок, а професор, історик Гордій Отава вивчає фрески Софійського собору і ціною свого життя захищає їх від фашистів. Справу батька доводить до кінця син Борис. Так утверджується в романі думка про незнищенність зв'язку поколінь, про його моральні, етичні, духовні уроки.
Навколо двох центральних образів роману — Сивоока та Ярослава — П. Загребельний зосереджує багатоаспектну проблематику твору: що таке талант, як він народжується і зростає, яке його ставлення до влади, що залишає людина по собі?
Роман «Диво» густо населений представниками найрізноманітніших верств давньоруської доби. Це і пристосуванець Міщило, і підступний Ситник, і щирий Гюргій, і блазень Бурмака, і поетичні постаті Шуйці-Забави, Ярослави, Велички. Через них відтворюється внутрішня атмосфера епохи, глибинна сутність особистості, зрозуміла сучасному читачеві.
Тема нетлінності мистецтва в романі доповнюється роздумами П. Загребельного про стосунки двох культур — язичницької та християнської.
Сивоок — колишній язичник, який старанно засвоїв візантійські канони. Споруджуючи Софію, він рівняється на язичницькі традиції, на давні народні уявлення про світ, природу, людей. Письменник переконаний, що їх не так легко подолати, ці пракорені слов’ян. Автор розцінює запровадження християнства не тільки як позитивний факт, а і як жорстоку, антилюдяну епоху.
Загребельному вдалося показати, як людина осягає здобутки минулого, переймається ними в муках сумління і творчості. Твір історичний, та з моральною проблематикою, аналогіями з нашим часом апелює до свідомості сучасників, прагне розбудити їхню пам’ять і патріотичні почуття. Софія Київське у творі символізує вічні істини — духовність народу, його велич і невмирущість.
У творі «Смерть у Києві» постає інший герой — Юрій Долгорукий, який служить державі, бореться за єдність нашої землі. Він розсудливий і доброчинний, хоча не завжди об’єктивний у діях. Довгорукий прагне жити в мирі з половцями:
«Не проливши кров іду, бо міг би пролити її ще взимку, зустріти Ізяслава на Волзі, вирізати на пень усю його дружину. Але навіщо?… Треба, щоб у цілій землі був один-єдиний господар і не мав він супротивників, а всі людове щоб були заодно.
…Бо живуть на нашій землі, вже їх нікуди не подінеш, раз прийшли сюди ці люди. Окрім того, хочу відвернути їх від набігів та грабувань, привчити до нашого способу життя».
Третій роман «Первоміст» подає нам ідею єдності Русі, але дія відбувається не в Києві, а за містом, де збудований перший дерев’яний міст — це символ талановитого народу-будівника: «А Первоміст, хоч і спалився в той віддалений 4 тяжкий день, але не міг зникнути в нашій пам’яті. Він став набутком часу, він увійшов у час, який не зникає, не має кінця…»
Отож, навіть спалений, Первоміст не міг вважатися знищеним остаточно, він існував і далі серед сотень і тисяч мостів майбутніх, які мали бути спалені, зруйновані, понищені, а чи й уцілілі, але володів перевагою перед ними, бо ж був Перший!»
Четвертою книгою із серії про Київську Русь є «Євпраксія», у якій розповідається про внучку Ярослава Мудрого. Це жінка з багатостраждальною долею, бо, ставши дружиною німецького імператора вона терпіла приниження і страждання далеко від рідної землі. Тому, як пише сам П. Загребельний, «Диво» — це доля таланту, «Смерть у Києві» — доля державної ідеї, «Первоміст» — доля народної споруди, «Євпраксія» — роман про долю людини.
Події в романі відбуваються
на межі XI-XII століть. Внучку Ярослава I Мудрого київську
княжну Євпраксію, коли їй було лише 12
років відправляють до Німеччини, щоб
вона стала дружиною маркграфа Північної С
Також доля людська, що простежується на прикладі жінки, змальована і в історичному романі «Роксолана». Українській дівчині Насті Лісовській судилося стати султаншею. Вона протягом сорока років своїм розумом і діяннями «потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу».
Скільки страждань випало на долю українського народу. Століттями плюндрували українські землі вороги, забирали дівчат у гареми, розлучали сім’ї, вбивали старих.
Багато горя зазнала і родина рогатинського пана Гаврила Лісовського, про яку розповів П. Загребельний у романі «Роксолана». «Кара була видно-таки зготована для всього Рогатина, бо не минало й трьох-чотирьох років, як на місто нападали чорні сили, палили його, грабивши, вбивали й полонили всіх, хто не встиг порятуватися в лісах…» У один з таких набігів забрали татари матір, яка встигла крикнути: «Дитино моя, рятуйся», — і штовхнула дочку до сажу зі свиньми. Потроху оживала дівчинка, розпач від утрати матері поступово минав. А тут знову лихо. Уночі налетіли татари на Рогатин. П’ятнадцятирічну Настю захопили в полон. «Вона йшла, бездомна сирота, нещасна бранка, продана й проклята, під чужим небом, прочищеним вітрами, безжальним і блідим…»
Надії вмерли, жила у напівмаренні, але у глибині душі відчувала, що треба жити. «Тому сміялась і співала на невольничім ринку у Кафі, і на кадризі Сінамаги, і навіть у темних нетрях Бедестана». Потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, вже за рік вибилася з простих рабинь-одалісок в дружину. Вона була «звичайна нібито лицем, з дитячим, ледь задертим носиком, така зграбна вся.., але мужня, зухвала, повна незбагненної чарівності й неймовірного розуму». Розуміючи неможливість повернення до рідного краю, Роксолана прагнула полегшити долю свого нещасного народу.
Павло Загребельний у романі «Роксолана» відтворив дивовижну долю окремої особи і цілого народу. Він показав, як вродлива, мудра, вольова полонянка-українка майже сорок років потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу.
У романі про Настю Лісовську є і тріумф, і трагедія цієї жінки, є глибокий аналіз фактів під незвичним кутом зору: як могло статися, що в епоху титанів, чиї імена і сьогодні з гарячим захватом повторює світ, як вийшло, що в цій епосі не згубилося й не забулося, а прийшло до нас через віки ім’я рогатинської дівчинки, яка стала в історії Османської Порти поряд із султаном Сулейманом Пишним.
Сам Загребельний писав, що у цьому творі є два протилежні полюси: Роксолана й Сулейман. Роксолана йде за розумом, а Сулейман за силою. Тільки думка вивищує нас, а не простір і час, яких нам ніколи ні подолати, ні заповнити. У ньому відношенні Роксолана стоїть вище за Сулеймана, який змагався з простором.
У «Роксолані» є й тодішній загальноєвропейський контекст, й екзотична історія Туреччини, і виняткова людська доля, й минуле України в особливо драматичний для неї момент.
Автор дає зрозуміти, що реальна Роксолана могла багато в чому відрізнятися від тієї жінки, яку зображено у романі. Письменник керується загальними відомостями, які подають хроніки тих часів. Одна з них стверджує: «Незаперечного впливу зазнавав султан у своєму гаремі від нової й амбітної наложниці російсько-українського походження, відомої під іменем Роксолани».
Дівчинка, яку забрали від матері, від коханого, з рідної землі, пройшла життям, не зламавшись, не зрадивши свій народ, протягом усього життя намагалася покращити його становище.
Висновок
Павло Загребельний — письменник загадковий, важко вгадати, чого від нього можна чекати, куди ми, читачі, рушимо слідом за його нестримною уявою. Кожен знайде щось для себе у його великому творчому доробку. Але є ті твори, про які знають усі без винятку, бо це розповіді про наше минуле, про історію нашого народу, Батьківщину, її синів і дочок. Саме історичні романи принесли популярність Павлу Загребельному. І «Диво», і «Первоміст», і «Євпраксія» поставили його в ряд найчитабельніших українських прозаїків.
П. Загребельному хотілося здійснити своєрідні художні дослідження народних доль, кожна з яких не втратила свого значення й сьогодні. Отож «Диво» — це доля таланту, «Смерть у Києві» — доля державної ідеї, «Первоміст» — доля народної споруди. «Євпраксія» — роман про долю людини. А що доля людська, надто в трагічних її вимірах, найвиразніше простежується на прикладі жінки, то й написано роман «Роксолана» про жінку, про трагедію розлуки з рідною землею, про трагедію втрати любові.
Історичні романи Павла Загребельного — це ґрунтовні розвідки минулого України, її героїв, подій, це сузір’я яскравих постатей, особистостей. Торкаючись історії конкретної людини, її душі, письменник додає яскраву картину життя, всю багатогранність, складність. Для самого автора цікавіші й ближчі натури сильні й вольові, які опираються недолі й прагнуть пливти у житті проти течій, але за покликом власної душі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ