Фразеологізмів у прозових творах Євгена Гуцала

Вступ

Останніми десятиріччями фразеологія привертає до себе увагу дослідників різних міждисциплінарних сфер: мовознавців, істориків, літературознавців. Фразеологія, як і мова взагалі, є надійною схованкою здобутків культури, звичаїв, прагнень і сподівань народу, одним із найважливіших джерел дослідження його минулого життя, вивчення його словесних естетичних цінностей.

Знання «скарбів нашої мови й народного досвіду» (І.Я.Франко), розуміння їх при читанні художніх творів, публіцистики, преси, при перегляді кінофільмів і спектаклів, правильне їх уживання є безсумнівним показником емоційного освоєння рідного слова. Добірна,  фразеологічно багата мова не лише навчає, а й виховує сентенціями, які містяться в ідіомах, прислів’ях, приказках,примовках, відкриває глибини й самої мови-криниці. Недаремно М.Рильський уважав, що у фразеології – «дух язика»[4,с.34].

Теоретичне значення фразеології полягає насамперед у тому, що вивчення фразеологічних явищ може внести суттєві корективи в наші уявлення і про мову як систему, і про механізм мовлення. Фразеологічні явища вторгаються у сувору ієрархію мовних рівнів, які звичайно подаються як замкнені в собі підсистеми мови, порушують регулярний автоматизм взаємодії деяких із них, справляють вплив на історичний рух словникового складу, а почасти типових конструкцій мови.  Тому їх старанне вивчення може привести до одержання нових даних, які будуть корисними для різних ярусів і ділянок лінгвістичних знань.

Фразеологія – це порівняно нова лінгвістична дисципліна. Ще недавно, у середині 50-х років, професор Б. Ларін писав, що фразеологія перебуває у стані «прихованого розвитку». Але на даний час вона активно функціонує. Фразеологія вивчає фразеологічні одиниці. Але всі вони різняться за генетичними. Функціональними та структурно-граматичними ознаками . І це цілком зрозуміло: вони, як і слова. Належать до різних типів, класів. Кожний з них має свій шлях становлення і розвитку. Це стосується і прислів’їв, і приказок, і крилатих висловів, і різних ідіоматичних сполук тощо. Також мають свої особливості і різні стійкі змеханізовані вирази, штампи та народно-розмовні кліше, до яких насамперед треба віднести традиційні формули вітань, побажань, запрошень. Дотепні каламбури.

Отже, фразеологізми є специфічними мовними формулами, картинами світу із закодованою інформацією про минуле, наших  предків, їхній спосіб сприйняття світу та оцінкою всього сущого; вони акумулюють культурні потенції народу. Добірна національна фразеологія, зазначав І.Огієнко,- «душа  кожної мови, сильно її красить і збагачує»[11,с.45]. Усе матеріальне життя, обряди, вірування, повір’я, забобони відкладалися в стереотипах поведінки будь-якого народу й вербалізувалися в численних фразеологізмах.

Ця галузь є молодою у мовознавстві і мало дослідженою, тому у  своїй роботі я ґрунтовно досліджую фразеологію , аналізуючи особливості функціонування  фразеологізмів на матеріалі  творів Євгена Гуцала. Кожен письменник привносить в українську літературну мову чимало нових лексичних і фразеологічних одиниць. Цим і визначається актуальність даної курсової роботи.

Мета курсової робити: комплексне дослідження фразеологізмів у прозових творах Євгена Гуцала.

Досягнення мети передбачало виконання таких завдань:

1.Виділити в тексті  фразеологізми, класифікувати їх  за чинною в українському мовознавстві системою.

2.Дослідити походження  фразеологізмів, з’ясувати їх лексичне  значення.

3.Дослідити явища синонімії, антонімії, омонімії вжитих у  творі фразеологізмів.

4.Визначити частотність  використання фразеологізмів у  повістях «З вогню воскресли», «Мертва зона», «Біль і гнів».

Об’єкт дослідження — мова творів Євгена Гуцала.

Предмет дослідження – фразеологічний склад мови прозових творів Євгена Гуцала.

Матеріалом для дослідження  є фразеологічні одиниці. Які використовуються у прозових творах Євгена Гуцала  із збірки «З вогню воскресли».

У роботі було використано такі методи дослідження:

• вивчення лінгвістичної літератури з досліджуваної проблеми;
• аналіз повістей «З вогню воскресли», «Мертва зона», «Біль і гнів».
• статистична обробка ужитого в творі фразеологічного матеріалу.

Було застосовано такі прийоми: контекстуальний, аналітичний, порівняльний, описовий, а також прийом класифікації.

Наукова новизна роботи полягає у здійсненні комплексного аналізу й класифікації фразеологізмів, ужитих у прозових творах Євгена Гуцала.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається тим, що матеріал роботи може бути застосований у процесі вивчення прозових творів, зокрема теми «Мова  творів Євгена Гуцала» у шкільному курсі української літератури, а також під час поглибленого вивчення фразеології в шкільному курсі української мови.

Структура та обсяг роботи. Робота має таку структуру: вступ, два розділи, висновки , список використаних джерел ( найменувань), один додаток . Загальний обсяг роботи -    сторінки.

 

 

 

 

Розділ І. Основні положення теорії фразеології

1.1.Фразеологія  як наука та предмет її дослідження

Питання фразеології у сучасному мовознавстві привертають увагу усе більшу і більшу кількість  науковців. Активно обстежується різний фразеологічний матеріал, поглиблюється обґрунтування ряду важливих теоретичних положень, насамперед пов’язаних  з основними ознаками фразеологізмів, принципами систематизації, встановленням спільних і відмінних рис між фразеологічними й іншими одиницями мови, аналізуючи семантичні, структурно-граматичні та стилістичні особливості фразеологічних зворотів, розробляються питання етимологізації фразеологізмів. Тому провідною тенденцією сучасних досліджень з фразеології виступає всезростаюче прагнення вчених з’ясувати внутрішньо - і зовнішньо системні властивості фразеологічних одиниць[11,с.3].

В умовах великої термінологічної дублетності найзручнішим родовим найменуванням на позначення мовної одиниці, що є першоелементом фразеології, визнано терміни фразеологічна одиниця, або фразеологізм, які мають аналоги лексична одиниця, або слово, вживані при аналізі лексичної системи

Фразеологізми є специфічними мовними формулами, картинами світу із закодованою інформацією про минуле, наших предків, їхній спосіб  сприйняття світу та оцінку всього сущого; вони акумулюють культурні потенції  народу. Фразеологічні одиниці втілюють історичний, повсякденно-емпіричний та культурний досвід етносу. Спірним залишається питання про те, коли зародилась фразеологія.

Фразеологія – це порівняно нова лінгвістична дисципліна. Ще недавно, у середині 50-х років (1956) професор Б.Ларін писав, що фразеологія перебуває в стані «прихованого розвитку». Початок її формування пов’язують з ім’ям  швейцарського вченого Шарля де Баллі. Суть фразеологічної одиниці він вбачає насамперед у семантичних ознаках. Якщо в якому-небудь словосполученні, пише вчений, кожна графічна одиниця частково або повністю втрачає своє призначання й тільки сполучення в цілому зберігає чіткий смисл, то ми можемо стверджувати, що маємо справу з фразеологічним виразом[12,с.34]. На думку інших, наука про фразеологізми зародилася тоді, коли В.В.Виноградов дав визначення основних понять, обсягу і завдань фразеології.

Як зазначалося вище, не існує єдиного тлумачення термінів “фразеологія” та “фразеологізм”. А ті, що існують, можуть суперечити одне одному. Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну  “фразеологія” (гр. phrasis – “вираз, зворот”, logos – “слово, вчення”) це:

• Розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови;
• Сукупність фразеологізмів мови;
• Своєрідні засоби  вираження  думки,притаманні певній соціальній групі, якомусь авторові, діалекту, тощо;
• Сукупність пишномовних нещирих висловів, позбавлених внутрішнього змісту.

“ Оксфордський словник ” подає зовсім узагальнене значення: [2,с.43].

“ фразеологія – вибір слів, формулювання". У “ Вебстерському словнику даний термін пояснюється як “ спосіб вживання та систематизація слів". У вітчизняних тлумачних словниках знаходимо тлумачення фразеології як “ розділу мовознавства, що вивчає усталені звороти мови, фразеологізми ”[12,с.56].

Отже, як бачимо, в англомовних виданнях фразеологія навіть не розглядається, як наука, галузь лінгвістики (на відміну від лексикології: лексикологія - наука про походження та значення слів). О.В.Кунін також звертає увагу на те, що в англо-американській лінгвістичній літературі фразеології присвячена невелика кількість досліджень[1,с.45].

Не можна залишити поза увагою сам термін “фразеологізм”, оскільки він, по-перше, є предметом фразеології як науки, а, по-друге, - об’єктом нашого дослідження. Різні лінгвісти вживають різноманітні терміни (фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, ідіома, фразеологічний зворот, стійке словосполучення та ін.) для позначення одного і того ж поняття.

Як правило, поняття “фразеологічна одиниця” та “фразеологізм” ототожнюються. Інші терміни можуть розрізнятися (як правило, це залежить від різниці у класифікаціях ФО). В межах стійких зворотів О.І.Смирницький, наприклад, розрізняє фразеологічні одиниці (стилістично нейтральні звороти, які позбавлені метафоричності або ж втратили її) та ідіоми (які базуються на переносі значення, на метафорі). Н.М.Амосова виділяє фраземи та ідіоми. Ідіоми, на її думку, характеризуються цілісним значенням, які на відміну від фразем, є одиницями постійного контексту[7,с.13].

Фразеологія – порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики й об’єкт вивчення якої ще не остаточно визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною і структурною різноманітністю цих одиниць, що сприймаються як стійкі сполуки слів.

Специфічність об’єкта дослідження викликає труднощі у визначенні місця фразеологічного рівня в  ієрархії мовної структури і місця фразеології серед інших лінгвістичних дисциплін[7,с.14].

Фразеологізми, як слушно підкреслюють дослідники, виникають на базі одиниць кількох взаємопов’язаних  рівнів: лексичного, синтаксичного і семантичного.

Фразеологічний фонд мови привертав увагу багатьох вітчизняних мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії спостереження знаходимо в працях М.В.Ломоносова, Ф.І.Буслаєва, О.О.Потебні, І.І.Срезневського, Ф.Ф. Фортунатова,О.О.Шахматова та інших.

Розгортання фразеологічних студій на Україні пов’язане з іменами Л.А. Булаховського, М.Мироненка, П.Й.Горецького, І.К.Білодіда,Б.О. Ларіна, І.Г. Чередниченка, М.А. Жовтобрюха та інших сучасних мовознавців.

Поступово стають чіткішими межі, що вирізняють об’єкт, завдання і методи дослідження фразеології[12,с.56].

Предметом вивчення фразеології є стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули. Фразеологія має свої специфічні завдання: вивчення особливостей структури фразеологічних одиниць і законів витворення семантичної цілісності у сполученнях слів,  визначення причин фразеологізації  їх; дослідження взаємовідношень фразеологічних зворотів із іншими лінгвістичними одиницями – словом, словосполученням, реченням; з’ясування історико-етимологічної основи фразеологічних одиниць, внутрішня форма яких утрачена; вивчення законів розвитку фразеологічного складу;  вироблення наукової системи опрацювання  різнотипних фразеологічних структур у загальномовних та в спеціальних фразеологічних словниках. Фразеологія вивчає фразеологічну систему мови в її сучасному стані й історичному розвитку[6,с.56].

 

1.2. Фразеологізм  як лінгвістична одиниця

Є.Д. Поливанов неодноразово говорив, що виникає потреба в особливому відділі, який був би порівнянний з синтаксисом, але в той же час мав на увазі не загальні типи, а індивідуальні значення даних окремих словосполучень, подібно до того як лексика має справу з індивідуальними (лексичними) значеннями окремих слів[1,с.12].

Він вважав, що фразеологія "займе відокремлену та стійку позицію (подібно до фонетики, морфології та інші.) в лінгвістичній літературі".

Питання про фразеологію як про лінгвістичну дисципліну ставив і

В.В. Виноградов. У своїх роботах по фразеології він сформулював своє вчення про фразеологічні одиниці у російській мові і розподілив їх по семантичним групам. Таке накопичення систематизованих фактів - одна з передумов створення фразеології як лінгвістичної дисципліни.

Основними поняттями фразеології як лінгвістичної дисципліни в першу чергу відносяться: фразеологічні одиниці, їх стійкість і системний характер, що дозволяють вважати їх самостійними одиницями мови, відмінними від інших лінгвістичних одиниць – від слова, звичайного словосполучення, речення, - хоч вони мають з останніми немало спільного.

Ряд подібних ознак зближує слова і фразеологічні: будучи складним цілим, і ті й інші не конструюються щоразу в процесі мовлення, а відтворюються як готові значеннєві одиниці, і ті й інші відзначаються стійкістю складу й структури[7,с.23].

Велика група фразеологічних одиниць, маючи лексичне значення і вільно реалізуючи граматичні категорії, зближується з лексемами  і функціонально: такі фразеологізми входять у синонімічні взаємини із словами і виконують синтаксичні функції певних частин мови.