Творчий доробок Іванчука в українській літературі

 

ПЛАН

ВСТУП.…………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Історична  важливість творчої особистості  – Романа Іванчука...6

1. Життєвий шлях та загальна характеристика творчості Романа Іванчука……………………………………………………………………6
2. Особливості творчого стилю Р. Іваничука……………………………..9

Розділ 2. Історичний роман «Яничари» та його образно-оцінна номінація у мові…………………………………………………………………………….14

2.1. Історія написання  роман «Яничари» Романа Іванчука………………...14

2.2. Романістика Романа  Іванчука: інтерпретація минулого, на прикладі роману «Яничари»……………………………………………………………..20

2.3.  Науковість у стилі  написання  роману «Яничари» Романа Іванчука…23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Роман Іваничук – один із незаперечних лідерів українського роману. Він – один з найвибагливіших стилістів нашої прози. “Він, – за словами М.Слабошпицького, – хрещений батько цілої когорти молодих письменників, чиє літературне життя почалося на сторінках журналу “Жовтень”, де Р.Іваничук мало не три десятиліття очолював відділ прози” .

Прекрасна закономірність полягає  в тому, що історичні твори Романа Іваничука такі доречні і потрібні саме нині, в наш бурхливий час, коли над долею всього людського  роду нависають фатальні знаки запитань. Іваничукові “Мальви” особливо потрібні у такий складний, багато в чому навіть драматичний період перебудови всіх сфер нашого внутрідержавного життя, на етапі тотальної боротьби за істинно  людське в людині, за духовність, за культ правди і справедливості. І все це при тому, що йдеться  про історичний роман, про твір, в  якому розгортаються події ХVІІ ст., неймовірно далекому від нас, вкритого імлою, з давно погаслими пристрастями і призабутими подробицями.

Чому ж наша свідомість на кожному новому витку її піднесення така жадібна до осмислення подій  історії, а не їх декоративної реставрації? Хіба тільки для того, щоб уявити минуле в особах, у палких пристрастях, у реальних людях. Чи веде нас туди, на драматичні перехрестя минулого, щось інше, значно необхідніше для душу й розуму, щось таке, без чого,  ми не лише втрачаємо історичну пам’ять, а й найголовнішу нашу здатність  відчувати час і осмислювати  себе на тлі досвіду свого народу?

 Отож, історичний романіст  може звертатися до минулого  тільки тоді, коли не обмине  жодного з цих та багатьох  інших запитань, але й тоді  остаточну й вичерпну відповідь  дасть лише написаний ним твір  – буде він холодною реставраторською  вправою, кон’юнктурним наскоком  на історію, здійснить автор  безпечну експедицію у відпрацюванні  шахти давнини чи вдихне свою  могутню істинно шукацьку пристрасть  сучасника саме в ті події  й персонажі, чий досвід проектується і на день сущий і на буття кожного з нас.

Роман Іваничук своїми творами  утвердив себе саме в цій останній ролі, утвердив наперекір періодам важкої, переважно несправедливої критики, періодам, коли деякі його книжки безпідставно замовчувалися, а самого автора критики  не вельми толерантно “підштовхували”  на сучасну тематику, де його творчий  “коефіцієнт корисної дії” був  або ж посереднім, або й нижчим, ніж в історичній романістиці. Р.Іваничуку  вистачило мужності і внутрішнього переконання вважати несправедливу  критику тимчасовим непорозумінням, про що свідчить “прихід” його “Мальв”  до читача.

Актуальність моєї роботи проявляється у тому, що “Мальви” присвячені темі, яка є надзвичайно близькою і проблемною для нас сьогодні – це тема патріотизму і збереження людської гідності.

Історичному романові “Мальви” відведено мало місця, або і зовсім не відведено у дослідженнях літературознавців. Цим також зумовлена актуальність моєї теми. Актуальність визначається і тим, що роман “Мальви” Р.Іваничука  рекомендується вивчати на уроках позакласного читання у 9 класі. А тому потреба  у дослідженні, вивченні, аналізі  цього твору є дуже гострою.

Мета курсової роботи – розкрити історичну зумовленість появи роману “Мальви”, а також стиль його написання.

Реалізація поставленої  мети передбачає розв’язання таких  конкретних завдань:

–    дослідити історію  написання історичного роману Р.Іваничука  “Мальви”;

–     проаналізувати роман у контексті творчої  спадщини письменника;

–    схарактеризувати образну систему твору;

–    визначити роль роману в духовному житті українського народу.

Наукова новизна мотивується  відносною недослідженістю творчості  Р.Іваничука. Наукова робота є спробою  комплексного розгляду роману “Мальви”.

Предметом дослідження є  роман “Мальви” (“Яничари”) Р.Іваничука.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Історична  важливість творчої особистості  – Романа Іванчука

1. Життєвий шлях та загальна характеристика творчості Романа Іванчука

Відомий український письменник Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 року у селі Трач,тепер  Косівського району івано-Франківської області.

Хай не вирішальне,  а все  ж – дуже суттєве значення у  формуванні саме художнього    розуміння Р.Іваничука  мала  “географічна  прив язка “ його дитинства”. Коломийщина, й сама Коломия в 30-их роках була особливо жадібною й довірливою до художнього слова. Це все формувалося під впливом того ж Франка , Стефаника , Кобилянської. Батько Романа , Іван Іваничук , був людиною сільською , та із своїх дітей він хотів зробити досвідчених і мудрих інтелегентів. Він хотів бачити свого молодшого сина справжньою високоосвідченою особистістю, яка тверезо оцінює події і справді розуміє життя. Можна сказати, що він таки добився свого. Але він не був винятком. Бачити і свого сина, Д.Павличка, чесною і тямущою людиною хотів і простий сільський вчитель з Стопчатова В.Павличко. Тож не випадково звела коломийська гімназія двох гуцульських хлопчаків : Романа і Дмитра [4].

Адже й справді невідомо , як би склалися їх долі , коли б не зійшлися ці два майбутні художники слова  у гімназійному класі , коли б ще в юності не “підсвітили”   один одного спрагою самопізнання та самоствердження.

Невідомо , чи мала б наша література сьогодні і поета Павличка і прозаїка Іваничука, якби їхні долі не пересіклися ще в дитинстві, якби вони не мали один одного за близький , відчутний , реальний взірець , шануючи  один в одному і людські чесноти, і творчі успіхи, і невдачі, і навіть те, що категорично їх різнить

Після навчання вони розійшлись. Іваничук подався до армії. Після  трирічної служби в рядах Російської Армії він, під впливом свого  давнього і вірного друга, уже знатного на той час у Львові Дмитра Павличка вступає до Львівського Університету на факультет української філології. У 1957 році Іваничук закінчує цей заклад , учителює , з 1963 по 1990 рік працює у редакції журналу “Жовтень” , який з 1990 року переіменовано на “Дзвін” , завідує відділом прози.

Мабуть хочеться зазирнути в літературні першовитоки романа Іваничука.

Прозаїк ,лише почав друкуватись , а це сталось у 1954 році , зразу  привернув до себе увагу як читача, так і критики . Можливо через те , що письменник щоразу показував себе по-різному, не повторюючись у в кожній наступній новелі.

Іваничук є автором  багатьох новел: “Прут несе кригу” (1958) , “Не рубайте ясенів” (1961) , “Під склепінням Храму” (1961) , “Тополина  заметіль” (1965) , “Дім на горі” (1969) , “Сиві  ночі” (1975) .

Його найвідоміша трилогія “Край битого шляху” (19640.

Повісті: “Місто” (1977)  і  “Сьоме небо” (1985), в яких показано боротьбу україеського народу за визволення західно-українських земель від  чужоземного панування.

Два його просто прекрасні  твори “Журавлиний крик” (1968 опубліковано 1988) і “Шрами на скалі” (1987) дуже відомі.  В останньому романі постає образ  Івана Франка. Автор був удостоєний Шевченківської премії  за два твори  “Вода з каменю” (1982) і “Четвертий вимір” (1984). Нагородження відбулося у 1985 році.

Коли Іваничук надбав певного  творчого досвіду, а це було у 60-их роках, Він, несподівано для читача звертається до історичної прози. Він заглиблює свій письменницький в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу. Така проза швидко приносить автору заслужене визнання.

Найвидатнішим романом Іваничука  є роман “Мальви” (1968) – розповідь про трагічні сторінки минувшини українського народу. В творі письменник глибоко розробив тему яничарства, зречення рідного народу , батьківської землі. Роман перегукується з романом Ч. Атанатова “І понад вік триває день” або “Дуранний полустанок” , де зображаються такі ж явища зради і її викриття [5].

За цей роман автора дуже довго переслідували. Події  роману розгортаються на тлі відродження  української  державності  під  проводом Б. Хмельницького, а також  містять матеріал з тогочасної історії  Криму і Туреччини.

Історичній прозі письменника  притаманні гостросюжетність, оригінальність стильових прийомів, поєднання елегантної художньої фантастики, коріння якої у фольклорних джерелах, з правдою факту, науковою достовірністю.

 Ряд творів автора  перекладено на білоруську, російську, литовську, грузинську, польську та інші мови.          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Особливості творчого стилю Р. Іваничука

Роман Іваничук — автор  багатьох збірок новел та оповідань, повістей «Місто», «Сьоме небо», «На  перевалі», «Зупинись, подорожній!» («Спрага»). Але найбільшу популярність він  здобув як історичний романіст. Його «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний  крик», «Бо війна війною», «Орда» — це різні часи, різні географічні  терени, різні жанрові підвиди  історичного роману.

Як літератор Іваничук виховувався в атмосфері новелістичної  школи Стефаника, яким захоплювався батько письменника, сільський учитель  і перший його літературний наставник. Та й народився Р. Іваничук недалеко від Стефаникового села, теж на Покутті, — у с. Трач, що на Коломийщині, і вчився у тій самій Коломийській гімназії (цей період, як і саму гімназію, він згодом із любов'ю опише в  автобіографічному творі «Благослови, душе моя, господа...», 1993) [11].

Уже перший опублікований  твір Р. Іваничука — новелу «Скиба землі», видрукувану 1954р. в студентському  альманасі Львівського університету, де він навчався на філологічному  факультеті, схвально зустріла критика. Великий успіх випав на долю його першої збірки малої прози «Прут  несе кригу» (1958).

Сюжети перших творів Р. Іваничука  не є власне новелістичними, «новина» тут пов'язана не з екстраординарними  ситуаціями чи драматичними моментами  в житті героїв; це найчастіше «новина» настрою героя-оповідача.

Самовимогливість, самокритичність  і невтомну працьовитість, властиві Іваничукові, добре ілюструє його перший роман «Край битого шляху» (1962). Кожна  з наступних частин цієї трилогії (опублікована «Прапором» повість «Зупинись, подорожній!» — у першому журнальному  варіанті «Спрага» — мала б бути четвертою частиною, а роман —  тетралогією) вирізнялась зростанням майстерності, професіоналізму, хоча загалом твір не став значним явищем літератури.

Виразно окреслені генетичні  зв'язки новели з повістями письменника  «Місто» (1977), «Сьоме небо» (1985), «На перевалі» (1981). В усіх трьох діють ті ж  самі герої, хіба на різних — головніших чи другорядніших — ролях.

У «Місті» кінорежисер  Нестор на вершині слави приїжджає  в місто своєї юності за її підтвердженням або запереченням: привозить на суд  земляків свій новий фільм. У повісті  «На перевалі» той самий Нестор із групою акторів потрапляє у  незвичайну ситуацію, яка висвічує кожного з них.

У «Сьомому небі» головними  героями виступають другорядні персонажі  «Міста»: Несторів гімназійний учитель  на прізвисько Страус, щоб скоротати  тюремний час у фашистській в'язниці й подолати страх, розповідає співкамерникам про себе та своїх друзів.

Усі три повісті — як три аспекти проблеми випробування, розділи більшого твору, до якого  вони рухаються своєю проблематикою, сюжетними лініями, життєвим матеріалом і долями героїв. Зрештою, те саме спостерігатиметься і в історичних романах: кожен, лишаючись  суверенним, завершеним твором, водночас сприймається як частина епопеї, за якою — вся історія нашого народу.