Т.Г. Шевченко

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч.

 

Член Кирило-Мефодіївського братс Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч.

 

Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

Зміст  [сховати]

1 Життєпис 

1.1 Дитинство і молодість

1.2 Викуп

1.3 У Петербурзькій академії  мистецтв

1.4 Перша подорож Україною

1.5 Поет проти імперії

1.6 Друга подорож Україною

1.7 Арешт і заслання

1.8 Третя подорож Україною

1.9 Кохання Тараса Шевченка

1.10 Смерть і перепоховання 

1.10.1 Останній шлях

2 Літературна творчість 

2.1 Рання творчість

2.2 Період «Трьох літ»

2.3 Період заслання

2.4 Творчість останніх  років життя

2.5 Доля творчого скарбу  Тараса Шевченка

3 Художня творчість

4 Політичні інтерпретації  постаті

5 Погляди щодо релігії

6 Образ Тараса Шевченка

7 Дослідження життя і  творчості Шевченка

8 Ушанування пам'яті

9 Бібліографія

10 Див. також

11 Примітки

12 Посилання

 

 

Життєпис

Дитинство і молодість

 

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року[5] в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870)[6]. Згідно з родинними переказами, Тарасові діди й прадіди були козаками, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть. Ці повстання були жорстоко придушені, а нормальне суспільне життя на Черкащині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині порушилося на тривалі роки. Переважна частина місцевого населення була закріпачена й зубожіла.

 

1816 року сім'я Шевченків  переїхала до села Керелівка (нині  Шевченкове Звенигородського району) Звенигородського повіту, звідки  походив Григорій Іванович[7]. Дитячі  роки Тараса пройшли в цьому  селі. 12 (24) травня 1816 року народилася  Тарасова сестра Ярина[8], а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія[9]. Одного разу малий Тарас пішов  шукати «залізні стовпи, що підпирають  небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його  з собою й увечері привезли  до Кирилівки[10][11]. 8 (20) березня 1821 року  народився Тарасів брат Йосип[12].

 

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря[13]. У той час ознайомився з творами Григорія Сковороди. У період 1822−1828 років він намалював «Коні. Солдати» (цей твір не знайдено)[14].

 

29 січня (10 лютого) 1823 року  його старша сестра й нянька  Катерина вийшла заміж за Антона  Красицького — селянина із  Зеленої Діброви.

 

20 серпня (1 вересня) 1823 року  від тяжкої праці й злиднів  померла мати Катерина[15], і 7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге  з удовою Оксаною Терещенко, в  якої вже було троє дітей[16]. Вона жорстоко поводилася з  нерідними дітьми, зокрема з малим  Тарасом[17].

 

22 червня (4 липня) 1824 року  народилася Тарасова сестра Марія  — від другого шлюбу Григорія  Івановича[18]. Тарас чумакував із  батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград)[19]. 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої  праці на панщині помер Григорій  Шевченко[20], і невдовзі мачуха  повернулася зі своїми дітьми  до Моринців, а Тарас пішов  у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва[21]. Як  школяр-попихач, Тарас носив воду, опалював школу, обслуговав дяка, читав псалтир над померлими  й навчався далі[22]. У той час  Шевченко ознайомився з деякими  творами української літератури. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас утік від нього й почав  шукати в навколишніх селах  учителя-маляра[23]. Відчуваючи великий  потяг до живопису, кілька днів  наймитував і «вчився» малярства  в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського  повіту, нині Черкаської області)[24]. Також мав учителів-малярів із  села Стеблева, Канівського повіту[25] та із села Тарасівки Звенигородського  повіту[26]. 1827 року він пас громадську  отару в Кирилівці й там  зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Шевченко  не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми  «Мар'яна-черниця»[27].

 

Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас бував у Богуславі (куди возив поповича до школи, а яблука та сливи — на продаж). Водночас їздив на базари до містечок Бурти і Шполи[28]. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися в хлипнівського маляра[29]. Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта[30], Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика у вільшанському маєтку. 6 (18) грудня 1829 року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року, нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками[31]. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка[32]. Упродовж 1829−1833 років Тарас копіював картини суздальських майстрів[33].

 

Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні[34]. Подробиці цієї подорожі маловідомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання в професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. У тому самому місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року. З цих часів зберігся Шевченків малюнок «Погруддя жінки»[35], який свідчить про майже професійне володіння олівцем[Джерело?].

 

Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, Енгельгардт узяв із собою Шевченка[36], а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко жив у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв[37]. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші[38].

 

1833 року він намалював  портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель; оригінал, датований автором, зберігається в Національному  музеї Тараса Шевченка в Києві)[39].

 

У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)[40]. Шевченко брав участь у розпису Большого театру як підмайстер-рисувальник[41]. Створив композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо; дата і підпис Шевченка). Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в Петербурзькій академії мистецтв на одержання золотої медалі[42].

 

Намалював: «Смерть Олега — князя древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка[43], «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель)[44]. До цього часу дослідники зараховують також Шевченкові малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький»[45], «Аполліно» — копія[46], рисунки для розпису Большого театру в Петербурзі[47], «Маска Лаокоона»[48], «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело»[49], «Голова Люція Вера»[50], «Голова Генія»[51]; «Анатомічна фігура»[52]; «Германік»[53]; «Фавн, що танцює»[54].

Викуп

 

 Портрет Василя Жуковського  роботи Карла Брюллова. Зібрані  за цей твір гроші в розіграші  лотереї послужили для викупу  Тараса Шевченка з кріпацтва

 

Улітку 1836 року під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом Василем Жуковським[55]. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису Товариства заохочення художників[56]. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».

 

5 (17) квітня 1838 року Шевченко  разом із Аполлоном Мокрицьким  відвідав Ермітаж, де вони оглянули  твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Рені та інших) і говорили про цінність їхніх  полотен.

 

Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[57]. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла[58]. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина[59]. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року[60], а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну[57].

 

Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837–1838 років також малярські твори, про які є згадка у повісті Шевченка «Художник», а саме:

«Анатомічна статуя Фішера»[61];

«Мідас, повішений Аполлоном»[62];

«Едіп, Антігона та Полінік»[63];

«Єзекіїль на полі, всіяному кістками»[64].

У Петербурзькій академії мистецтв

 

Катерина (олія, 1842)

 

Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова в будинку № 100[65]. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв[66], а вже там — улюбленим учнем Брюллова[67].

 

Будучи вже неабияким портретистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. 23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок із гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (найкраща робота оцінювалась одиницею, а далі оцінки йшли по висхідній)[68].

 

2 (14) листопада 1838 року Шевченко  в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), яку  вперше надруковано в харківському  альманасі Бецького «Молодик»[69].

 

24 листопада (4 грудня) 1838 року  переїхав на квартиру до Сошенка  в будинок № 307 3-го кварталу  Васильєвської частини (тепер —  будинок № 47 на 4-й лінії)[70].

 

Наприкінці 1839 року Тарас Шевченко захворів на тиф. Одужував у маєтку Федора Пономарьова — свого найближчого приятеля в Академії мистецтв[71].

 

Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському»[72]. Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка» (1841)[73].

 

Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 року під назвою «Кобзар»[74]. До неї увійшло 8 поезій[75]: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

 

Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841)[76] та «Гамалія» (1844)[77].

 

Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його найперше в тому, що він пише «мужицькою мовою».

 

Улітку 1842-го, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним із найвідоміших творів українського живопису[78].

Перша подорож Україною

 

13 (25) травня 1843 року Шевченко  з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника  й українського поета Віктора  Забілу на його хуторі Кукуріківщина  під Борзною. Зупинився поет у  Качанівці на Чернігівщині (маєток  поміщика Григорія Тарновського)[79]. У червні 1843-го побував у Києві, де познайомився з Михайлом  Максимовичем та Пантелеймоном  Кулішем[80], і на Полтавщині відвідав  Євгена Гребінку в його Убіжищі[81]. 29 червня (11 липня) 1843-го — у день  св. Петра і Павла — відвідав  разом із ним пишну гостину  в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші  Тетяни Вільхівської в її «українському  Версалі» в Мойсівці, де познайомився  з поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським  та офіцером Яковом де Бальменом (пізніше присвятив йому поему  «Кавказ»). У липні 1843 року в Ковалівці  Шевченко відвідує Олексія Капніста  — учасника руху декабристів, сина автора «Оди на рабство»  і комедії «Ябеда» Василя Капніста. Обидва поїхали до Яготина, до  Миколи Рєпніна-Волконського, щоб  оглянути галерею картин і  на замовлення Григорія Тарновського  зробити копію з портрета Миколи  Рєпніна. Там Шевченко познайомився  з Варварою Рєпніною[82]. Того літа  він відвідував своїх нових  знайомих: Закревських у Березовій  Рудці, Якова де Бальмена в  Линовиці, Петра Селецького в  Малютинцях, Олександра Афанасьєва-Чужбинського  в Ісківцях, Ревуцьких[83] в Іржавці, Ґалаґанів у Сокиринцях та Дігтярях. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостював у рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині в сестри та братів[84]. Протягом жовтня — грудня 1843 року перебував у Яготині в Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна (оригінал намалював швейцарський художник Й. Горнунг). Одна зберігається в Національному музеї Т. Г. Шевченка в Києві, а друга — в Ермітажі[85].

Поет проти імперії

 

Під впливом баченого й пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», в якому висловив осуд поневолення українського народу царською Росією. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробув один тиждень і зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським[86]. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна»[87]. Саме тому в пошуках історичних сюжетів він мав намір звернутися до Петра Буткова. Про це поет написав у листі до Осипа Бодянського 29 червня (11 липня) 1844 року[88]. 30 жовтня (11 листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив дати Шевченкові грошову допомогу для видання «Живописной Украины», визначивши для цієї мети 300 рублів і зобов'язавши його надіслати для Товариства один примірник першого випуску видання[89]. Перші 6 офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар»[90]. 1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки»[91]. Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»)[92] з критикою самодержавної системи Російської імперії. Проти цього твору дуже різко виступив Віссаріон Бєлінський[93].