“Поет-Воїн” Юрій Липа

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Июня 2013 в 18:29, реферат

Краткое описание

Земля українська народжує геніїв, яких визнають лише після смерті, яких зроблять «класиками» і будуть взувати пальцями, не знаючи їх. Проте бувають творці-будівничі, яких лиха година поставила на чолі нації, щоби були вони її совістю, очима, серцем. Серед таких постатей в ХХ столітті бачимо Юрія Липу, постать універсальну і геніально висловлену.
Ще за життя навколо нього творилися міфи, бо він сам був покликаний. Чого варта переконаність більшості біографів Ю.Липи, що він народився в Одесі у 1900 році і його рукою записане: “Народився в Полтаві 7 травня 1900 року. Скінчив гімназію в Одесі в 1917 році. Перебував рік на Одеському і рік на Кам’янецькому університетах. Року 1922 вступив на Познанський університет на медичний факультет. Там і зараз перебуваю на другому курсі медицини”.

Вложенные файлы: 1 файл

Юрій Липа.docx

— 27.70 Кб (Скачать файл)

“Поет-Воїн” Юрій Липа

Земля українська народжує геніїв, яких визнають лише після смерті, яких зроблять «класиками» і будуть взувати пальцями, не знаючи їх. Проте  бувають творці-будівничі, яких лиха година поставила на чолі нації, щоби були вони її совістю, очима, серцем. Серед  таких постатей в ХХ столітті бачимо Юрія Липу, постать універсальну і  геніально висловлену.

 Ще за життя навколо  нього творилися міфи, бо він  сам був покликаний. Чого варта  переконаність більшості біографів  Ю.Липи, що він народився в Одесі  у 1900 році і його рукою записане: “Народився в Полтаві 7 травня 1900 року. Скінчив гімназію в Одесі в 1917 році. Перебував рік на Одеському і рік на Кам’янецькому університетах. Року 1922 вступив на Познанський університет на медичний факультет. Там і зараз перебуваю на другому курсі медицини”. Батько Юрія, Іван Липа, видатний поет, лікар, провадив активну діяльність в Одесі. Він належав до того покоління кінця ХIХ століття, яке перетворилося на велетнів відновленого українського духу, заперечивши малоросійство як холуйство і рабськість, так само і українофільство як аморфність і безвольність. Іван Липа був в числі засновників таємного антицарського угрупування “Братство Тарасівців”, до якого ще входили Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Є.Тимченко, М.Черняхівський, М.Міхновський. Всі вони стояли на платформі самостійності України, як єдиного виходу в житті українського народу. Після 13 місяців тюрми, він публікувався, у світ виходили не тільки поетичні, а й публіцистичні твори.

 Саме в такій родині  ріс Юрій Липа. Хоч батько наполягав  на припиненні написання сином  творів, його впертість змусила  Івана Липу відвезти Юрія до  українського поета Володимира Cамійленка  і показати йому вірші сина. Той, оглянувши твори благословив:  ”Талант є. Пиши”. Згодом поїздка  до Івана Франка, який теж схвально  оцінив твори ще зовсім молодого  поета. Вибух Першої Світової  війни, а згодом і постання  української держави покликала  Івана Липу до членства в  Центральній Раді (передпарламенту  України), а згодом до представницького  Трудового Конгресу. Наступ більшовиків,  денікінців, поляків на новопосталу  Українську Народну Республіку  вимагали сил кожного в її обороні. Іван Липа стає комендантом міста Одеси, а його син козаком куреня української морської піхоти. Після поразки УНР, родина Лип переїжджає до Кам’янця-Подільського, де Ю.Липа поступає до університету. Після переїзду до Польщі, де в 1929 році закінчує медичний факультет Познанського університету, а в 1931 році школу військових лікарів у Варшаві. Згодом отримує стипендію для навчання у Лондонському університеті, але довго там не затримується, виступає в обороні галицьких українців в посольстві, після чого був повернутий до Варшави. Це було виявом правдивої суті Ю.Липи, яку він окреслив так: “Єдина правда, що є, це дивитись у себе, бути самим собою, ставати самим собою”.

 Коло зацікавлень Юрія  Липи доволі широке, навіть завелике, як на одну людину: історія,  соціологія, археологія, антропологія, психологія, геополітика і філософія.  Але не для Ю.Липи, який володів  французькою, німецькою, латинською  мовами, в досконалості знав середньовічну  українську мову, навіть писав  нею (роман «Козаки в Московії»). Про унікальність його поетичної  лексики писали Є.Маланюк, Богдан  Бойчук і Богдан Рубчак, які  стверджують, що комбінації архаїчних  слів, які він часто брав з  козацьких літописів, створювали  не тільки збагачення і відновлення  староукраїнських слів, а й дихали  тими старими часами, надавали  поетичному голосу Юрія Липи  пророчого звучання.

 В 1929 році Ю.Липа  організовує у Варшаві літературну  групу “Танк”, з однойменним  журналом біля якого згуртувалися  кращі літературні сили української  еміграції: Є.Маланюк, Л.Мосендз,  Н. Лівицька-Холодна, О.Стефанович  та інші. “Танк” був реакцією  на занепад українського духу, розчарування через поразку української  держави. Висловлюючи позиції  “Танку“ і ролі митця в  історії народу, Ю.Липа писав:  ”Не зважаємо на сих нащадків  віку безволля і зневіри –  виховуймо і творім Державність.  Пишім цікаво, віддаймо себе цілою  енергією і оптимізмом. Нехай  нас відвідає творчий дух літератури”.  Така чітка позиція зумовила  тематику літературної творчості  Ю.Липи.

 В 1921 році виходить  його перша поетична збірка  “Світлість”, яку Богдан Червак  характеризує як “поезію прозору,  пастельну, проникливо-ліричну”. Тут  ми можемо зустріти імпресіоністтичне  змальовування природи, залюбування  її красою, ніжне ставлення до  неї:

 Гляну рано нині:

 Наші гори сині

 Поскидали киптарі,

 І шумить гора горі:

- Свято в полонині!

 Тут, в “Світлості”,  розміщена і історично-філософська  поема “Сон про ярмарок”, де  символічно змальовані картини  з історії України, образи її  гнобителів, безвольних інтелігентів, чужинців і землі, що прокидається  з сну неволі. Закінчує поему  Юрій Липа своєрідним маніфестом  духовної єдності нації, як  запоруки майбутньої перемоги:

- Каже кров: – З’єднаю!

- Каже любов: – Пробачу!

- Каже віра: – Веду!

 В 1931 році виходить  його збірка “Суворість”, яка  продовжувала утверджувати Ю.Липу  як одного з найбільших сучасних  неоромантиків (Б.Стебельський). Саме  там з’являється Наказ, з великої  літери, Наказ сакральний, як перехід  позачасової і позабуттєвої істини  в боротьбі за свободу, світла  і темряви, правді і брехні:

 Я вірю в великий  Наказ,

 Що трубить вічно  в поход,

 Мене, тебе, нас

 Закликає до важких  когорт.

 Ім’я минулого –  ми,

 Ім’я будучини –  чин:

 Хто став,- є слугою  тьми,

 Хто в поході ,- звитяжець  він:

 Він підлетів як  орел,

 Він злив усе,

 Що з глибоких джерел

 Повінь несе.

 Саме в цій збірочці  ми зустрічаємо постаті “Лицарів  Вічної Жизні”, воїнів Божих:

 Хто має суворі очі

 І уста затиснені  міцно, -

 Помолимось єдиному  Богу,

 Королеві всього світу.

 Релігійність Юрія  Липи органічна, глибока, в  ній криється сила, про яку  поет часто згадує в свої  творах. Йому належить вислів: “Безрелігійність  є одна з постатей духовного  лінивства”, що стало ключем до  розуміння літературного доробку  Ю.Липи.

 Наступна і остання  збірка поезій “Вірую” виходить  в 1938 році, вона підсумовуюча в  його творчій спадщині. В ній  довершується суворо-аскетичний  стиль, виявляється духовний світ  поета:

 Будучина – у Бога. В Тебе – тільки труд

 Виснажний, безустанний  і відданий.

 Пророцтв не жди.  Не вір. Ото життя твоє:

 Як море даль, –  розгорненая праця

 І Божий зір над  тим.

 В своєму розвиткові  Ю.Липа починає напряму звертатися  до Бога в пошуках Його і  Правди:

 Щоб душу визволить,  Ти нам ламаєш тіло,

 І світиш як закон,  і плинеш як кадило

 І ось відроджуєш  і кличеш до нового,

 Щоб знову міць була, і серце знов тремтіло,

 Благословен єси! –  довічно славім Бога.

 Навіть руїну, занепад  української нації Ю.Липа розглядає  в руслі Божого провидіння, яке  “лозу відновить”. Крізь всю  збірку проходить моральний імператив  і вислів найвищого Божого  призначення:

 Будь тим чим єси,- це є заповідь вища від неба,

 А потім як зможеш  будь тим, чим ти є, – будь  ще ліпшим.

 Так само не менш  вагомі мотиви плекання культу  жінки, жінки як коханої, жінки  як матері, культу чистоти:

 Щоб слухати її другині  *,

 Коли ввійде зо мною  в рід,

 Не кроки пристрастей,  що змінні,

 А чистий королівський  хід,

 Щоб привітать її, як  чудо,

 Що входить в сірий  людський вік,

 Що розцвіте, і що  прибуде,

 Зіллється й житиме  вовік!

 До змалювання такого  етичного образу жінки долучається  і його розуміння любові, яку  він ділить на любов – річ  неглибоку і Найчистішу пристрасть, яка “безсмертна, безкінечна”,  результатом існування якої є:

 Все збудували тільки  Двоє. То є знак,

 Що один одного доповнюють  взаємно,

 Мов Промінь творить  з Блиску і Тепла

 Один лиш Промінь  радісного Сонця.

 Але картини гармонії  і спокою змінюються вимогою  боротьби з бісами, мотиви мужності  як життєвого покликання чоловіка, як взірець його “справжності”:

 Одно тебе прошу,

 Святий Михайле

 Дозволь людям ходити , -

 Вічно біса бити!…

 Це в царині духовності  і у власній душі, а що ж  є ще сакральним:

 Я смертю вирізьбив:  ти стань і прочитай, -

 Одне святе є в  світі – кров людей хоробрих,

 Одні живуть могили  – вірних Батьківщині.

 Поруч з мотивами  мужності йде містичне розуміння  нації, віра в її велике покликання, місію:

 Розкидали йдучи, верховодимі  шалом

 Глухі в нас –  шоломи. Мечі нам – як долоні.

 Бог і Непримиримість! – Ми ж є Божим валом!

 Динамічне розуміння  нації, основа світогляду Юрія  Липи, це нація і Бог. Як відмічав  професор Василь Плющ: “Слід підкреслити,  що Юрій Липа і ціле гроно  поетів-націоналістів у своїх  творах філософічно (під філософським  кутом зору Ф.С.) стояли на ґрунті  волюнтаризму”. Націоналісти це  ті, хто поміняв патріотизм –  емоційний стан любові до Батьківщини,  а вона може бути і в складі  імперії (Російської, Австро-Угорської,  СССР), на любов до української  нації, яка є дією, що спрямована  на здобуття незалежності як  єдиної можливості повноцінного  розвитку нації. Волюнтаризм –  це метод плекання сили всередині  єдиного організму – національного,  який свідчить про інстинкт  самозбереження нації, його глибину  і рівень. Невипадковим є те, що  українська нація початку XX століття  і до кінця тридцятих була  нацією селян, про яких Юрій  Липа напише:

 Господи, був я і  злодієм, і героєм,

 Я ж бо ріжним  голосам внемлю,-

 Але дав Ти мені, Боже землю,

 То не пустив я  нікого,

 І не віддав нікому

 Аж до блиску і  грому

 Страшного Суду Твойого!

 Образ селянства, цієї  основи української нації, яка  була нищена більшовизмом в  1929, 1933, 1947 роках, розселена по  Казахстанах, Сибірах і Примор’ях.  Селянство несе в собі дух  традиції та віри, було єдиним  опертям в боротьбі з окупантами. М.Мухин напише з цього приводу  про Юрія Липу: “Особливою любов’ю  трактував селян. У них бачив  джерело української культури, моральної  сили і духовного здоров’я. У  тяжких своїх пошуках – вони  неповоротні, тяжкі і ніби безпорадні. Але як “дредновти”** на морі, вони – твердиня духової імперії України”. Радянська влада нищила селянство цілеспрямовано, позбавляло його духовності, бо в них була сила, сила землі. Пізніш в прозових творах, новелах Юрій Липа буде ідеалізувати повстанські загони селян (“Рубан”), які мріяли і показували немає для нас більшого завдання, як утвердитися” в нашій землі, вгризтися в цю землю, встановити свою справедливість…мусимо опанувати стихію для держави сильної, найсильнішої…”

 “Середньовічна” тематика  і звучання поезій Ю.Липи не  є випадковою. Саме в цій добі  розкрилася мужність і християнство, почалася Визвольна боротьба, з’явилося  козацтво, але є ще й більші  підстави – це дух доби. Характеризуючи  культурне світовідчуття Юрія  Липи Євген Маланюк писав: “…  Липа – поет українського (й  загальноєвропейського, а зокрема  германського) середньовіччя, області  абсолютно невідомій нашій поезії”  і “Ю.Липа в нашім літературнім  процесі знайшов таке місце,  як Рільке у світі германським,  а Валері – романським”. Проте,  крім світоглядової єдності з  культурою Середньовіччя у Ю.Липи  яскраво висловлюється нехіть  до 19 століття, як нищителя національних  різниць, нівелятор їхніх характерів  у лібералізмі, соціалізмі і  матеріалізмі. Це ж століття принесло  і зневіру в Бога, і прихід  віри в науку, зневагу до  ідеалістичної філософії.

 Юрій Липа свідомо  перестав писати вірші, відгукувався  незадоволено, через “антимасовість”,  непопулярність, про власні твори.

 Скоріш за все тоді  ще не прийшов час його впізнання  і визнання, хіба не все велике  видно здалеку? Липа прозаїк  відбувся вже у 1931 році, коли  він видав роман “Козаки у  Московії”, а в 1936-1937 роках  три томи новел “Нотатник”  мав тематику Визвольних змагань  1917-1921 рр. Там було все, що бачив  і відчував Юрій Липа: безсилість  слабкодухих інтелігентів (“Кам’янець  Столичний”) і геройську звитягу  народних провідників (“Рубан”), які вели селянські маси на  боротьбу з ворогом, все одно  яким червоним чи білим, складаючи  жертву в обороні України. За  реалістичністю картин змальованих  у “Нотатнику” можна висунути  здогадку про їхню автобіографічність, якщо співставити життя Ю.Липи, його боротьбу з окупантами  на боці Української Народної Республіки (“Кіннотник”); перебування в тимчасовій столиці України (“Кам’янець Столичний “), коли через наступ більшовиків переїхав туди весь уряд, і картини гіркого відчаю й приниження на еміграції (“Табор”), але з вірою в недаремність боротьби за Україну.

Информация о работе “Поет-Воїн” Юрій Липа