Аналіз естетичного трактату Івана Франка «Із секретів поетичної творчості»

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький   національний   університет»

Міністерства освіти і науки

молоді та спорту України

Індивідуальна робота

Аналіз естетичного трактату Івана Франка «Із секретів поетичної творчості»

Виконала:                                                                                 

            Студентка групи 3311-2

                                                                                         Шагабудтдинова Ельміра

   Перевірила:

                                                                                    Викладач к.соц. ком.

Абрамова І.Г.

Запоріжжя

2013

ІВАН ФРАНКО «ІЗ СЕКРЕТІВ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ»

1.Тема, ідея і мета  твору.

Більша і головна частина  трактату “Із секретів…” присвячена  розкриттю таємниці художності поетичних текстів через пояснення функцій літературних прийомів, з яких зіткано весь твір. Франком була здійснена спроба пояснити секрети поетичної творчості аналізом конкретних текстів з рецептивних позицій (тобто з позицій психології сприймання), що залишається особливою сторінкою не тільки в історії української, а й світової літературознавчої думки. Метою трактату є з'ясувати естетичне та психофізіологічне підгрунтя творчого процесу.

2. Історія написання,  поетичність твору.

«Із секретів поетичної творчості» — естетичний трактат, виданий Іваном Франком у 1898 році в «Літературно-науковому віснику».Довгий час ця праця залишалася маловідомою і практично недоступною українському читачеві через малі тиражі перших видань. Крім того, у часи Радянського Союзу з ідеологічних міркувань її вивчення літературознавцями майже не проводилося. Іван Франко, полемізуючи з Леметром та Добролюбовим, визначає межі літературної критики та її завдання. Франко пише, що завдання літературної критики полягає в аналізі поетичних творів яким-небудь науковим методом. Політичні, соціальні, релігійні ідеї не належать до літературної критики. На думку Франка, літературна критика має бути естетичною і послуговуватися тими методами наукового досліду, якими послуговується психологія.У другому розділі Франко аналізує, у чому ж полягає суть поетичної творчості. Франко наголошує на провідній ролі підсвідомості у творчому акті. Поет, за Франком, — це особливий психічний тип, основною прикметою психологічної діяльності якого є еруптувність його нижньої свідомості, тобто здатність нижньої свідомості час від часу підіймати цілі комплекси давно похованих вражень і споминів, покомбінованих, часто також несвідомо, одне за одним на денне світло верхньої свідомості. Але Франко також зауважує, що для створення композиції, цілісності твору необхідна сила розуму, тому «у найбільших велетнів людського слова еруптивні сили вітхнення гармонійно поєднуються з холодною силою обмірковування». Далі, проводячи паралелі між сонною і поетичною фантазією, Франко приходить до висновку, що здатність до символізування є також одною з головних характерних прикмет поетичної фантазії.

3.Композиція, жанрові особливості.

Композиційно трактат «Із секретів поетичної творчості» поділений  на три розділи. У першому розділі трактату Іван Франко, пише, що завдання літературної критики полягає в аналізі поетичних творів яким-небудь науковим методом..У другому розділі Франко аналізує, у чому ж полягає суть поетичної творчості. У третьому розділі аналізується роль відчуттів у поетичній творчості, порівнюється сила впливу поетичного слова на відчуття людини з силою впливу музики і малярства. Франко пише, що естетика в широкому значенні цього слова — це наука про чуття, а роль естетики в поезії — це вказування ролі окремих відчуттів і образів, в які ці відчуття втілилися у поезії. В людини є п'ять чуттів: зір, слух, дотик, смак та нюх. Людина отримує інформацію про навколишній світ, використовуючи тільки ці 5 відчуттів. Хоча їх не достатньо, щоб пізнати світ у всіх його вимірах, але людині не доводиться вибирати.

4.Образ автора 

Мислитель вважав, що наукова постановка проблеми творця художніх цінностей  пов'язана насамперед із формуванням  історії літератури як науки. У зв'язку з цим же виникало і питання, розв'язок якого мав принципово важливе  значення як для розуміння літературного  поступу, так і власне процесу  художньої творчості, а саме: що у  творі слід вважати духовною власністю  його автора, а що він запозичує  із традицій, соціально-культурного  середовища, літературної спадщини. У ньому дістала оригінального розв'язання спеціально поставлена І.Франком проблема творчості як об'єкта естетичного аналізу. Він являє собою виключно новаторський зразок осмислення питань процесу і підвалин художньої творчості, природи і специфіки художнього образу, психофізіологічних своєрідностей суб'єкта творчості — митця, — і є самодостатнім науковим висновком, зробленим внаслідок глибокого розуміння художньої творчості видатних митців різних народів і епох, ретельного вивчення естетичних теорій та їх критичного осмислення. І.Франко майже водночас з Фрейдом у своїй праці "Із секретів поетичної творчості" підійшов до формулювання основних способів образотворення, які спираються на психічні закони асоціації ідей. Окрім цього, він підкреслив важливість сфери неусвідомлюваного психічного і його еруптивної здатності, а також визначив роль репродукування й асоціювання ідей у процесі художньої творчості. Особливо наголошено на тому, що в українській літературі саме І.Франко вперше вдається до психолого-аналітичного розкриття характеру головного героя і його слід віднести до числа письменників, для яких психічне життя людини — головний об'єкт спостережень і вивчення.

5.Поетикальні особливості.

Франко зауважує, що в українській  поезії, порівняно зі староєгипетською і гебрайською, запахове відчуття майже  не зустрічається. Натомість в українській  поезії значно частіше зустрічаються  смакові враження. Дотикові відчуття часто зустрічають в українській  народній творчості й поезії в  прямому і переносному значенні для вираження форми тіл, консистенції, поверхні, температури, віддалення. Франко висловлює думку про те, що правдиві поети свідомо чи несвідомо б'ють  на наші відчуття, творять для своїх  ідей наскрізь почуттєві образи. З  усього запасу мови поети вибирають  саме такі слова, які найшвидше і  найлегше викликають у читачів конкретне почуттєве враження.Порівнюючи слухові враження в поезії і в музиці, Франко зазначає, що початок поезії і музики був спільним. Раніше, коли поезія існувала у формі пісні, а музичні інструменти були ще примітивними, слухові враження, що їх викликала музика, і слухові враження, що їх викликала поезія, були подібними. Але після відділення поезії від музики люди стали сприймати поезію переважно за допомогою зору, тобто не слухати, а читати. Якщо музика, впливаючи тільки на слух, може викликати в людини глибокі та неясні зворушення на межі свідомості і підсвідомості (веселість, бадьорість, сум, тугу тощо), то поезія впливає переважно на верхню свідомість. «Враження, яке робить на нас музика, безмірно багатше, інтенсивніше й сильніше, ніж враження поезії. Але, з другого боку, воно більше загальне, обхапує всю нашу істоту, але не торкає спеціально ніякої духовної струни». На відміну від музики, сила впливу поезії значно слабша у кожному поодинокому моменті, але через те, що поезія має витонченіші інструменти впливу, то вона може в результаті розворушити всі наші вищі духовні сили, включаючи інтелект, викликати виразніші, яскраві і тривкіші образи". Тобто, головна відмінність між музикою і поезією - це те, що поезія не втихомирює, а розбурхує наші вищі духовні функції. Ще одна важлива відмінність полягає у тому, що тоді, коли музика апелює тільки до слуху, поезія у потрібний момент може перейти від слухових образів до зорових, а від зорових до дотикових і так далі у довільному порядку. Отже, поезія тим вища від музики, що засобами мови може впливати на всі 5 органів чуття людини.

Висновки

 Прагнучи до об'єктивного  розв'язання проблем художньої  творчості, І.Франко дав науково-виважений  аналіз і грунтовне вирішення найважливіших естетичних проблем, розгорнувши власну концепцію творчості, постульовану у трактаті "Із секретів поетичної творчості". Вона постала як результат студіювання ученим найбільш суттєвих літературознавчих, естетичних, психологічних та психофізіологічних вихідних сучасної йому теоретичної думки.У трактаті подані філософські узагальнення тих наукових пошуків, тієї ідейно-творчої боротьби, яка особливо гостро розгорнулась у літературі наприкінці ХІХ століття, зокрема між матеріалізмом та ідеалізмом. Це дослідження є нетрадиційним як за самою проблематикою та підходами до її розв'язання, так і за результатами визначення об'єктивних, найзагальніших і найважливіших законів творчості в аспекті, якого не бачили ні попередники, ні сучасники Івана Франка. Воно поставило ім'я автора на рівень естетиків світового значення. Проблеми, порушені у ньому, були на той час проблемами не лише галицького, загальноукраїнського чи європейського, а світового масштабу.