Цаконська, понтійська, румейська та урумська мови

Міністерство  освіти і науки України

Маріупольський  державний гуманітарний університет

Кафедра грецької філології

 

 

 

Курсова робота

Цаконська, понтійська, румейська та урумська мови

 

студентки ІІ курсу

ОКР «Бакалавр»

Спеціальності  «Мова та література

(новогрецька)»

Зварич Ольги

Науковий керівник:

Шпак К.В.

Асистент кафедри  грецької філології

 

Маріуполь-2010

ПЛАН 

1. Цаконська мова.
2. Понтійська мова.
3. Румейська мова.
4. Урумська мова.
5. Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Цаконська мова

  Цаконська мова або цаконський діалект — діалект новогрецької або окрема мова якою говорять у Цаконії, Пелопоннес, Греція. Мова названа на честь її носіїв, цаконців, які є нащадками лакодемонян — хоча цаконці традиційно не використовують цей етнонім. Вважається, що екзо-лакедемоняни і цаконці взаємно змішалися.

Класифікація

  Цаконська є різновидом грецької. Але вона не є взаємно зрозумілою зі стандартною грецькою, і тому іноді розглядається як окрема мова, хоча історично воно походить від грецьких діалектів дорийської.

Географічне розповсюдження

  Цаконці наразі мешкають в гірських містах і селах трохи вглиб суходолу від Агорлицької затоки, хоча раніше ареал мовців розповсюджувався далі на південь і захід, а також на берегах Лаконії (стародавня Спарта). Також раніше існували цаконські колонії на берегах Мармурового моря (два селах поблизу Гьонен, Ватіка й Гавоуці), ймовірно, починаючи з 18-го століття, мешканці яких були переселені до Греції у 1924, по обміну населенням. Останній мовець цаконців з Мармурового моря судячи з усього, помер близько 1970.

Офіційний статус

  Цаконська не має офіційного статусу. Молитви та літургії грецької православної церкви були перекладені цаконською, але древнє койне традиційного богослужіння зазвичай використовується як і в інших місцях в Греції.

 

 

Діалекти

  Вчені поділяють цаконську на три діалекти, північно-цаконський, південно-цаконський і цаконський діалект Мармурового моря.

ІІ. Понтійська мова

  Понтійська мова (також понтійська грецька, понтійський діалект; грец. Ποντιακή διάλεκτος, Ποντιακή γλώσσα) — умовне найменування кількох груп діалектів, на яких говорило грецьке і елінізоване населення південного узбережжя Чорного моря (греки — понтійці) в Малій Азії (особливо історичної області Понт) у середньовіччя та новий час. У грецькомовних джерелах розглядається як діалект грецької. Як і останній, належить до грецької групи. Загальне число носіїв — близько 800 тис., постійно скорочується через асиміляційні процеси. Мова не має офіційного статусу.

Історія

  Битва при Манцікерті призвела до поступової втрати контролю Візантії над Малою Азією. У цей період починається відокремлюватися каппадокійська мова. Місто Трапезунд (Трабзон) залишається анклавом Візантії, а в 1204 — 1461 роках є центром Трапезундської імперії, поступово втрачаючи свої території під натиском тюрків. Ареал поширення понтійського мови в цілому збігається з територією Трапезундської імперії 13-14 століть. Але, місцеве грецьке і елінізоване населення було менше асимільоване. Так виникла понтійська мова. Її позиції похитнулися після після того, як у 1922 — 1923 роках було проведено Грецько-турецький обмін населенням. Значна кількість носіїв опинилося в СРСР, де багато хто перейшов на російську мову. Після масової репатріації греків-понтійців до Греції на початку 90-х робляться спроби його відродження там. Так у 2006, в Салоніках було відкрито театр понтійської мови.

 

 

Характеристика

  Понтійска мова, як і споріднена йому, але ще більш потурчена каппадокська мова — свого роду залишковий остаточно відокремившийся діалект середньогрецької(візантійської) мови Малої Азії, не зазнав впливу сучасної дімотіки, а тому досить архаїзований. Лексика і фонетика понтійської мови багато в чому зберігають ранньовізантійські і навіть класичні античні риси часів давньогрецької колонізації і давньогрецького койне, при цьому морфологія близька середньогрецький. Архаїзми понтійської, як і каппадокійської мають головним чином давньоіонічне походження. Іншомовний вплив помітно, на відміну від новогрецької він носить переважно азійський характер (вірменський, грузинський, турецький). При цьому він менш помітен ніж у каппадокійській ідіоми, де тюркізація призвела до зламу граматичного ладу мови.

Діалекти

  Грецький мовознавець Маноліс Тріандафіллідіс пропонує наступну діалектну класифікацію для понтійської мови:

• Західно-понтійські діалекти (ніотічні діалекти) на ділянці Синоп — Ун'є.
• Східно-понтійські діалекти на схід від Ун'є, які у свою чергу підрозділяються на:
• Прибережні в районі Трабзона,
• Континентальні групи говірок (халдіотські) у місцевості Халді (міста Гюмюшхане, грец. Аргіруполіс або понтійське Канин), а також сусідні Келькіт, Байбурт, Орду.

  Континентальні різновиди є найбільш тюркізованними, в них також помітно сильний субстратний і адстратний вплив інших мов, але саме вони і досі зберігаються в сільській місцевості гірських регіонів Туреччини.

  До початку XIV століття ареал розповсюдження понтійської мови носив суцільний характер, охоплюючи всі південне узбережжя Чорного моря і зливаючись на заході з власне візантійською мовою, з якої склалася новогрецька мова. Поступова тюркізація мовців в Османській імперії, а потім і в Туреччини призвела до розпаду ареалу на кілька ізольованих населених пунктів. В даний час найбільш численними є носії халдіотської говірки. Всі вони наразі сповідують іслам і мають турецьку самосвідомість.

  Халдиотский говор обнаруживает сильное турецкое влияние на всех уровнях вплоть до сингармонизма (Мирабель, 1965). Халдіотська говірка має сильний турецький вплив на всіх рівнях аж до сингармонізму (Мірабель, 1965). Вона багато в чому нагадує вже вимерлий фарасіотський діалект каппадокійської грецької мови Малої Азії (місто Фараса, село Девелі поруч з Кайсері, селища Афшар-Кею, Чукурі).

Сучасна оцінка кількості мовців

• Греція: з понтійською мовою знайомі до 200 тис. громадян Греції (2001, оцінка). Рідна мова лише для кількох сотень чоловік старше 80 років. Основна маса греко-понтійських переселенців з країн СНД русифіковані. Молоді покоління понтійських переселенців 20-х — 30-х років перейшли на стандартну новогрецьку мову, хоча багато хто знайомий з понтійською з мови старших поколінь. Головним чином це греки з Македонії та Західної Фракії.
• Туреччина: від 300.000 до 500.000 мовців. Майже всі вони мають турецьку самосвідомість і в значній мірі асимільовані.

Населені пункти:

• округ Тонья: (37 сіл)

• округ Сюрмене: (16 сіл)
• округ Дернекпазарі: (13 сіл)
• Мачка: дані відсутні
• Торул, Яглідере, Санта (Думанли), Кромні: дані відсутні

 

ІІІ. Румейська мова

  Румейська мова, також тавро-румейська мова, кримсько-грецька мова — мова (іноді класифікується як діалект) приазовських греків (румеїв), що були переселені до Північного Приазов’я з Криму в 1778 році.

  Мова належить до індоєвропейської сім’ї, близько споріднена з грецькою; флективна, аналітична із залишками синтетичності (наприклад, давальний відмінок майже відмер, замінившися на родовий); номінативної типології (як, зрештою, й усі індоєвропейські).

  Румейська мова нині перебуває під загрозою зникнення. 2006 року у Маріуполі видано «Румейсько-російський і російсько-румейський словник п’яти діалектів греків Приазов’я», його укладачі — А. А. Діамандопуло-Ріоніс, Д. Л. Демерджі, А. М. Давидова-Діамантопуло, А. М. Шапурма, Р. С. Харабадот, Д. К. Патрича. Гімн греків України написаний Донатом Патричою румейською мовою.

  У англомовному мовознавстві румейська мова іменується англ. Rumaiica або англ. Crimean Greek, або англ. Mariupol Greek.

Теорії походження та особливості

  Румейська мова нині — мова етнічна, тобто така, що не є мовою однієї національної єдності, але мовою, яку використовує певна мала група людей. Вона включає 5 говірок і використовується здебільшого в побутовому спілкуванні. Фактично всі дослідники відзначали, що румейський діалект характеризується наявністю значної кількості тюркізмів, що є результатом етнічної двомовності, яка існувала у румеїв ще в Криму.

  Досі невизначеним є питання походження румейської мови. Через брак письмових джерел неможливо встановити, чи пов’язана мова греків Криму безпосередньо з мовою їхніх далеких попередників — мешканців давньогрецьких колоній Північного Причорномор’я, але аналіз діалектів дає можливість зробити деякі висновки відносно зв’язків румейської з грецькими діалектами пізнішої доби. Існує дві найбільш популярні теорії — понтійська та північно-грецька.

Понтійська версія

  Ця теорія походження запропонована Паулем Кречмером на підставі подібності палаталізації в румейській і понтійській мовах, а саме:

[h] перед [e] та [i] переходить в [š]: schon = χιόνι, schnar = χηνάρι, sintischenu = συγτυγχάνω, mascher = µαχαίρι, tsch en = [ου]χ ε νι.

[k] перед [e] та [i] переходить в [č]: schtschili = σκυλί.

  Подібність між румейською та понтійською мовами не обмежуються палаталізацєю, існує низка подібних синтаксичних особливостей. Перш за все, це використання частки pa, єдиної сентенціальної енклітики, що збереглася в румейській. Вона звичайно маркує логічно виділену частину дискурсу і слідує за рядом займенників та прислівників, таких як усі, усякий, завжди, ніколи і ніде. У понтійські мові ця частка має більш архаїчну форму — pal.

  В обох мовах займенникова клітика слідує за управляючим дієсловом, наприклад:

понтійська  мова: ει πεν 'α τόν — сказав йому.

румейська мова: fénit mi — мені здається.

понтійська  мова: 'ατά ε'ιχα να 'έλεγα τον — я повинен був йому сказати.

румейська мова: na sas l’éγu — я вам скажу.

  Це дуже важливо, оскільки в понтійській, на відміну від румейської, немає тенденції зберігати або формувати ланцюжки клітик.

  Проте при більш детальному аналізі виявляються більш серйозні розбіжності: у румейській зберігся тільки один артикль, в той час як у понтійській існує протиставлення визначеного та невизначеного артикля в однині, артикля і нульового артикля у множині. У фонетиці найбільш вражаючим є збереження в понтійській давньогрецької вимови ети (η) як [e:]; в румейській (як і в грецькій) збіглася з вимовою йоти (ι). Наявні розбіжності у відмінюваності. Так, у румейській мові [[родовий відмінок зберігається переважно в присвійних займенниках та атрибутивних конструкціях: átherpu lahardí — людська мова (átherpus — людина), kl’éft'a spit — будинок грабіжника (kl’éft'as — грабіжник). На відміну від понтійської у румейські мові немає семантичного протиставлення сильних і слабких займенникових форм, а також не збереглися давньогрецькі присвійні займенники.

  Понтійську гіпотезу аргументовано спростував ще 1934 року М. В. Сергієвський.

Північногрецька версія

  Теорія близькості румейської мови до північногрецьких діалектів також належить Паулю Кречмеру. Ця теорія нині більш популярна серед дослідників новогрецької мови. Серед основних аргументів відзначаються:

Зникнення ненаголошеного [i], наприклад, у слові джерело:

північно-грецькі  діалекти: πιγάδ

румейська мова: piγáδ'

новогрецька мова: πηγάδι.

Ненаглошений [e] звужується і переходить в [i], наприклад, у слові дитина:

північно-грецькі  діалекти: πιδί

румейська мова: piδíts

новогрецька мова: παιδί

Аналогічне й звуження ненаголошеного [о] в [u], наприклад, у  слові дівчина:

північно-грецькі  діалекти: κουρίτσ’

румейська мова: kurtsíts

новогрецька мова: κορίτσι

  Родовий відмінок не використовується як відмінок непрямого додатку. Втім слід визнати визнати малопереконливість цих доказів, оскільки зникнення кінцевого ненаголошеного [i] і звуження голосних [е] і [o] взагалі характерне для низки грецьких діалектів. Невживання родового відмінку як відмінка непрямого доповнення викликане у румейській мові і північногрецьких діалектах принципово різними причинами: в румейській його немає взагалі, а у північногрецьких діалектах він виконує інші функції.