Різновиди українського фольклору (казки, легенди, перекази)

Київська  муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв

ім. Л. Утьосова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з курсу «Народознавство і фольклор»

на тему:

Різновиди українського фольклору (казки, легенди, перекази)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:  студентка 2 курсу

Циганова Марія

 

Київ 2013 

Зміст

Поняття фольклору 3

Фольклорні  роди 3

Казки 4

Перекази  і легенди 6

 

 

Поняття фольклору

Фолькло́р (англ. folk-lore — народна мудрість; народне знання), або традиці́йна наро́дна тво́рчість — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фольклор — сума створених народом та існуючих в народі культури на основі словесності (перекази, пісні, казки, епос), музики (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театру (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танцю.

Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична  основа усієї світової художньої  культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Фольклорні  роди

Традиційно виділяють  чотири фольклорні роди:

1. Народний епос — розповідні фольклорні твори: загадки, прислів'я та приказки, анекдоти, історичні пісні, балади, казки, легенди, перекази, байки, притчі.
2. Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв: трудові пісні, календарно-обрядові пісні (веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки), родинно-побутові пісні (колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння), соціально-побутові пісні (козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські), бурлацькі(наймитські), стрілецькі пісні).
3. Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів: пісні-ігри («Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо), вертеп, весілля).
4. Народний ліро-епос - фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики: балади, думи, казки.

Казки

Ка́зка — порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо.

Це один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

Казка - уособлення мудрості та духовності народу. Казки багатогранні та різноманітні, і їх можливості вражають. Казка може закласти зерна духовних цінностей, застерегти від небезпек, навчити корисних звичок, розвити уяву та багато-багато іншого.

Чимало авторів збирали традиційні казки чи створювали нові казки на основі традиційних. Серед українських письменників слід згадати Івана Франка, а також цілий ряд українських учених XIX ст.: Є. Гребінка, П. Гулака-Артемовського, М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, Л. Боровиковського, М. Костомарова, О. Бодянського; ХХ ст.:А. Кримського, В. Юзвенко, П. Іванова, П.Лінтура; особливо варто згадати І. П. Березовського із його «Казками про тварин».

В основі казки лежить захоплива розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів в усіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, сагами, легендами, переказами, епічними піснями, — казки не пов'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Для них характерні традиційність  структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих  описів природи і побуту. Сюжет  казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням.

У казок народів світу  багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними  особливостями, відображають спосіб життя  народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні  риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

За змістом казки поділяються  на кілька різновидів. Казки про тварин найдавніші. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із різновидів казок про тварин — кумулятивні казки (твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо).

Фантастичні казки первісно також мали магічне призначення, яке з часом втратилося; в них органічно поєднується міфічна, фантастична і героїчна основа. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети.

У побутових казках переважають  мотиви з повсякденного життя. Героями  їх виступають бідний селянин, кмітливий  наймит чи солдат, бурлака, вередлива  жінка тощо. Часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані  образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. Казкові образи і мотиви широко використовуються у художній літературі, музиці, малярстві.

Найдавніші казки у  всьому світі — це народні казки. Їх особливістю є відсутність  особи автора. Народні казки —  це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має  розповідь, яку розповіла певна людина, але з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.

Великі зміни відбуваються з появою письма і книжок. У суспільстві  на передній план виходить авторська  казка — казка, створена одним  чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні  всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш  вузькому розумінні авторські казки  — це ті художні твори, які мають  досить простий сюжет (призначені для  дітей).

Перекази і легенди

Перекази і легенди - це жанри усної народної творчості. Перекази - розповіді історичного  змісту, народна та історична проза. Легенди - розповіді релігійного  змісту.

Назва "переказ" досить точно відбиває суть цього жанру. Це розповідь, який передається з  вуст у вуста, переходить від покоління  до покоління.

Грамотність і книги були доступні небагатьом. А знати своє місце в історії, розбиратися  в подіях хотілося майже кожній людині. І аж до XIX сторіччя перекази замінювали простому народу історичну літературу, по-своєму розповідаючи про минуле. Перекази не відображають весь хід подій. Вони приділяють увагу окремим яскравим моментам історії.

Перекази часто висвітлюють походження того чи іншого народу. Звичайно мова йде про якого-небудь пращура, родоначальника, з яким пов'язана назва племені чи народа.

У переказах є багато такого, про що не можна прочитати в  книгах. Минуле в переказах зазвичай прикрашене. Так, наприклад, розповідається, що в колишні часи жили не звичайні люди, а велетні тощо.

Майже в усіх переказах в центрі будь-якої події завжди стоїть одна яскрава особистість: князь, розбійник. отаман, генерал і т.ін. Ця особистість і визначає все, що відбувається.

У переказах про історичних особистостей можуть описуватися події, широко відомі. Але поряд з цим існує безліч сюжетів, в яких зображуються різні вчинки знаменитих людей, не відомі за архівними документами або іншими джерелами.

Особливий інтерес для  народної історичної прози представляє  приватне життя історичної особи. Яскраві, видатні діячі хоч і відрізняються в переказах від звичайних людей, але по якихось ознаках схожі на простих смертних. У них є своє особисте життя, вони можуть займатися справами аж ніяк не героїчними, буденними, безпосередньо спілкуватися з простим людом і т. ін.

Часто перекази сповнені іронії: навіть великі діячі у них можуть помилятися, виглядати смішно. У цьому ще одна важлива особливість переказів: вони не тільки закріплюють історичні події, нехай навіть прикрашені, в народній пам'яті, , а й наближають їх до повсякденності. Тому в переказах крім прославлених особистостей і гучних подій зустрічаються герої і обставини, невідомі за межами даної місцевості.

Безліч переказів присвячено тому, як було засноване те або інше місто і освоєні нові території, як виникли ті чи інші географічні назви. Ці сюжети також пов'язані з діяльністю якоїсь однієї видатної людини.

Назви міст, сіл, річок, озер часом зв'язуються з якоюсь подією місцевого значення (якої насправді могло і не бути).

Серед героїв переказів часто  зустрічаються розбійники і силачі.

Розбійники грабують, вбивають людей, ховають награбоване, закопують  скарби, які ніхто не може розшукати.

Існують перекази про цілі розбійницькі села: жителі заманювали проїжджих до себе ночувати, а потім вбивали їх; або вдень займалися звичайною працею, а по ночах грабували.

Однак далеко не завжди в  переказах розбійники постають злочинцями. Нерідко йдеться про благородних  народних заступників, які роздавали награбоване бідним.

Силачі в переказах - завжди прості люди, представники того середовища, в якому про них і розповідається. Такий силач перевершує всіх фізичної міццю і звичайно не має рівного противника, але в усьому іншому такий же, як усі. Але іноді такі герої наділяються і міфологічними, чарівними рисами. Такі персонажі вказують на зв'язок переказів з іншими фольклорними жанрами, в центрі яких стоїть виняткова особистість: з билинами, історичними піснями , казками, народними віруваннями.

Слово "легенда" на латині буквально означає "те, що слід читати". Спочатку так називали житія святих, в яких містилися приклади християнської  чесноти і благочестивої поведінки. Пізніше під легендами стали розуміти взагалі повчальні і благочестиві історії. А потім і просто історії, в яких відбувається щось незвичайне, чудове, але сприймається це як те, що сталося насправді.

У легендах поряд з людьми і тваринами діють Бог і  святі, ангели і біси. Якщо переказ  звертається до минулого, то в легенді про час дії не говориться. Це або священний час - коли Бог створив світ, чи йдеться про події, які могли відбуватися коли завгодно.

Все, що відбувається в легендах описується й оцінюється з точки  зору відповідності християнським  нормам життя - як їх розуміє народна  традиція. У подіях, що зображуються в легендах, багато неймовірного. Але поняття "правдоподібно" або "неправдоподібно" до них незастосовні.

У легендах Христос чи святі  часто спускаються на землю і  невпізнані ходять по ній, нагороджуючи праведників і караючи грішників. Такі сюжети будуються на контрасті  між тим, що думає про непримітних  мандрівниках людина, і тим, хто вони насправді. Покарання або нагорода слідують негайно або обіцяні  в майбутньому житті, в пеклі  або раю.

Буває, що легенди перегукуються  з казками. Відмінність їх у тому, що казки розповідаються для веселощів, для забави. А легенди, незважаючи на схожість сюжетів, сприймаються цілком серйозно, як дійсний випадок, з якого  слід зробити висновки, витягти мораль.

Сюжети легенд черпали  не лише в усній, а й у письмовій культурі. В основу легенд лягли і деякі біблійні події.

Християнські образи і  сюжети часто накладаються на давні  народні повір'я.

Легенди та перекази - живий  жанр. Вони оточують нас і донині. Народна культура як і раніше на свій лад веде рахунок подій, відбираючи найважливіше. І чутки, що породжені сьогодні, в майбутньому цілком можуть дійти до нащадків дивовижними історіями.