Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

РОЗДІЛ II

ВИХІДНІ ПРИНЦИПИ ТА ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РЕЛІГІЄЗНАВЧОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЗИГМУНДА ФРОЙДА (ЗА КНИГАМИ  «ПСИХОЛОГІЯ НЕСВІДОМОГО», «ТОТЕМ І  ТАБУ. ПСИХОЛОГІЯ ПЕРВІСНОЇ КУЛЬТУРИ ТА РЕЛІГІЇ»).

2.1З. Фройд про походження та сутність релігії.

У працях Зигмунда Фройда релігія виступає по різному : як «всезагальний невроз нав’язливих станів», як «сублімований продукт нав’язливих станів», як «колективна ілюзія» тощо. Ця різноманітність підходів свідчить про те, що даний феномен цікавить його перш за все у психологічному вимірі. У цьому контексті до проблем релігії Фройд звертається впродовж усього життя.

Психоаналіз Фройда являє  собою поєднання двох напрямків досліджень природи людини, а саме психічні поривання внутрішнього світу людини та вплив соціального та культурного середовища на формування її психічного життя. А це в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості.

Фройд постійно підкреслював, що психоаналіз відкрив область несвідомих душевних процесів, тоді як всі інші концепції ідентифікують психіку і свідомість.

Власне несвідоме, як вважає Фройд, є джерелом помилкових дій, які стали однією з головних тем його психологічних досліджень. Цій темі спеціально присвячена його робота «Психопатологія повсякденного життя».[7]  До однієї групи несвідомих дій він відносив обмовки, помилки при написанні або слуханні слів. У основі другої  -  мимовільне забування імен, подій,предметів, обіцянок, намірів, що певним чином пов'язані для людини з неприємними переживаннями. Він хотів на прикладі аналізу цих помилок висвітлити цілі своїх психологічних досліджень. Він не просто описував і класифікував явища, а прагнув описати їх, як прояв боротьби душевних сил, як прояв цілеспрямованих тенденцій, які працюють у згоді один з одним, або один проти одного.[7] Ці положення щодо зіткнення намірів як різних мотиваційних сторін поведінки ставили важливу проблему психологічного конфлікту, що отримала надалі розробку в психології особистості та соціальній психології.[7]

У своїх завершальних "Лекціях  по введенню в психоаналіз" З. Фройд зосереджується на проблемі ставлення психоаналізу до релігії, науки і, нарешті, до світогляду, загалом сприйнятого як узагальнююча інтелектуальна конструкція, виходячи з однакових принципів якої вирішуються основні проблеми буття і пізнання. [20. С. 15]

Він, зокрема, стверджував, що психоаналіз в якості спеціальної науки не здатний утворити особливий світогляд, що він запозичує свої світоглядні принципи у науки. Тим часом як насправді ряд загальних положень як самого Фройда, так і багато концепції його учнів мали певну світоглядну спрямованість, що чітко виражено як в їхніх домаганнях на вирішення загальних проблем, що стосуються поведінки людини, її ставлення до природи і соціального середовища, так і в поясненні генезису та закономірностей розвитку культури.

Цим проблемам у всій їхній  суперечності присвячена найбільш фундаментальна праця З. Фройда з теорії психоаналізу «Психологія несвідомого» [6] Серед іншого у ній містяться вихідні принципи та головні положення й релігієзнавчої концепції видатного вченого. Зокрема, спираючись на сформульовану у «Психології несвідомого» теорію психоаналізу, й вважаючи ці свої теоретичні побудови суворо науковими, Фройд піддав гострій критиці релігійний світогляд, а також суб'єктивно-ідеалістичну філософію. Будучи безкомпромісним атеїстом, вважаючи релігію несумісною з досвідом і розумом, Фройд вважав її формою масового неврозу, що має в основі психосексуальні відносини і відбиває бажання і потреби дитинства.[6] Тим самим, на відміну від марксистського атеїзму, він залишав без уваги суспільно-історичні витоки і функції релігії, своєрідну представленість в релігійній свідомості ціннісних орієнтації, породжених життям людей в реальному, земному світі, ірраціональне переживання цими людьми своєї залежності від природних і соціальних сил. Разом з тим психоаналіз дав імпульс вивченню сполучених з релігією особистісних смислів і переживань, розробці проблем психології релігії. [6]

Так, у «Психології несвідомого» [6] релігія згідно з Фройдом,  постає як породження несвідомих могутніх, але пригнічених бажань людства, а також – як його страхи, його інфантильна залежність від уявних надлюдських істот.[6] На підставі такого розуміння Фройд та його послідовники зближували духовне життя первісного людства, його вірування з невротичними станами. Весь зміст «Психології несвідомого», по суті, обґрунтовує те положення теорії психоаналізу, що історія релігії - це історія колективного неврозу, "загальнолюдського неврозу нав'язливості", від якого людство зможе звільнитися тільки за допомогою розуму. [6]

Щодо конкретних обставин виникнення релігії, на які вказує «Психологія  несвідомого» та інші відомі праці  Фройда, то згідно його висновків релігія  виникла, з психологічного феномену, відомого як комплекс Едіпа, виникла релігія. Виникла у формі тотемізму, де убитий батько став тотемом своїх нащадків: адже первісні люди називають тотем своїм предком або прабатьком. Свої амбівалентні почуття до батька - любов і ненависть - сини перенесли на тотемну тварину. Щорічно вони влаштовували тотемічні обряди, які відтворювали вбивство батька задопомогою обрядового вбивства та вживання в їжу тотемної тварини. Так колись убитий і з'їдений батько перетворився на тотемну тварину, а стародавня канібальська трапеза - в ритуальну тотемістичну трапезу-жертвопринесення. Тотемістична релігія склалась з усвідомлення синами своєї провини як "спроба заспокоїти це почуття і умилостивити ображеного батька запізнілим синовсиким послухом". [9]

Зі змісту «Психології  несвідомого»[6] виходять й інші важливі положення релігієзнавчої концепції З. Фройда. Зокрема, як вже згадувалось, релігія, згідно з Фройдом, - це повторення дитячого досвіду. Людина захищається від загрозливих для неї сил так само, як і в дитинстві. Вона вчиться справлятися із власною вразливістю, покладаючись на батька, одночасно захоплюючись ним і лякаючись його. Фройд порівнює релігію з дитячими неврозами нав'язливості. Для нього релігія - це колективний невроз, викликаний обставинами, схожими з тими, які викликають дитячий невроз. Аналізуючи ці психологічні корені релігії, Фройд намагається показати, чому люди сформулювали ідею Бога. Але справа не обмежується виявленням цих психологічних коренів: Фройд доводить, що теїстична концепція є ілюзія, заснована на підсвідомих бажаннях людини. [6]

У дійсності немає потреби  шукати витоки негативного ставлення  до релігії в неусвідомлених потягах  і дитячих травмах Фройда. Дослідник благополучно минув ту стадію нерефлекторної дитячої віри, через яку неминуче проходить будь-яка дитина, зростаючи в релігійному оточенні, і подолання якої у більш зрілому віці нерідко набуває драматичну забарвлення. Фройд ніколи не знав хворобливого розладу свідомості, болісних коливань між вірою і невір'ям. [10]

Водночас Фройд не обмежується і доказом ілюзорності релігії. Він доводить, що релігія небезпечна, тому що освячує погані людські встановлення, з якими вона була пов'язана впродовж своєї історії. Привчаючи людей вірити в ілюзії і накладаючи заборону на критичне мислення, релігія відповідальна за зубожіння розумових здібностей. Це звинувачення, як і перше, вже пред'являлося Церкві мислителями Просвітництва. Але у Фройда воно звучить сильніше. У своїй аналітичній роботі «Майбутнє однієї ілюзії», він зміг показати, що заборона на критичне мислення у відношенні одного-єдиного предмета призводить до зубожіння критичної здатності людини в інших сферах мислення і, отже, ускладнює застосування розуму в цілому. [3]

Третє заперечення Фройда полягає в тому, що релігія - занадто хитка основа для моралі. Якщо правильність етичних норм визначається тим, що це суть заповіді божої, то майбутнє етики виявляється залежним у своєму існуванні від віри в Бога. Відтак, оскільки, за Фройдом, релігійна віра знаходиться на межі зникнення, триваючий союз релігії та етики веде до руйнування наших моральних цінностей.[22. С. 150-151]

Саме релігія, за Фройдом, загрожує ідеалам і цінностям. Але нам навіть не потрібно спеціально займатися виведенням наслідків з фройдівської критики релігії. Фройд сам докладно роз'яснив, які ті норми і ідеали, в які він вірить: це - братська любов, істина і свобода. Розум і свобода, згідно з Фройдом, взаємозалежні. Якщо людина відкидає ілюзію батьківського Бога, якщо вона усвідомлює свою самотність і свою незначність у Всесвіті, то стає схожа на дитину, котра покинула рідну домівку. Але завданням людського розвитку є саме подолання інфантильної прихильності. Людина повинна навчитися мати справу з реальністю. Якщо вона знає, що їй нема на що покластися, крім власних сил, то навчиться і правильно ними користуватися. Тільки вільна людина - людина, яка звільнилася від влади авторитету, влади, яка одночасно загрожує і захищає, - може правильно використати розум і зрозуміти світ і свою роль у ньому об'єктивно, не впадаючи в ілюзії. Вона також здатна розвинути і використовувати властиві їй можливості. Тільки коли ми зростаємо і перестаємо бути дітьми, боязкими й залежними від авторитету Бога, ми можемо наважитися на самостійне мислення. Але вірно і зворотне: тільки якщо ми наважимося мислити, ми звільнимося від панування авторитету. У цьому контексті важливо зазначити, що, згідно з Фройдом, саме почуття безпорадності породжує релігійне почуття. [18]

Таким чином, теорія психоаналізу З. Фройда відкриває сферу несвідомих процесів людської психіки, формулюючи вихідні принципи, на котрих вчений, у свою чергу, вибудовує основні  положення своєї релігієзнавчої концепції. Ці положення зводяться  до виявлення психологічних коренів  походження та існування релігії, що базуються на підсвідомих придушених бажаннях людини, її страхах та почутті  безпорадності.

2. Фрейдизм про тотемізм як первісну форму релігії.

Праця «Тотем і табу» є першою роботою Зигмунда Фройда, в якій він звертає увагу на колективну свідомість, а не на індивідуальну. У роботі робиться спроба визначити походження таких явищ, як тотем, табу, анімізм, магія, а також спроба проаналізувати їх залишки у психіці сучасної людини. Щоправда, аналіз табу, на відміну від тотема, відрізняється безумовно більшою достовірністю, і вирішення цієї проблеми є більш вичерпним. Дослідження ж тотемізму обмежуються у Фройда заявою: «ось те, що в даний час психоаналітичне вивчення може дати для пояснення проблеми тотема». Ця відмінність на думку дослідника, пов'язана з тим, що табу, власне кажучи, ще існує у нас, хоча негативно розуміється і перенесене на інший зміст. За своєю психологічною природою воно є не чим іншим, як «категоричним імперативом» Канта, який діє нав'язливо, і заперечує всяке свідоме мотивування. Тотемізм навпаки - далекий нашому сучасному відчуттю релігійно-соціальний інститут, який в дійсності давно був залишений і замінений новими формами. Він залишив по собі тільки незначні сліди в релігії, моралі та звичаях життя сучасних народів і отримає, ймовірно, великі зміни навіть у тих народів, які і тепер дотримуються його.[8]

Стосовно ж змісту структурних  розділів «Тотема і табу», то у  першій частині своєї праці під  назвою «Страх перед інцестом», Фройд досліджує роль тотему у житті примітивних, найменш розвинених у соціальному плані тубільних племен Австралії. Вони розглядаються як окрема раса, що не має ніякої спорідненості з жителями Океанії. Вони не будують житла, не обробляють землі і не мають приручених тварин, окрім собак, займаються лише полюванням і збиральництвом, і навіть не мають вождів. Враховуючи таку «дикість» цих людей підкреслює З. Фройд, дивним здається те, як пильно вони уникають інцесту. Цій меті, на думку вченого, і служить система тотемів. У ній забороняється мати статеві зносини з представниками свого тотему. Тотем передається у спадок по материнській або батьківській лінії, отже, наслідки такої заборони очевидні. При передачі тотему по батьківській лінії виключається можливість інцесту батька з доньками, а при передачі тотему по материнській лінії виключається інцест сина з матір'ю та сестрами.[8]

Виходячи з цього, Фройд вважає, що успадкування тотему по материнській лінії є більш давнім, оскільки Едипів комплекс - направлення лібідо хлопчика на власну матір є більш поширеним, ніж відповідний комплекс Електри у дівчат. Але це лише частина обмежень, які дає заборона зносин з представниками свого тотему. Крім своєї сім'ї, чоловікові також забороняється мати стосунки з цілою низкою жінок, які належать до одного з ним тотемічного племені, але не споріднені з ним кровно. Це обмеження покликане запобігати груповому інцесту, оскільки статеве життя не обмежене моногамним шлюбом.[8]

Фройд наголошує, що у мові австралійських племен збереглися назви з часів групового шлюбу. Так, батьком називають будь-якого чоловіка, що не порушуючи законів племені, міг би стати батьком певного індивіда. До того ж, відбувається заміна сім'ї кланом тотему. Все плем'я вважається таким, що походить від спільного предка - тотема. [8]

Крім обмежень тотему у  більшості племен існують і інші. Більшість племен розділяються на так  звані шлюбні класи, що включають  багато племен і ексогамні всередині. Класи діляться на підкласи, а все  плем'я на чотири частини. Таким чином, вибір шлюбного партнера ще сильніше скорочується. Крім того, існує ціла низка обрядів, які можна назвати  «униканням». Вони пов'язані з тим, що певні групи родичів повинні  уникати одне одного. Найпоширенішими  є уникання синами матерів, доньками батька, сестер та братів та зятя і тещі. [8]

Фройд також зводить ці заборони до боязні інцесту, хоча в останньому випадку особи, що уникають одне одного не є кровними родичами, але сприймають одне одного, з одного боку, як родичів, з іншого - як можливий сексуальний об'єкт, з третього - як конкурентів у боротьбі за прихильність однієї особи. Проте Фройд наголошує, що заборони, пов'язані з екзогамією, мають певні риси непритаманні іншим тотемним заборонам, а тому він погоджується з дослідниками, які вважають, що ці заборони додалися до тотемізму пізніше. [8]

У наступній частині своєї праці Фройд розглядає явище табу. Він зазначає: «Табу - полінезійське слово, що складно перекласти, оскільки в нас немає більше поняття, яке воно означає». [8] Загалом, табу виражається у заборонах і обмеженнях. Умовно табу можна розподілити на групи. За об'єктом табу можна виділити три основні групи: тварини, неживі об'єкти, люди. За строком дії виділяють постійні табу та тимчасові. Ще однією важливою ознакою табу є те, що той, хто доторкається до носія табу, сам стає табу.

Табу, що стосується тварин є ядром тотемізму і пов'язані найбільшою мірою з забороною вбивати тотемних тварин. Табу, що стосуються людей мають принципово інший характер. Вони спрямовані на людей у певних специфічних станах: на юнаків під час посвячення у дорослі мужі, на жінок під час менструації або вагітності, но королів та священників, померлих. Табу цього типу, на думку В.Вундта, засновані на вірі примітивних народів в демонічні сили. Але Фройд - психолог, а тому для нього демони «є творінням душевних сил людини; вони створені через щось і для чогось»,[8]