Рецидив злочину

Загальний рецидив має місце  у випадках вчинення будь-якого злочину  особою, яка має непогашену або  не зняту судимість за будь-який інший умисний злочин. При загальному рецидиві немає потреби, щоб новий  злочин був однорідним або тотожним щодо вчиненого раніше. Даний вид  рецидиву не впливає на кваліфікацію злочину, однак з позицій ст. 67 п. 1 розглядається як обтяжуюча обставина.

Спеціальний рецидив - вчинення особою, яка має судимість, нового тотожного  або однорідного злочину. Цей  вид рецидиву має суттєве кримінально-правове  значення, тому що впливає на ступінь  суспільної небезпеки діяння та особи  і в ряді випадків - на кваліфікацію, визначаючи особливо небезпечний вид  відповідного злочину.

Пенітенціарний рецидив визначає вчинення злочину особою під час  відбування нею покарання у виді позбавлення або обмеження волі. Не можна погодитись з позицією авторів  підручника "Кримінальне право  України. Загальна частина" , які  відносять до цього виду засудження особи до позбавлення волі при  наявності судимості до позбавлення  волі за попередньо вчинений злочин. Вбачається, що таке тлумачення є надзвичайно  широким і недостатньо обґрунтованим. Не можна погодитись і з надзвичайно  широким тлумаченням у цьому  контексті положень ст. 81 ч. З п. 2 КК як випадку пенітенціарного рецидиву.

Рецидив тяжких та особливо тяжких злочинів має місце у випадках вчинення нового тяжкого або особливо тяжкого  злочину (ст. 12 КК) особою, яка має  непогашену (незняту) судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого  злочину.

Цей вид рецидиву, який слід віднести до найбільш суспільно небезпечного, прийшов на місце особливо небезпечного рецидиву. Його виділення в окремий  вид здійснюється на підставі положень ст. 71 ч. 2 КК, яка надає можливість у випадках вчинення нового особливо тяжкого злочину особою до повного  відбування покарання у виді позбавлення  волі за попередній злочин, призначати покарання на строк до двадцяти п'яти  років позбавлення волі. Цей вид  рецидиву за великим рахунком слід було б віднести до спеціального випадку  пенітенціарного рецидиву, однак  його виділення в окремий вид  підкреслює його особливе значення і є виправданим [12, с. 225].

Крім спеціальних випадків впливу видів множинності на кваліфікацію злочинів та призначення покарання, Кримінальний кодекс України в ст. 34 визначає загальні підходи до множинності  злочинів, фіксуючи, що "Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні  покарання, при вирішенні питання  щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у  випадках, передбачених цим Кодексом".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Ознаки та види рецидиву злочинів

За характером злочинів, охоплюваних  рецидивом, у кримінально-правовій науці розрізняють загальний  і спеціальний рецидив.

Загальний рецидив - це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовими ознаками або безпосереднім об'єктом і  ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має  судимість за заподіяння умисного тілесного  ушкодження і протягом строку судимості  вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив  не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.   Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш  небезпечним,ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється  антисоціальна спрямованість особи  на вчинення нових зачинів.Залежно  від кількості судимостей рецидив  поділяється на простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж  засуджується, крадіжку і хуліганство  тощо.

Складний рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимостію. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимість за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо [114, с. 147-149].

За ступенем суспільної небезпечності  виділяють пенітенціарний рецидив  і рецидив тяжких і особливо тяжких і особливо тяжких злочинів.

Під пенітенціарним рецидивом розуміють  здійснення особою, що відбула покарання  у виді позбавлення волі, нового злочину, що тягне повторний осуд до позбавлення волі і його відбування.

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому  особа, маючи судимість за один з  таких злочинів, знову вчиняє, незалежно  від їх послідовності, новий такий  же злочин. Такий рецидив впливає  на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена  за розбій, і знову, до погашення  судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Правові наслідки рецидиву злочинів

Рецидив злочинів враховується при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Ст. 35 KK встановлює випадки, коли повторність, сукупність та рецидив злочинів мають  кримінально-правове значення. Ці види множинності злочинів враховуються при:

Кваліфікації злочинів:

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова  оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак  з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої частини КК України, та правове закріплення цього у  встановленій законом формі .

Кваліфікація злочинів - це кримінально-правова  оцінка вчиненного діяння на підставі встановлення тотожності його ознак  з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою

Особливої частини КК України та правове закріплення цього у  встановленій законом формі.

У процесі кваліфікації злочинів:

1) Здійснюється кримінально-правова  оцінка фактичних обставин справи

2) Проводиться об'єктивна і повна  оцінка фактичних обставин скоєного  злочину

3) Зіставляються обставини скоєного  злочину з кримінально-правовою  нормою

4) Кваліфікація злочинів є правовою  підставою для притягнення особи  до кримінальної відповідальності, застосування заходів процесуального  впливу, пред'явлення обвинувачення,  віддання до суду, призначення покарання та його виконання [7].

Кваліфікація злочинів - це процес співвідношення ознак конкретного  вчиненого діяння з моделлю злочину, якою є диспозиція норми, що визначає ознаки складу конкретного злочину. Це здійснюється з метою правильного застосування кримінального закону для вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Кваліфікація злочину - важливий елемент  діяльності судових та правоохоронних органів, адвокатури.

Кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи  до кримінальної відповідальності, застосування заходів кримінально-процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання  та його виконання.

Теорією та практикою вироблені  правила кваліфікації злочинів, основні  з яких сформульовані М. Й. Коржанським  і полягають у тому, що:

- всі фактичні ознаки скоєного  повинні відповідати юридичним  ознакам складу злочину;

- ознаки конкретного злочину  повинні бути відмежовані, відокремлені  від суміжних складів злочину;

- до скоєного злочину завжди  повинна бути застосована та  кримінально-правова норма, яка  найбільш повно містить його  ознаки;

- при конкуренції загальної  та спеціальної норм застосовується  спеціальна норма;

- кваліфікований склад злочину  має перевагу перед основним  складом;

- більш тяжка кваліфікуюча ознака  має перевагу перед менш тяжкою  і поглинає її;

- кожна наступна стадія завершення  злочину поглинає попередню;

- умисел завжди поглинає необережність.  Будь-яка вища форма вини поглинає  нижчу;

- якщо один злочин є способом  вчинення другого, складовою частиною  його об'єктивної сторони, то перший з них поглинає другий.

1) при конкуренції самостійної окремої норми і норми, яка передбачає відповідальність за співучасть в більш тяжкому злочині, застосовується норма про відповідальність за співучасть;

2) призначенні покарання;

3) вирішенні питання щодо  можливості звільнення від кримінальної  відповідальності, а також від  покарання у випадках, передбачених  КК [9].

Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.  45-48.

Наявність рецидиву у поєднанні  із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути  для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом , та збільшення мінімальної  частини покарання, яке винний має  відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання  більш м'яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом

Наявність рецидиву, пов'язаного  із вчиненням після умовно-дострокового звільнення і протягом невідбутої частини  покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення мінімальної  частини покарання, яке винна  особа має відбути для отримання  можливості умовно-дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини  покарання, яке винний має відбути  для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш  м'яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом [13].

Збільшення мінімальних  строків, що їх винний повинен відбути  для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років.

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином (злочинами) становить  повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення  до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок чого віддаляється можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування покарання за раніше вчинений злочин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Боротьба з рецидивною злочинністю

Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямах:

1) підвищення ефективності  призначення та покарань;

2) сприяння процесу та соціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

3) організація належного  соціального контролю за особами,  схильними до повторних злочинів [15, с. 84].

Головною умовою ефективності кримінального судочинства є  його справедливість. Вона, по-перше, означає  рівність усіх громадян перед законом; по-друге, - співрозмірність та доцільність  покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає громадянам, які побували на лаві підсудних, досить прикладів, що не вірити цю “рівність”. Органи дізнання, слідчі й прокурори  вправі звільнити від кримінальної відповідальності будь-кого, хто вчинив злочин, визначивши, що внаслідок зміни  обстановки діянні втратило характер суспільно-небезпечного або ця особа перестала бути суспільно-небезпечною чи передати матеріали справи на розгляд товариського суду, в громадську організацію або трудовий колектив для вирішення питання щодо передачі винного на поруки, до компетентних органів для притягнення винного до адміністративної відповідальності. Таким чином, здійснюється своєрідна селекція осіб, які вчинили злочини: одних направляють до суду, інших звільняють від кримінальної відповідальності.

А ось як це позначається на статистиці. У 1997 році в МВС України  було зареєстровано 1 247 948 заяв про вчинені  злочини. Порушено 589 203 кримінальних справ, призначено покарання 235 тисячам осіб. Така на практиці невідворотність покарання. Багато незрозумілого й у визначенні санкцій за різні види злочинів. Часто-густо вони не можуть сприйматися  як справедливі. Ще більше нарікань викликають незаконні судові вироки. Все це негативно впливає на правосвідомість  засуджених і сприяє рецидивній злочинності [16, с. 54]. Ось чому назріла нагальна потреба в радикальному реформуванні всієї системи правосуддя.