Основи охорони ландшафтів

Основи охорони ландшафтів

Термін ландшафт є основним із понять фізичної географії, під яким розуміють закономірно повторювану на значній території сукупність форм рельєфу та інших утворень і явищ на поверхні землі. За сучасним визначенням в фізичній географії, ландшафт - генетично обумовлена частина території, яка характеризується однорідністю в зональному та азональному відношенні, а також володіє індивідуальною структурою та морфологічною будовою. За характером розповсюдження, ландшафти прийнято поділяти на зональні, інтразональні, екстразональні та азональні.

Зональні ландшафти є типовими для якоїсь географічної зони, наприклад для лісової зони - лісові ландшафти, причому тільки типові. Інтразональні ландшафти не мають характерної зони вони є якби вкраплені в типові ландшафтні зони, наприклад, в лісовій зоні - це сфагнові болотисті ділянки, пойми річок тощо. Екстразональними називають зональні ландшафти, які знаходяться в другій (нехарактерній) зоні, наприклад, ділянка степу в лісовій зоні або навпаки тощо. Азональні ландшафти не пов’язані з певного зоною і зустрічаються, за наявності відповідних умов, в різних зонах, наприклад, луки, низинні болота тощо.

З екологічної точки зору, біосферу можна охарактеризувати як сукупність екосистем, а для ділянок суходолу можна вжити термін сукупність ландшафтів, а ландшафти - як сукупність закономірних для певних умов поєднань біогеоценозів. Отже, з екологічної точки зору, під терміном ландшафт слід розуміти ділянку суші, в межах якої всі природні комплекси утворюють взаємопов’язану та взаємозумовлену єдність. Видно, що термін ландшафт близький до терміну біогеоценозу, проте ландшафт є більш широким поняттям.

Життя людини проходить в межах тих чи інших ландшафтів, тому антропогенний вплив на природу суходолу - це вплив на ландшафти. Як нами було показано в розділі І, всі компоненти довкілля взаємопов’язані і тому вплив людини на один або два компоненти ландшафту, викликає зміну структури і функціонування ландшафтних комплексів в цілому. Вченими доведено, що середовище це не механічний набір різних умов і ресурсів, а організована цілісна система, що складається із ієрархічно підпорядкованих менших систем

- ландшафтів. Тому, охорона навколишнього середовища  в межах суші - це охорона ландшафтів.

Охорона ландшафтів має ряд специфічних форм, які можна об’єднати в три групи:

• повна охорона ландшафтів, як комплексів біогеоценозів;

• часткова охорона природних об’єктів за можливості збереження цілісності або зовнішнього вигляду ландшафту;

• створення і підтримання оптимальних антропогенних ландшафтів.

Реалізація всіх цих форм охорони ландшафтів є складним завданням, адже це вимагає знання закономірностей перебігу процесів в навколишньому середовищі, значних капіталовкладень тощо. Особливу увагу слід приділяти ландшафтам, які знаходяться в екстремальних умовах, наприклад, пустелі, тундра тощо, адже такі ландшафти мають ряд особливостей і їх слід враховувати при організації господарської діяльності.

5.1.1. Особливості  антропогенних ландшафтів

Всі приведені вище класифікації ландшафтів стосуються природних ландшафтів. Природні ландшафти існують багато мільйонів років і є стійкими до дії природних фактор

ів, що, в поєднанні з еволюцією, забезпечило природне біорізноманіття. В той же час, поряд з ними мають місце антропогенні ландшафти, формування яких зумовлено господарською діяльністю людей. В результаті своєї господарської діяльності, людина перетворила значні території природних ландшафтів в антропогенні ландшафти - міста та селища, промислові центри, водосховища, кар’єри, терикони, агротехнічні ділянки тощо. В більшості країн світу практично не залишилось реліктових ландшафтів, які не зазнали впливу діяльності людини. Так, в країнах Західної Європи на частку реліктових ландшафтів припадає до 4% території цих країн, в США на частку цих територій припадає до 5% території країни, і тільки в країнах Південної Америки та деяких Країнах Африки на частку реліктових ландшафтів припадає до 40% території цих країн. Цей факт в значній мірі ускладнює розробку загальних засад охорони ландшафтів та збереження природного біорізноманіття. Це свідчить, також, про вразливість природних екосистем до впливу антропогенних факторів.

Антропогенні ландшафти повинні забезпечувати сприятливе для людини середовище існування і мають бути достатньо продуктивними, для забезпечення потреб людини в їжі. В той же час, антропогенні ландшафти потребують особливої охорони.

Особливого захисту вимагають міста та селища, де слід вживати заходи по захисту атмосферного повітря, захисту водойм тощо. Ці заходи зумовлені санітарно-гігієнічними вимогами, проте слід враховувати і психотерапевтичні вимоги, і естетичні вимоги людини. З цією метою створюються озеленені ділянки (парки, сквери) та захисні смуги, які забезпечують пониження шуму в межах міста, пониження температури на озеленених ділянках в літній період, зменшення кількості бактерій фітонцидами, зменшення швидкості вітру в містах, очистку повітря від пилу та газів (802, N02 тощо). Мова йде про дерева, проте важливу роль, як оздоровлюючу так і естетичну, відіграє посадка кущових алей та формування газонів.

На відміну від природних ландшафтів, які мають високу здатність до саморегуляції, антропогенні ландшафти (агробіоценози, сади, парки тощо) надзвичайно вразливі і потребують постійного захисту. Ці антропогенні ландшафти відносять до ненасичених біоценозів, тому без втручання людини,, буде спостерігатись зростання природного біорізноманіття на цих ділянках, тобто руйнування окультурених ландшафтів.

На створених людиною антропогенних ландшафтах, в порівнянні з природними ландшафтами, значно змінені біологічні кругообіги речовин, водно-температурний баланс, чисельність видів біоценозів тощо. Слід зазначити, що зміни в антропогенних ландшафтах проходять значно швидше, ніж у природних.

• Перед тим, як говорити про класифікації антропогенних ландшафтів, слід зазначити, що будь-які антропогенні ландшафти повинні бути перетворені в культурні ландшафти, а не залишитись спотвореними, якими є, наприклад, закинуті кар’єри, терикони, індустріальні пустелі тощо.

За визначенням, антропогенний ландшафт - це природно- територіальна система, розвиток якої зумовлений і підтримується людиною. Існують різні підходи до класифікації антропогенних ландшафтів - за ступенем перетворення природних ландшафтів, за особливостями функціонування, за генезисом тощо, але найбільш влучною є типізація антропогенних ландшафтів за ступенем і характером перетворення природних компонентів. За цією класифікацією антропогенні ландшафти прийнято поділяти на чотири категорії, причому це позначається, також, і на стійкості цих ландшафтів:

• І- штучні;

• II - перетворені або окультурені;

• III- порушені;

• IV - малозмінені природні.

Для штучних ландшафтів, які створені людиною (населені пункти, промислові центри, дороги, гірничі розробки, водосховища тощо), характерними є значні відмінності в кругообігу речовин, в порівнянні з природними ландшафтами, формування нових форм рельєфу (неорельєф), порушення водного та теплового балансу тощо. Ці території відрізняються високим ступенем антропогенного навантаження та надмірним забрудненням природних об’єктів. Порушення літогенної основи, яке має місце на цих територіях, призводить до посилення сейсмічної активності. Це території гірничих виробок та великих водосховищ і на цих ділянок високою є вірогідність розвитку несприятливих екологічних ситуацій.

Для перетворених, або культурних, ландшафтів, які утворені цілеспрямованими змінами людиною природного середовища і

20253

постійно нею підтримуються (поля, насіяні луки, насадження багаторічних культур, лісонасадження, сади, рекреаційні зони тощо), характерними є заміна реліктових рослин новими, значна спрощеність умов довкілля, збідненість видового складу і чисельність тваринних організмів, особливо що стосується хижих тварин, наприклад, вовків.

Для порушених ландшафтів,— які—виникли*—внаслідок_ безконтрольного нераціонального ведення господарства з використанням природних ландшафтів (чагарники, вторинні збіднені ліси та луки, річкові долини тощо), характерними є спрощення умов довкілля, видової різноманітності і чисельності представників рослинного та тваринного світів. На відміну від культурних ландшафтів, стійкість порушених ландшафтів практично не підтримується людиною, що є причиною їх виродження та деградації.

Для малозмінених природних ландшафтів, до яких відносять ландшафти, що не зазнали надмірного антропогенного навантаження (заповідні території, ліси, луки тощо), характерними є незначні зміни природних умов. Тому, взаємозв’язки компонентів таких ландшафтів, практично не порушені і вони здатні до саморегуляції.

Методологія захисту ландшафтів, як нами зазначалось раніше, є складною і особлива роль в цьому процесі належить “геоекології”, яка вивчає особливості формування та розвитку ландшафтів в залежності від географічних та інших умов. В той же час, процес видозмін природних ландшафтів людиною триває і набуває глобальних масштабів. Тому, з метою захисту природних ландшафтів створюються заповідні території.

5.1.2. Значення  природно-заповідних територій

Природно-заповідними територіями є ділянки суші та водного простору, природні комплекси і об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і метою їх створення є збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Організація та функціонування природно-заповідних територій здійснюється у відповідності із Законом України “Про природно-

заповідний фонд України”. У відповідності з цим Законом, природно- заповідний фонд України, охороняється як національне надбання, яке є складовою частиною світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. Стан природно- заповідного фонду щорічно висвітлюється в “Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища на Україні”. До природно-заповідного фонду України належать:

* природні території  та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні  природні парки, регіональні ландшафтні  парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

* штучно створені  об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні  парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки  садово-паркового мистецтва.

Особливого значення мають природні та біосферні заповідники, а також національні парки.

Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивченням природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів та спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Території, на яких розташовані природні заповідники, вилучаються з господарського використання і на них заборонена будь- яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника (заповідний режим). На територіях природних заповідників допускається виконання відновлюваних робіт, наприклад, по ліквідації аварій та стихійних лих тощо, здійснення протипожежних і санітарних заходів та інших робіт, які необхідні для

виконання поставлених перед заповідником завдань. Навколо природних заповідників формують охоронні зони.

Станом на 2003 рік, згідно “Національної доповіді України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі”, в Україні нараховується 17 природних заповідників загальна площа яких складає 163,7 тис. га. Зокрема це такі природні заповідники: Кримський (1923 рік заснування, площею

44175,5 га), Канівський (1923 рік заснування, площею2049,3 га), Український  степовий (1961 рік заснування, площею2768,4 га), Луганський (1968 рік заснування, площею1575,5 га), Поліський (1968 рік заснування, площею20104,0 га), Ялтинський гірсько-лісовий (1973 рік заснування, площею14523,0 га), Мис  Мартьян (1973 рік заснування, площею240,0 га), Карадазький (1979 рік заснування, площею2855,2 га), Розточчя (1984 рік заснування, площею2084,5 га), Медобори (1990 рік заснування, площею10516,7 га), Дніпровсько- Орільський (1990 рік заснування, площею3766,2 га), Єланецький  степ (1996 рік заснування, площею1675,7 га), Горгани (1996 рік заснування, площею5344,2 га), Казантинський (1998 рік заснування, площею450,1 га), Опуцький (1998 рік заснування, площею1592,3 га), Рівненський (1999 рік заснування, площею47046,8 га) та Черемський (2001 рік  заснування, площею2975,7 га).