Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Мая 2013 в 22:49, доклад
Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн дол. — понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації.
Вступ - 3
Розділ І. Передумови та перші кроки на шляху до євроінтеграції - 5
Розділ ІІ. Створення ЄС - 7
Розділ ІІІ. Розширення ЄС на Схід - 18
Висновки - 27
Бібліографія - 30
У
основі проекту лежала ідея створення
Європейського Об'єднання
У 1957 році Римський Договір встановив Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство по атомній енергії. Вони, відповідно, були націлені на створення митного союзу і ломку внутрішніх торгівельних бар'єрів усередині Співтовариства, а також розвиток атомної енергетики в мирних цілях.
У 1967 році сталося злиття виконавчих органів трьох Співтовариств, внаслідок чого була створена базова структура, що визнається і сьогодні, з такими основними інститутами, як Європейська Комісія, Рада Європейського Союзу, Парламент і Суд.
Наступним наріжним каменем в процесі європейської інтеграції став Маастрихтський договір (Договір про ЄС) 1992 року, який визначив три стовпи Європейського Союзу: перший - це Європейське Співтовариство, два нових - це міжурядова співпраця в міжнародній політиці і безпеці, а також в правосудді і внутрішніх справах. Крім того, Маастрихтський договір визначив рамки для єдиної валюти і більшої політичної інтеграції.
Подальші кроки обговорювалися на Міжурядовій конференції, яка почалася в 1996 році в Туріні і завершилася підписанням Амстердамського договору в червні 1997 року. Завданням нового століття декларувало розширення Європейського Союзу і включення нових членів — особливо країн з Центральної і Східної Європи.
На
початку XXI століття Європейський Союз
вступив в новий етап перетворень,
мета яких - зробити цю організацію
демократичнішою і здатною
Ніццький Договір (2001 р.) став необхідним кроком у підготовці ЄС до майбутнього розширення. Перспектива вступу нових членів до ЄС вимагала негайних структурних реформ Європейського Парламенту, Ради Міністрів та Європейської Комісії.
У столиці Греції 16 - 17 квітня 2003 р. пройшов історичний саміт розширення ЄС, на якому Європейський Союз прийняв до своїх лав 10 нових членів: до «п'ятнадцяти» офіційно приєдналися Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія і Естонія.
Це розширення було п'ятим по рахунку і найбільш складним в історії Європейського Союзу.
1 травня
2004 року 10 нових членів формально
стали членами ЄС. Територія об'єднаної
Європи збільшилася майже на
чверть, а населення - на одну
п'яту. Ще 75 мільйонів чоловік
приєдналися до 375 мільйонів колишніх
жителів Союзу, перетворивши
А в січні 2007 року, з приєднанням до ЄС Болгарії і Румунії, спільна чисельність населення Союзу зросла приблизно до 500 мільйонів чоловік.
Для регламентації діяльності оновленого Європейського Союзу було прийнято в 2007 році Лісабонський договір.
Таким чином, завершилося формування потужної організації Європейський Союз.
Бібліографія