Чому гетьман І. Мазепа виступив проти Петра І

Року 1709, вже на еміграції, після смерті Мазепи, у меморіалі, складеному в Бендерах 26 вересня (ст. ст.) 1709 р., український екзильний уряд просив короля Карла XII (пункт III), щоб він «зволив знову прилюдним письмом потвердити під іменням нового гетьмана своє запевнення, що далі воюватиме з москалями й не входитиме в мирові переговори доти, доки руський (український) народ, скинувши ярмо теперішньої неволі, не вернеться до колишньої своєї свободи»; а в разі перемоги — «щоб тоді не виключено нашого державного інтересу з договорів і не порушено меж нашої батьківщини аж до ріки Случ, які так простягаються від часів Хмельницького й потверджені мировим договором»; а найголовніше, щоб король зволив «у тому самому прилюдному письмі забезпечити нас, щоб сусідні володарі не намагалися підбити нашу батьківщину збройною силою, або яким-небудь способом, і знівечити права на волю».

Друга українсько-шведська угода (Крупницький вважав її за єдину  формальну угоду українсько-шведського союзу) була укладена між гетьманом  Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнком — з одного боку, і  королем Карлом XII — з другого боку, 8 квітня (нов. ст.) 1709 р. у Великих Будищах. Доповнюючи угоду 1708 р., вона говорить лише про те, що шведський король зобов’язується не укладати мирової угоди з царем, доки не визволить з-під московської влади України й Запоріжжя (решта пунктів цієї угоди має технічний характер).

Можна, справді, захопитися чудовою дипломатичною грою Мазепи. Головна ставка Гетьмана — союз зі Швецією, і як тактовно, обережно, глибоко конспіративно веде він  переговори з Карлом XII! Ніхто, навіть найближчі і найбільш довірені помічники Гетьмана, нічого не знали про ці переговори й про справжній їх зміст. До самого кінця гетьманування Мазепи, до його смерти, вища старшина не знала по суті нічого в цій справі. «Знаємо бо добре, — писала козацька старшина в Бендерах 26 вересня 1709 р. до Карла XII, — що прийняти опіку св. королівського маєстату зневолило ясновельможного гетьмана Мазепу прагнення, щоб руський народ скинув московське ярмо і був вільний, але до сьогодні невідомі нам скриті думки й таємні наміри того самого нашого гетьмана: на яких основах почав він здвигати цю велику будівлю, в якому устрою хотів поставити нашу батьківщину, звільнивши її від московської неволі й тиранства, та якими законами задумував скріпити непорушність Війська Запорозького. Тому Військо Запорозьке звертається з проханням до св. королівського маєстату виявити йому наміри згаданого нашого гетьмана щодо цього, якщо він виявив їх св. королівському маєстатові, і щодо них запевнив його королівський маєстат».

Мазепа був реальний політик, «ношеный и искусный птах» (за його власним виразом). Вік, багатолітній життьовий досвід чільного державного діяча, глибоке знання міжнародньої політики тогочасної, складна політична ситуація України, — все примушувало старого Гетьмана діяти мудро і обережно. Мазепа добре знав, що панівною силою на Україні тоді було московське військо, а з другого боку, Гетьман чудово розумів, що, незважаючи на антимосковські настрої й домагання більшості вищої старшини, він ніяк не може ні опертися на неї в своїх політичних заходах, ні навіть просто довіритися своїм помічникам. Тому він надавав особливого значення міжнародньо-політичним чинникам і зв’язкам. З погляду конче потрібної конспірації це було зрозуміло. Але воно крило в собі велику небезпеку для дальшого розвитку української політики, що й виявилося в такій трагічній формі в 1708-1709 рр. і пізніше, вже на еміґрації.

Але в той же час  Гетьман робить усе, щоб вгамувати  загарбницькі апетити Польщі, веде далекосяжні переговори зі Станіславом Лещінським про федерацію України з Польщею, що хоч було тактичним маневром і, будь-що-будь, «тільки часовою комбінацією» (Д. Дорошенко), але все ж пов’язане було з великим політичним та ідеологічним риском. Мало того, Гетьман напередодні свого зриву з Москвою мобілізує всі свої зовнішньополітичні зв’язки і впливи. Він намагається заручитися допомогою з боку Криму, Туреччини, Молдавії та Валахії, православної ієрархії Близького Сходу, донських інсургентів на чолі з наступником отамана Булавина— Ігнатом Некрасовим , нарешті, навіть з боку тих кіл московської знаті, що були в опозиції політиці Петра І. Все це робилося не тільки на широку міру, але й винятково майстерно. Навіть гра Мазепи з Петром була не дрібними хитрощами «зрадника», а складною дипломатичною грою, де Гетьман передусім і понад усе ставив інтереси України.

Велика Північна війна (1700–1721 рр.)

Найбільшу вигоду від  перевороту в європейській політиці, здійсненого Українською національною революцією, отримало Московське царство, яке в другій половині XVII століття почало проводити активну політику експансії у Східній Європі. Змінилася навіть титулатура московського монарха, який прийняв титул «Государя Всея Великая, и Малая, и Белая Руси». Цей період став для тогочасної Росії добою постійних і тривалих воєн: із Річчю Посполитою за Україну; зі Швецією за Прибалтику; з Османською імперією за Україну та Чорноморське узбережжя.

Участь у військових кампаніях Московського царства були змушені брати козацькі війська Гетьманщини. Під час Азовських походів Петра І свої військові таланти проявив і гетьман України І. Мазепа, якого цар 1700 року відзначив Кавалерією щойно створеного Ордену Святого Андрія Первозваного, другим після Федора Головіна, тодішнього канцлера Петра І.

Найгострішою проблемою  як для Московської держави, так і для інших європейських країн у другій половині XVII століття стало так зване «балтійське питання». Його сутність — стрімке посилення в регіоні у цей період позицій Королівства Швеції, яке за правління Карла X і Карла XI та внаслідок військових завоювань земель сусідів перетворилося на провідну силу в Центрально-Східній Європі. Реформи Карла XI у військовій сфері дали Швеції значну воєнну міць, а в державній — перетворили Королівство на абсолютну монархію.

Невдоволення прибалтійських держав посиленням позиції Швеції в регіоні привели до створення наприкінці XVII століття Північного Союзу у складі Данії, Саксонії та Московії. Саме цей союз 1700 року розпочав збройну боротьбу зі Швецією за перерозподіл володінь у Прибалтиці, що увійшла в історію під назвою «Велика Північна війна». Вона стала спробою протидії сусідів Швеції щодо перетворення Балтійського моря на «шведське озеро».

В експозиції зали знаходяться портрети московських царів із династії Романових другої пол. XVII ст., короля Швеції Карла XI, гетьмана України І. Мазепи; картографічний матеріал та макет кормової частини військового корабля початку XVIII ст. з речами відповідної епохи.

Висновок 

 

Згідно з "Листом Пилипа Орлика до Стефана Яворського", головною причиною рішення переходу українського гетьмана на бік Карла ХІІ став проект російського царя: "указ царского величества о устроеніи козаков, подобіем Слободских полков, в пятаки, который так устрашил и раздражил был всех полковников и старшину, что целее отчаявшися своих вольностей, ни о чом ином не говорили, токмо что тот выбор пятаков, степень есть до устроенія в драгуны и солдаты..." Проте зазначені джерела є непрямими свідченнями. Як зауважив український історик В. Горобець, дослідникам не вдалось знайти джерел про ліквідацію козацького устрою в Гетьманщині в фондах сенатського архіву та кабінету Петра І Російського державного архіву давніх актів у Москві.

З промови самого Мазепи перед з’єднанням зі шведами (недостовірної, але цінної як непряме  джерело): "тільки одне спасіння для  нас — приєднатися до шведського короля". Мазепа говорив козакам про ліквідацію усталеного суспільного життя як головну причину переходу на бік короля Карла ХІІ.

У Відділі рукопису та рідких книг Російської національної бібліотеки є свідчення про те, що літом 1708 р.  У Відділі рукопису та рідких книг Російської національної бібліотеки є свідчення про те, що літом 1708 р. Мазепою

Із зазначеного  випливає, що виступ Мазепи був за "вольності", а не проти Петра І, а тим  більше Росії. Про це також свідчать листи Івана Мазепи через Данила Апостола та Гната Галагана до російського керівництва в листопаді 1708 р

Отже, І. Мазепа діяв виключно в інтересах України  і заради благополуччя  країни виступив проти Петра І

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Іван Мазепа: Худож.-док. кн.: Для серед. і ст. шк. віку [Упоряд. і передм. В.О. Шевчука]; Худож. Л. А. Кацнельсон. – К.: Веселка, 1992. – 132 с.
2. Дoбa гетьмaнa Iванa Мазепи в дoкyментax/ Упopяд. С.О. Пaвленкo-. Д55 К.: Bид дiм «Кисвo-Мoгилянськaa академія»,2007. - 1144 c. - Пpисвя-  чується 300-piччю повстання мазепинців.  ISBN 978-966-518 -290-0
3. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Записки Наукового Товариства їм. Шевченка, т.170, Нью-Йорк; Париж; Торонто: Видавництво Організації Оборони Чотирьох Свобод України — Ліги Визволення України, 410 стор.
4. «Українсько-шведський союз 1708 року». (Конспект). Бюлетень УВАН, ч. 11-12, стор. 24-26.«Династична ідея в державно-політичній думці України-Гетьманщини XVII — XVIII ст.». Український літопис, ч. 5-6, Авґсбурґ, стор. 11-19.
5. «3. Україна в кінці XVII — на початку XVIII ст. 4. Україна в Північній війні. 5. Реформи Петра І і колоніальна політика царизму на Україні». Історія України. Короткий курс. Під ред. С.М. Білоусова і др. Київ, АН УРСР, стор. 106-118.
6. «К вопросу об измене Мазепы». Історик-марксист, V (93), Москва, стор. 47-60.