Турецький вектор зовнішньої політики Б. Хмельницького

Відносини з  Кримом ускладнилися з 1649 р., коли під  Зборовим хан перейшов на бік польського короля, і пізніше, у 1651 р., коли під Берестечком він залишив поле бою, захопивши з собою гетьмана, що привело, зрештою до поразки козаків. Під впливом польської шляхти хан зрозумів небезпечність для Криму зростання сили України і не дав можливості Хмельницькому остаточно перемогти Польщу. Іслам-Агей прагнув будь-що запобігти утворенню на північних кордонах ханства міцної самостійної козацької України. Крім того, він мав намір втягнути Польщу у війну з Росією, й укладений під Зборовим договір повинен був стати першим кроком  на шляху до цього[46, c. 57].                                                                                       

Богдан Хмельницький двічі робив спроби домовитися з Кримом про спільні дії. Перше посольство вирушило з Січі ще в другій половині січня 1648 р., і лише внаслідок діяльності другого посольства (березень 1648р.) було укладено угоду про спільні воєнні дії козаків і татар проти Речі Посполитої. Саме в березні. Тобто під час перебування в Бахчисараї українського посольства на чолі з Хмельницьким, Іслам-Гірей одержав листа від турецького султана. Останній вимагав, щоб татари подали йому допомогу в боротьбі за острів Мальту[7, c. 89]. Можливо саме це послугувало для Іслам-Гірея поштовхом для укладення угоди з Хмельницьким, оскільки похід татар на Середземне море не обіцяв здобичі, яка їй була гарантована на землях Речі Посполитої. А зволікання з підписанням угоди свідчить про обережну позицію Криму, уряд якого пильно стежив за розвитком подій в Україні. І лише після того, як позиції Б. хмельницького змінилися, Іслам-Гірей вирішив взяти участь у війні проти Польщі. Дослідники не виключають також можливості проведення переговорів представників повстанців з окремими татарськими воєначальниками, насамперед з перекопським мурзою Тугай-беєм. Саме останній, як стверджує В.І Цибульський, одержав інструкцію від хана не вступати в бій доти, поки не впевниться, що козаки дійсно будуть воювати  з поляками[ 44, c. 92 ].

Щодо самого змісту українсько-татарських відносин, то вони трактуються в історіографії  неоднозначно. Висновки деяких вчених твердять, що татарам був наданий  офіційний дозвіл грабувати і  забирати в полон українців. Інші доказують, що про заборону татарам грабувати українські землі було відомо навіть в столиці Османської Порти. Але хоча текст договору Б. Хмельницького з Іслам-Гіреєм ІІІ не зберігся, з донесення московських воєвод відомо, що татари зобов’язувалися не брати в полон українське православне населення. Можливо ця умова була важкою для виконання й спричинила непорозуміння між союзниками[39, c. 570].

Аналіз подій, битв, вивчення тогочасних джерел і  різноманітних досліджень дозволяє зробити деякі висновки. Військовий союз Б. Хмельницького з кримським ханом був вимушеним кроком у боротьбі за національне визволення українського народу: компромісна угода з татарами ніколи не була порушена козаками, як би тяжко не було під час кривавих виснажливих битв і походів; хани ж постійно відстоювали свій інтерес за рахунок використання протиборства між Польщею і Україною; зраджували козаків як тільки вбачали ту чи іншу невигідність для себе тощо. У ХVІІ-ХVІІІ ст. спільні дії з кримськими татарами проводили гетьмани М. Дорошенко, І. Виготський, П. Дрошенко, І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик. Гетьман І. Виготський домігся від Польщі внесення до Гадяцького договору 1658 р. статті,яка забезпечувала йому право «бути в дружбі з ханом кримським»[11,               c. 143]. Гетьман І. Самойлович добивався від Росії включення до Бахчисарайського договору з Туреччиною 1681 р. положення про необхідність збереження дружніх стосунків між Україною і Кримським ханством. Але це йому не вдалося – Москва була проти  цього [ 47,              c. 154 ].

Отже, союз України з Османською Портою та Кримським ханством відіграло позитивну роль протягом певного часу. До кінця 40-х років склалася чітка концепція османської політики стосовно України, найважливішою частиною якої було одержання стратегічно важливих опорних пунктів на її території. Для татар оптимальною виглядала ситуація рівноваги сил у боротьбі України з Польщею.

 

 

                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               ВИСНОВКИ

 

Від перших місяців  Національно-визвольної війни Богдан Хмельницький зосередив особливу увагу на дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької України, прагнув дипломатичного визнання Гетьманщини європейськими державами. Задля успішної боротьби проти Польщі, що була однією з наймогутніших країн тогочасної Європи, уряд Хмельницького мусив перешкодити польським дипломатам у створенні антиукраїнської коаліції, і навпаки створити антипольську коаліцію. З цією метою наприкінці лютого – на початку березня 1648 р. було укладено військово-політичний союз із Кримським ханством та його васалами — ногайськими ордами, хоча позитивну відповідь щодо залучення Кримського ханства на свій бік від турецького уряду він дістав ще у 1647 р. Уряд зумів уникнути загострення відносин із Московією і домовився з протестантською Трансільванією про погодження спільних воєнних дій проти Польщі. Молдавського господаря примусили відмовитися від здійснення ворожої щодо України політики. Було встановлено дружні відносини з Валахією, католицькою Венецією, розпочато пошуки способів порозуміння зі Швецією. Особливе місце посідали відносини з Туреччиною. Було укладено українсько-турецьку угоду (1648 чи 1649 p.), що надавала українським купцям право вільного плавання Чорним морем і право безмитної торгівлі в портах Османської імперії. Отже, завдяки активній зовнішній політиці гетьманський уряд спромігся зміцнити позиції України в світі.

Головним завданням  Б. Хмельницького, починаючи з другої половини 1648 р. .було утвердження Українського гетьманату як васальнозалежної держави під протекторатом якогось із монархічних дворів Заходу (Трансільванія), Сходу (Росія), Півдня (Туреччина) чи Півночі (Швеція). Зважаючи на те, що політика на утвердження міжнародної легітимації через прийняття протекторату когось із іноземних монархів відбувалася майже одночасно у всіх вищезазначених геополітичних напрямах й зумовлювалася специфікою  статуту Війська Запорозького (а воно як до, так і після 1648 р. перебувало у підданстві королів Речі Посполитої), ці зовнішньополітичні заходи поступово трансформуються в концепції полівасалітетної підлеглості новоутвореного під час революційних подій державного організму.

Дипломатичні  зносини між Туреччиною та Україною почалися влітку 1648 р. По-різному складалися відносини козацької держави з Османською імперією. На інтенсивність дипломатичних взаємин, налагоджених впродовж 1650 р., вказує те, що в жовтні Осман-ага прибув до Чигирина вдруге, пробувши там більше місяця, а в Стамбулі гетьману взагалі запропонували утримувати свого резидента, тобто постійного представника. У центрі переговорів було прийняття Україною турецького протекторату. В 1649 р. було укладено  «Договір між Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом Руським, стосовно торгівлі на Чорному морі», з яким Туреччина брала на себе обов’язок надавати українським купцям право вільного плавання по Чорному морю, а також право вільного безпошлинної торгівлі в турецьких володіннях на протязі ста років. Гетьман зі свого боку зобов’язувався не допустити того, щоб донські чи запорозькі козаки здійснювали напади на турецькі володіння.

Взагалі визнання Б. Хмельницьким протекторату Туреччини  відіграло важливу роль у формуванні Української держави та утвердженні  її на міжнародній арені. Хоч Османська  імперія і не завжди чесно виконувала свої обіцянки, але саме завдяки її допомоги українське військо здобуло не одну перемогу й Українська держава змогла розширити свої дипломатичні зв’язки.

Військовий  союз Б. Хмельницького з кримським  ханом був вимушеним кроком у  боротьбі за національне визволення українського народу: компромісна угода з татарами ніколи не була порушена козаками, як би тяжко не було під час кривавих виснажливих битв і походів; хани ж постійно відстоювали свій інтерес за рахунок використання протиборства між Польщею і Україною; зраджували козаків як тільки вбачали ту чи іншу невигідність для себе.

Отже, як бачимо, Б. Хмельницький не міг нікого зробити  своїм союзником у боротьбі з Польщею. Практично тільки безпосередні сусіди Польщі й України могли стати зацікавленими партнерами, тобто Кримське ханство, Османська Порта і Московське царство. Інші держави були несуверенними, такі як Молдавія, Волощина і Трансільванія — васали Османської Порти. Таким чином, коли у 1648 р. Богдан Хмельницький вирішив повстати проти Польщі, єдиним потенційним союзником виявився кримський хан Іслам Гірей III та Османська Порта.

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  ТА  ЛІТЕРАТУРИ

1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные     и изданные Археографическою комиссиею. – Т. III. – СПб, 1861. – С. 207-208.
2. Антонович В. М. Про козацькі часи в Україні. / В. М. Антонович. – К.: Либідь, 1991. –  238 с.
3. Апанович О. І. Розповіді про запорозьких козаків. / О. І. Апанович. -  К: Книга, 1991. –  507 с.
4. Атаманюк Ю. Українсько-шведські історичні взаємини  та українські поселення у Швеції. / Ю. Атаманок. Львів. // Час і події. - № 30.
5. Багалій Д. Нарис історії України. /Д. Багалій. – К: Либіль, 1994. – 346 с.
6. Бантиш-Каменський Д. Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства / Передмова О. І Гуржія. / Д. Н. Бантиш-Каменський.  – К.: Час, 1993. – 656 с.
7. Брехуненко В. Витоки кримської політики Богдана Хмельницького. /В. Брехуненко. //  Український історичний журнал. - К.— 1995. — № 4.   – С. 87-91.
8. Брехуненко В. Московська експансія і Переяславська Рада 1654 р. /В. Брехуненко. —    К., 2005.
9. Бутич І. До історії українсько-трансільванських взаємин (1648-1656). /І. Бутич // Архіви України. – 1966. – № 3. – С. 62-66.
10. Васильєва Р. Соціально-економічна політика Богдана      Хмельницького. /Р. Васильєва.  //Економіка Укpаїни. - К -  1995. - N11.
11. Величенко С. Володарі і козаки: замітки до проблеми історичної  легітимності і тяглості в українській історіографії XVII-ХVІІІ ст. / С.  Величко  //  Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. – Т. І. – К., 1993. – 375 c.
12. Воссоединение Украины с Россией. Материалы и документы:            В 3 т. Т. 1, М., 1952. - 299 c.
13. Воссоединение Украины с Россией. Материалы и документы:             В 3 т. – Т. 2. – М.,1953. – 353 c.
14. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы; в 3 т. Т. 3, М., 1954. 373 с.
15. Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. / Л. Гвоздик-Пріцак. – К.:Обереги, 1999. – 216 с.
16. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. / В. Голобуцький. – К., 1962.
17. Горобець В. М. Проблема легітимації еліти козацької України в  зовнішньополітичній діяльності Гетьманату: стосунки з Росією та  Річчю Посполитою (1654-1665 рр.). /В. М. Горобець. / Інститут історії України НАН  України.– К.,2002. – 454 с.
18. Грушевський М. С. Історія України – Руси: В 11 т. 12 к. / М. С. Грушевський. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. 7. – 623 с.
19. Грушевський М. С. Історія України – Руси: В 11 т. 12 к. / М. С. Грушевський. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. 8. – 856 с.
20. Грушевський М. С. Історія України—Руси: В 11 т. 12 кн. / М. С. Грушевський. - К.: Наукова     думка,1996. - Т. 9. – 880 с.
21. Гуржій О. І. Гетьманська Україна (Серія «Україна крізь      віки»: В 15 т.). /О. І Гуржій,  Т. В. Чухліб. – К.: Либідь,1999. – 184 с.
22. Джеджула Ю. Таємна дипломатія Богдана Хмельницького. / Ю. Джеджула. – К.:Молодь, 1995. – 224 с.
23. Документи Богдана Хмельницкого (1648 - 1657) / І.Крип’якевич та  І.Бутич. - К., 1961. - 740 с.
24. Дорошенко Д. І. Нарис історії України: В 2 т. /Д. І Дорошенко. – К.: Глобус, 1992. – Т. 2. – 349 с.
25. История дипломатии: В 3 т. / Под Ред. Зорина В. А., Семенова В. С., Сказкина С. Д. – М.: Политиздат,1959. – Т. 2. – 899 с.
26. Калудський С. С. Українсько-шведські відносини 1654-1657 рр. в оцінці В’ячеслава Липинського. / С. С. Калудський. // Вісник Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. – К., 2010. – Вип. 3. – С. 42-47.
27. Кісь Я. П. З історії торговельних зв’язків України в XVI— першій половині XVII ст. / Я. П. Кісь. // Історичні дослідження: Республіканький міжвідомчий     збірник. - К., 1982. - Вип. 8. - С. 82-87.
28. Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. / І. П. Крип’якевич. - К.: Генеза, 1992. – 357 с.
29. Крип’якевич І. П. Історія України. / І. П. Крип’якевич. – Львів: Світ, 1990. – 389 с.
30. Леп’явко С. А. Історія українського козацтва: Нариси у 2-х т.        Редкол.: Смолій В. А. та інші. / С. А. Леп’явко. – К.:Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2006 р., Т.1. – 800 c.
31. Липинський В. Україна на переломі. 1657-1659 (Розділ ІІІ). / В. Липинський. // Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження). – К.: Смолоскип, 2003. – С. 55-66.
32. Літопис Самійла Величка. – К., Дніпро, 1991. – 640 с.
33. Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971. – 205 с.
34. Маковський В.І. Становлення основ Укpаїнської деpжавності у      сеpедені XVII ст. та пpичини її ліквідації / В. І. Маковський       //Домашній адвокат  Укpаїни. - 1995. - №1. – 7 c.
35. Маслак В.І. Національно-визвольна війна українського народу  середини ХVII ст. в історичних концепціях С.Соловйова/В. І.    Маслак //  Історіографічні дослідження в Україні. Вип.11. –   К.,      2002.
36. Матях В. М. «Шведська карта» у політичних комбінаціях   Богдана Хмельницького ( з приводу неопублікованих праць І. П. Крип’якевича та оба Б. Хмельницького ( до 400-річчя від дня народження великого гетьмана ).  / В. М. Матях. Зб. наук. Праць. – К.: Ін-т історії України НАН України, 1992. – С. 235-242.
37. Матях В.М. Формування системи політичних цінностей козацької  громади та їх укорінення в суспільну свідомість. Ред.. В.А. Смолій. / В. М. Матях . // Історія  українського козацтва: Нариси: У 2-х т. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т.1. – 164 c.
38. Мицик Ю.А. Невідомі листи керівника Національно-визвольної  війни українського народу 1648 - 1658 рр./ Ю. А. Мицик //  Український історичний  журнал. 2001. - № 1.
39. Мицик Ю.А. Політичні концепції Богдана Хмельницького: деякі                   аспекти реалізації. / Ред. В. Смолій. // Доба Богдана  Хмельницького. – К., 1995. – С.25-39.
40. Наливайко Д. Рецепція України в Західній Європі XVI – XVIII ст. / Д. На<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-family: 'Times New Roman', 'Aria