Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2013 в 17:24, реферат
Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забезпечити себе союзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкою якого, мав одружитися його син Тиміш. Наприкінці 1651 р. уклав союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допомагати козакам. Султан Магомет IV назвав Богдана «славою князів християнського народу» і обіцяв свою опіку. Це ще більше дратувало Польщу.
Вступ 3
Військова організація ворогуючих сторін 4
Хронологія битви 8
Наслідки битви для українців. Білоцерківський мирний договір 15
Висновок 17
Зміст
Вступ 3
Військова організація ворогуючих сторін 4
Хронологія битви 8
Наслідки битви для українців. Білоцерківський мирний договір 15
Висновок 17
Додаток 1 19
Додаток 2 20
Додаток 3 21
Список використаної літератури 22
Вступ
«Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?»
«Почорніло я од крові
За вольную волю.
На чотири милі
Мене славні запорожці
Т.Г. Шевченко
Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забезпечити себе союзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкою якого, мав одружитися його син Тиміш. Наприкінці 1651 р. уклав союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допомагати козакам. Султан Магомет IV назвав Богдана «славою князів християнського народу» і обіцяв свою опіку. Це ще більше дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали на містечко Красне на Поділлі, і в бою з ними загинув один із найкращих українських полководців Данило Нечай. Але від Вінниці поляків відбив видатний козачий стратег — Іван Богун.
Вирішальна битва відбулася 28-30 червня 1651 року біля містечка Берестечка, над р. Стир. Там у болотяній долині зустрілися два війська: Хмельницький — бл. 100.000 козаків разом із повстанцями та 50.000 татар, і поляків — 80.000 та стільки ж озброєної челяді. На самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельницький і Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши командувачем І. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав виводити козаків з бою. Але серед повстанців зчинилася паніка, вони кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилося в річці. Загинув і митрополит Коринтський Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч, освячений на Гробі Господнім.
Військова організація ворогуючих сторін
У 1651 році Богдан Хмельницький вже отримав переконливу перемогу під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. У середині березня він приймає литовських послів від князя Радзивілла й після переговорів розраховує на те, що Литва не братиме участі в подальшій війні. У московському архіві міністерства юстиції збереглися свідчення посла Григорія Унковського, який повідомляв, що до 1651 року "Литва Польщі не допомагала, оскільки був у Литви з гетьманом і Військом Запорізьким договір, що Хмельницький із Військом Запорізьким і татарами на їхню землю війною не піде, а за це литовське військо ляхам не допомагатиме".
Наприкінці березня в польовий табір Хмельницького під Животовим прибувають посли й від турецького султана з пропозицією надіслати допомогу. Десятитисячне молдавське і таке саме за чисельністю військо мунтянського князя Матвія чекало лише наказу султана виступити в похід. Гетьман, подякувавши послам, відмовляє. Щодо цього існує чимало версій, проте, через століття, можна лише здогадуватися про справжню причину відмови козацького вождя. Хмельницький, який тривалий час перебував у турецькому полоні, добре знав підступництво і мінливу політику блискучої Порти.
Він вибирає інших союзників — татар. Його вибір можна пояснити лише тим, що в усіх попередніх битвах союзниками козаків були татари, хоча в останні роки вони стали підводити його дедалі частіше й частіше. Так було й 1649 року, коли військо Конецпольського і Вишневецького доїдало в обложеному Збаражському замку останніх собак і кішок, а в битві під Зборовим сам король ледь не потрапив до полону. Ян Казимир поспішав із польським військом на допомогу обложеному Збаражу.
Чимало очевидців стверджують, що Хмельницький зупинив козаків у самий розпал битви, оскільки не захотів брати в полон короля — свого сюзерена. Чому, незрозуміло. У "Літописі Самовидця" йдеться про те, що "Хмельницький не хотів, щоб християнський король потрапив у неволю до бусурманів..." Цю ситуацію Ян Казимир негайно використовує. Він пише татарам примирливого листа й обіцяє грошей. Татари відразу укладають із поляками мир та йдуть у Крим, розорюючи та грабуючи все на своєму шляху.
В 1651 році Хмельницький знову вибирає татар, які через кілька днів приречуть козацьке військо на загибель. Та поки що нічого не передвіщає поразки. Козацьке військо почуває піднесення, адже кожний бореться і за волю, і за віру.
На початку 1651 року майже вся Україна звільнена від шляхти. Лише окремі армійські гарнізони обороняються в укріплених фортецях і замках. Коронний гетьман Калиновський із сильно пошарпаною армією змушений відступати болотами і лісами на Сокаль. Під містечком Стіна назустріч полякам виходять озброєні городяни і, як пише польський історик С. Освенцим, вони "стріляли в нас, дулі показували і, пробачте, задниці на нас вип'ячували". Калиновський узяв Стіну, потім Ямпіль і пішов на з'єднання з армією короля. Радзивілл теж з'єднав свої полки з королівськими. Армія Речі Посполитої на той час розділялася на військо литовське (Великий литовський гетьман Радзивілл) і коронне (Великий коронний гетьман Калиновський). Великі гетьмани призначали польових, які й керували окремими арміями, полками та загонами. Крім регулярної армії, кожний крупний магнат мав і військо, часто кілька десятків тисяч чоловік, яких утримував на власні гроші. Король вважався головнокомандуючим.
Сам Папа Римський у квітні надіслав Яну Казимиру прапор і меч у золотих ножнах, благословив його на боротьбу за віру.
Війну 1648-1654 pp. у всіх підручниках називають "Визвольною", і часто забувають, що це була ще й війна за віру. У статтях мирних договорів попередніх та наступних і Зборовського, і Білоцерківського завжди обмовлялися питання віросповідання.
Католицька церква повільно "наступала" на багатовікове православ'я України. Міняли віру не лише прості жителі, а й могутні князі. Останні з них — Острозькі та Вишневецькі — трималися аж до XVII століття. Костянтин Вишневецький та його племінник Єремія Вишневецький — нащадки староруських князів і запорізького гетьмана Дмитра Вишневецького (Байди) — переходять на початку XVII століття в католицтво, попри те, що всі їхні предки були православними. У шляхти, незважаючи на давність роду і колосальне багатство, вони завжди вважалися "ницими схизматами". Дарма митрополит київський благав Єремію не зраджувати віру батьків... Єремія Вишневецький навіть вважався одним із головних претендентів на польський престол. Та він, народившись в 1612 році, лише в 1631 року прийняв католицтво, і ця обставина значно зменшила його шанси стати главою католицької держави. Під час визвольної війни озлоблений, із лютою жорстокістю немилосердно страчував він братів по крові. А традиційна страта для козаків була одна — захопленого зі зброєю живцем саджали на палю. Та чим сильнішими були репресії та окатоличення України, тим більше наростав опір простого народу, в якого не було причини міняти віру предків. І ось дві армії зустрілися...
До Берестечка, де були просторі поля й пасовища, поляки підійшли перші. Точну кількість тих, хто брав участь у цій битві, встановити складно, оскільки воювали й озброєні слуги шляхтичів, і навіть ксьондзи, які взяли в руки шаблі, щоб надихнути наступаючих. Більшість істориків погоджується, що татар, якими командував Іслам-Гірей, було близько 30 тисяч. Щодо чисельності та боєздатності козацького війська теж багато розбіжностей, адже крім запорожців і реєстрових козаків, у битві брало участь чимало повсталих селян, подекуди озброєних одними лише косами. Тому обмежимося тим, що чисельність військ, які безпосередньо брали участь у військових діях, перевищувала сто тисяч чоловік із кожного боку. Крім Лянцкоронського, Калиновського, Конецпольського, Вишневецького і Любомирського, польськими загонами командувало чимало інших досвідчених полководців: воєвода брестський і померанський князь Радзивілл, вітебський воєвода Ян Сапега. Перемишльською і волинською кавалерією командував князь Михайло Чарторийський. Це був колір не лише польської армії, а й всієї Європи
[3, 253]. До Конецпольського Хмельницький відчував і особисту ворожість. Олександр Конецпольський був чигиринським старостою, це він дозволив Д.Чаплинському захопити Суботів і вигнати сім'ю Хмельницького з дому, а самого Богдана багато днів протримав у темниці.
Що ж війська, що воювало на стороні Богдана Хмельницького, то воно складалося з 13 козацьких полків [6]:
Однією зі складових успіху королівських військ у битві під Берестечком була тактика побудови й ведення бою, що сильно відрізнялася від застосовуваної поляками раніше. Річ в тім, що війська були розставлені цього разу незвичним німецьким способом, і козаки не змогли скористатися досвідом, який вони нагромадили за час попередніх війн. Всі атаки зустрічалися і відбивалися з незвичайною ефективністю.
Хронологія битви
Спробуємо відновити хід
битви під Берестечком і
27-28 червня (17-18 за старим
стилем) татари спалюють сусіднє
село й намагаються ''
Коли ранковий туман розсіюється, обидві армії постають у всій пишноті, і, як пише французький історик Шевальє, "ця мить нагадувала завісу, яка, піднімаючись, відкриває театральну панораму". Татари з невеличким загоном силістрійських турків розташувалися проти поляків ліворуч у вигляді півмісяця, а козаки стали проти флангу Калиновського. Особливо жахала важка кіннота — польські гусари, одягнені в зброю, і з крилами за спиною з орлиних пір'їн. Німецький офіцер Хартунг свідчив, що кримський хан, уважно оглянувши королівське військо, послав до короля гінця з пропозицією про готовність підписати разом із козаками мирний договір. У випадку незгоди козаків він погрожував силою доставити Хмельницького до поляків! Чи не тут криється таємниця наступного захоплення Хмельницького? Татари, ще не вступаючи у вирішальний бій, вже злякалися! Морально битва була ними програна. Що й казати — кримський хан вирішив знову, як і під Зборовим, не витрачаючи сил, отримати максимальну вигоду.
До трьох годин дня обидва супротивники не починають активних дій. Король звертається до війська із полум'яною промовою, закликає рятувати католицьку віру й права Речі Посполитої, покарати "перевертнів і бунтівників". Армія рветься до бою. Отримавши дозвіл короля, Вишневецький, у війську якого були й реєстрові козаки (шість хоругв), атакує український табір. Хмельницький контратакує, та його зупиняє німецька піхота. Козаки відходять у табір, і тоді поляки починають обстріл татар, які розташувалися на пагорбі. Гармати стріляють не лише ядрами, а й мушкетними кулями, які щедро засипали в їхні жерла. Незабаром одне з ядер розривається біля ніг хана, вбиває султана Амурата, який командував облогою Збаража. Хан наляканий, він чує потужні мушкетні залпи, бачить ескадрони, що йдуть на штурм. Разом із солдатами в бій йдуть і ксьондзи із шаблями в руках. Іслам-Гірей, досвідчений воїн, вагається, ...і, зненацька для усіх, покидає бойовище. Втеча поспішна, при цьому татари, переслідувані польською кіннотою, кидають дорогою навіть трупи співвітчизників, чого раніше ніколи не бувало.