Тенденції розвитку китайської порцеляни

Спосіб вільного формування керамічних виробів на гончарному колі залежить від механічному вплив рук гончаря на заготівлю глини як пластичного тесту. Спочатку майстер готує гончарний коло на роботу. Перша стадія - первинна обробка заготівлі. Потім формують внутрішню порожнину вироби, краю заготівлі, знову внутрішню порожнину. Після цього майстер витягує заготівлю до потрібної висоти. Під час всіх таких операцій він обертає ногою чи приводним механізмом гончарний коло. Закінчується процес оздобленням зовнішніх поверхонь, підрізкою дна, сушінням. Під час сушіння виріб можна прикрасити ліпними деталями печатками, відштампованними наліпками [4, с. 12].

Пластична формування ручним відбитком здійснюється з допомогою гіпсових форм. Форми можуть бути відкритими й роз’ємними; відкриті застосовують для формування пласких виробів; рознімні - під час вироблення виробів по об'ємним моделям складних форм.

Пластична формування у обертовою гіпсовою формі з допомогою шаблону чи ролика відбувається так. Форму, що розкривається на частини, в складеному вигляді встановлюють у обертову чашу верстата. У внутрішню порожнину форми подають кому глини, розрахований обсяг виготовленого вироби. У порожнину форми опускають формуючий шаблон, який рівномірно розподіляє глиномасу у внутрішній боці форми, після чого піднімають і виводять з форми. Потім форму з виробом знімають із установочного верстата, сушать, розкривають, виріб виймають і продовжує подальшу обробку (приставка деталей - носиків, ручок, кришки й інша додаткова монтировка).

Формування способом шликерного лиття на гіпсові форми ґрунтується на властивості гіпсу вбирати вологу й уміння глини за незначного зниження вологості переходити з рідкого шликера до стану пластичного тесту. Вироби формують так. Шликер заливають у внутрішнє порожнину гіпсовою форми, у результаті відбувається перерозподіл вологи між шликером, який дає вологу, і гіпсовою формою, яка цю вологу вбирає. Після перерозподілу вологи внутрішній робочої поверхні гіпсовою форми з шликера утворюється шар глиномаси, що у стан пластичного тесту. Коли форма " набрала " задану товщину шару глиномаси, шликер виливають із внутрішньої порожнини форми, а шар глиномаси внутрішній поверхні форми залишається. Цей шар загустілого шликера є відформований пустотілий керамічний виріб - сирець. Принаймні засихання що у формі сирець, зменшуючись, відокремлюється від її стінок.

Виготовлення керамічних виробів поєднанням кількох способів формування дає змогу отримувати вироби складної форми. Поєднання пластичного способу формування у обертовою гіпсовою формі металевим шаблоном чи роликом зі шликерним литтям і монтуванням приставних деталей поширене під час вироблення чайників, сахарниць, чашок, графинів, піал та інших порцелянових і фаянсових виробів, які з корпуси та окремих деталей [1, c. 87].

У сучасному керамічному матеріалознавстві в умовах ринкової економіки актуальною науково-технічною метою є розробка та впровадження енергозберігаючих технологій керамічних матеріалів з високими технічними і естетично-споживчими властивостями. До числа таких матеріалів можна віднести тонкокерамічні вироби господарчо-побутового призначення, зокрема, вироби низькотемпературного фарфору. До них відносять керамічні вироби, отримані з фарфорових мас, які в результаті випалу при температурі в межах 1160—1200 °С забезпечують отримання міцного щільноспеченого матеріалу білого кольору, який просвічується в тонких шарах.

Держкомстату, виробництво фарфорового посуду українськими підприємствами у 2006 році склало лише 26 % випуску виробів 2001 року, що пояснюється різким скороченням кількості виробників: якщо у 2001 році у даній галузі працювало 23 підприємства, то в 2007 залишилось тільки 14 підприємств [1; 2]. На рис. 1 наведено діаграму, яка характеризує структуру вітчизняного виробництва господарчо-побутового фарфору на кінець 2007 року.

Щорічне зниження обсягів випуску продукції спостерігається практично на всіх підприємствах. Основним чинником, що обумовлює таку ситуацію, є низька конкурентоспроможність фарфорових виробів вітчизняного виробництва, яка пояснюється наступними причинами:

— незадовільним станом технологічного парку галузі;

— залежністю витрат на енергоносії від макроекономічних та політичних чинників;

— відсутністю якісної вітчизняної кварц-польовшпатової сировини та залежністю від її імпорту.

У зв'язку з цим в задачу досліджень входило вивчення можливості використання гранітних пегматитів, широко розповсюджених в межах Приазовського масиву Українського кристалічного щита, для отримання низькотемпературного фарфору з водопоглинанням до 1 % [2, c. 44-45].

.

Отже, фарфор - найблагородніша кераміка. Це матеріал, що складається з каоліну, глини, кварцу і польового шпату. Його характерні ознаки: білий колір, відсутність пористості, висока міцність, термічна і хімічна стійкість. Для господарського фарфору цінується прозорість. Розрізняють два основні різновиди фарфору.

Твердий - з невеликими добавками плавня (польового шпату) і тому обпалюваний при порівняно високій температурі (1380…1460°C). Маса класичного твердого фарфору складається з 25% кварцу, 25% польового шпату і 50% каоліну і глини. 2. М’який - з підвищеним вмістом плавнів, обпалюваний при температурі 1200…1280°C.

Окрім польового шпату як плавні використовують мармур, магнезит, палену кістку або фосфорит. Із збільшенням змісту плавнів зростає кількість склоподібної фази і тому поліпшується прозорість фарфору, але знижуються міцність і термостійкість. Глина надає фарфоровій масі пластичність (необхідну для формування виробів), але знижує білизну фарфору.

У фарфорі найбільш ціниться його прозорість та білизна.

Стародавній Китай славився виробництвом фарфору. Було розроблено складну технологію, яка уможливлювала виготовлення майже прозорого виробу, який розписувався. Особливо цінними серед аристократії вважалися розписи, виконані синьою фарбою. Із другої половини XV ст. почали виготовляти кольоровий фарфор; з нього робили блюда та вази, які декорувалися пейзажними сюжетами; став популярним жанр "квітів і птахів".

1. Ахъян  А. М. Технология фарфоровых изделий бытового назначения. М.: Легкая индустрия, 1971. 312 с.

2. Козак  І.М. Проблема забезпечення вітчизняною  сировиною підприємств фарфоро-фаянсової  галузі України/ І.М. Козак //Легка  промисловість. - 2006. - № 2. - C. 44-45.

3. Константинова С. Изобретатель русского фарфора/ С. Константинова //Изобретатель и рационализатор. - 2005. - № 10. - C. 22-23

4. Марценишин  Д. Історія, відтворена у фарфорі/ Дмитро Марценишин //День. - 2005. - 9 квітня. - C. 12

5. Мороз  И. И. Фарфор, фаянс, майолика. К.: Техника, 1975. 352 с.

6. Отрох  Н. Шлях порцеляни та фаянсу  в Україну/ Наталя Отрох //Історія  України. - 2008. - № 15. - C. 7-8; Історія України. - 2008. - № 37. - C. 7-9

7. Швиданенко  Г. А. Интенсификация фарфоро-фаянсового  производства. М.: Легпромбытиздат, 1986. 167