Семантика жіночих половецьких скульптур

Семантика жіночих половецьких скульптур

         Кочівницька  тематика, зокрема, історія, культура  та побут половців привертала  увагу сучасників кочовиків – русичів та українських й російських науковців різних часів. Дані про половців, що містяться в писемних джерелах, уривчасті, неповні, а іноді й суперечливі. Тому головним джерелом для вивчення їх історії  були і залишаються археологічні пам’ятки. Вони представлені перш за все монументальною скульптурою, якій належить  особливе місце серед пам’яток давнини кочовиків. Роль половчанок у політичному, господарському та культурному житті свого народу неодноразово відзначалось дослідниками середньовічних кочовиків. Саме з’ясування та уточнення семантики жіночих скульптур допоможе визначити соціальне положення жінки у половецькому суспільстві, її значення.

       Усі дослідники, які займалися вивченням половецьких статуй, неодмінно стикалися з проблемою їх культового призначення. Питання семантики жіночих статуй полягає в тому, кого і з якою метою зображували ці скульптури, а також яку роль вони відігравали у релігійних уявленнях половців. Семантику жіночих половецьких статуй у різний час  досліджували Г.О. Федоров-Давидов, С.О. Плетньова, Я.О. Шер, Д. Халілова, С. Г.Скобелєв, В. А. Бушаков. До сьогоднішнього дня не має остаточної версії щодо семантики жіночих зображень. На думку              С. О. Плетньової при виготовленні жіночих статуй малися на увазі якісь цілком певні померлі жінки, перетворені на покровительок сім’ї або роду [1, 74]. З нею погоджується Диляра Халілова.  Г.О. Федоров-Давидов у своїй роботі пише про ймовірний зв’язок культу кам’яних статуй «з якимось культом жіночого божества». Аналіз семантики жіночого образу в кам’яному  мистецтві кочівників, за матеріалами семиреченських статуй, привів Я. О. Шера до думки про те, що жіночі статуї могли бути зображеннями діви-прародительки [2,11-12]. С.Г. Скобелєв, В.А. Бушаков відносять жіночі статуї до зображення богині Умай [3, 2].

      Розглянемо більш  детально жіночі скульптури, їх  семантичне навантаження. Жіночі статуї, як і чоловічі зображувалися інколи стоячи, інколи в сидячому положенні. В руках, складених на животі, вони завжди тримають келих. Посудина у руках людини символізує присутність душі померлого [4,108]. Жіночі скульптури вирізняються головними уборами, прикрасами, багато орнаментованими каптанами. Половчанки носили широкрисі капелюхи з високими загостреними наголовками, капелюхи-пов’язки, плоскі шапочки на зразок беретів, високі – конусоподібні з валиком – відлоги та відлогоподібні шапочки. Головні убори закріплювалися за допомогою стрічок і шнурків. З-під головних уборів на спину спадали лопаті – тканина для прикриття голови й плечей – та спеціальні ткані чохли з вкладеними в них косами.  Обличчя деяких статуй облямовують «роги» - вони, як вважать учені, виконували не тільки роль декору, але й мали магічне значення. Археологічні залишки подібних прикрас зустрінуті в багатьох кочівницьких могилах XI-XIII ст. Це срібні легкі півкільця, нашиті на повстяні валики. Їх знаходять майже завжди у скронь і лоба покійниць. Високі «капелюхи» з «рогами» були найбільш святковим вбранням жінок. «Роги» мали і смислове значення. Вони були, ймовірно, символом дівчини-нареченої. Припущення це дозволяє зробити простежена етнографами у тюрків весільна гра - стрибка, в якій наречена ототожнювалася з бараном, а наречений і його дружки з вовками, зобов’язаними наздогнати дівчину [5, 210-211]. За прикраси правили також різноманітні сережки (круглі, кільчасті, каплеподібні, ромбічні) намиста, гривни (одна, дві, а то і три, з рівною поверхнею або кручені). Крім того, значна частина жіночих статуй має на грудях вище келиха підвішений «медальйон» округлої чи квадратної форми. Як і чоловічі, каптани половчанок оздоблені орнаментованими нашивками, але вишуканішими. Канонізованою деталлю половецьких статуй є також повні, налиті материнським молоком перса. Вони зображуються майже завжди без будь-якого прикриття, навіть тоді, коли на статуї позначений одяг. З-під пояса звисають гребінці, люстерка, гаманці, ножі, кресала тощо. Кріпильні ремені трапляються в основному тільки на сидячих жіночих статуях. Часто у поясному наборі зустрічаються предмети, що є, ймовірно, музичними інструментами того часу. На жіночих постатях були зустрінуті лопатоподібні предмети, на яких були прокреслені контури якогось вістря (на кшталт ланцети), що може бути смичком [6, 69]. Отже, половецькі жіночі статуї повністю передають нам  зовнішній вигляд, культуру й побут  половчанок.

      Цікавим є те, що  стоячі та сидячі жіночі скульптури  явно відрізняються між собою. Так, стоячі,  як правило, одягнені в більш розкішні сукні, з великою кількістю речей на поясі. У них частіше зустрічаються розкішні сережки, намиста, гривни, підвіски, пряжки на потилиці, на поясі багато різних, видно дорогих предметів: люстерок, гребінців, батогів, а в однієї навіть зброя. Зроблені ці статуї в більшості випадків ретельніше, ніж сидячі [6, 72]. Характерно, що жіноча статуя з Миколаєва - єдина статуя жінки-воїна, що дійшла до нас (з шаблею, сагайдаком, луком), зображена, як і чоловічі, стоячи.  Це величезна статуя - 2,8 м заввишки. Одягнена вона в плоский капелюх, груди у неї підтягнуті і прикриті нагрудними бляхами, на поясі ліворуч – вигнута шабля з перехрестям, а праворуч – довгий сагайдак, що висів на двох ременях. На рукавах каптана зображені нашивки - клави, що свідчать про високе становище жінки-воїна в половецькому суспільстві [7,11]. Виходячи з цього важко не погодитися з думкою С.О. Плетньової, що стоячі жіночі скульптури належали дружинам військової знаті. Можливо, що вони і самі за відсутності своїх чоловіків виконували функції не тільки господарок, але й реальних оборонців веж від нападів ворогів. А сидячі фігури - це дружини багатих і знатних кошових. У половецькому суспільстві вони грали значно меншу роль половчанок-домоправительок. Не слід забувати й про те, що обличчя жіночих скульптур за деталями найчастіше індивідуальні. Вони нікого не залишать байдужими: вираження остраху, покори і водночас гордої величі. 

    Як зазначалося  вище груди майже завжди залишалися  оголеними. Може, половецький скульптор  хотів таким шляхом передати  покровительські функції жінок  у половецькому суспільстві.  Груди - це найбільш реальна умова життя і сили дитини, майбутнього богатиря, можливість його безсмертя. У казках багатьох тюркомовних народів богатир-герой, насмоктавшись материнського «золотистого, густого» молока ставав непереможним і невразливим [7, 8]. Тому недивно, що ідея покровителя в статуях найбільше втілювалася в образі жінки.  Отже, жіночі статуї могли встановлюватись знатним половчанкам, уособлювати образ покровительки роду, сім’ї та чи могли жіночі половецькі скульптури зображувати окреме божество.

       У половців був свій пантеон божеств тюркського кола. Він включав тріаду божеств Верхнього і Середнього світів: Тенгрі-хана (світле божество величиною на все небо, іноді його називали і духом вогню), Умай (божество жіночої родючості, вона ж покровителька воїнів, матері, новонароджених і вагітних) і Идук Єр-суб («Священної Землі-Води», тобто Батьківщини, місцевості, божество серединного світу, покровитель тюрків) [8, 12-13]. Тенгрі-хан і Умай були божественною подружньою парою (парні скульптури відносять до їх зображення). У числі важливих деталей культу Умай слід відзначити обов'язкову наявність невеликої чаші, яка відіграє особливу роль при посланні бездітної жінці дитини. Ця чаша є неодмінною приналежністю Умай, де в освяченому молоці тимчасово містилася душа дитини на шляху прямування в материнське лоно. Під час хвороби дітей з такої чаші виробляли обрядове годування Умай. Ці звичаї безпосередньо походять від загальнотюркского уявлення про роль чаші, що супроводжувала зображення людей Загальновизнано ритуальне значення цих предметів на кам'яних статуях         [9, 232]. Тому жіночу фігуру деякі вчені пов'язують з богинею Умай. Це припущення знаходить підтвердження в унікальній половецькій статуї, знайденій у 1971 році в селі Чернухіно на Луганщині.  Жінка зображена з підкресленими ознаками статі, тримає обов'язковий для половецьких статуй келих. До грудей у неї припало немовля, ймовірно, що мало означати «продовжувача роду». Проте дитина не хлопчик, як слід було б очікувати, виходячи з даних про патріархальність половецького суспільства, а дівчинка [10, 5]. Саме ця скульптура могла присвячуватись зображенню богині Умай, заступниці матерів і вагітних жінок і покровительки немовлят.

      Деякі вчені (С.О. Плетньова, Диляра Халілова) не  можуть погодитись з останньою  версією. Вони підкреслюють «портретність  статуй», етнографічні особливості  костюмів скульптур (капелюхи, «роги», каптани та ін.).  Вчені також  стверджують, якщо б статуї зображували окремих богів, то іконографія поз цих богів поширилася б і на костюм. Тут же статуї зображувалися у тих костюмах, які носилися людьми за життя. Що ж стосується скульптури із с. Чернухіно, то вони відносять її до зображення Матері-Діви. Та  все ж таки важко однозначно стверджувати, що всі жіночі статуї виготовлялись і встановлювались в честь померлих знатних жінок половецького суспільства. Половці були язичниками і не виключено, що вони присвячували скульптури саме пантеону божеств. Не даремно класик персидської поезії Нізамі, спираючись на розповіді своєї дружини половчанки, відзначав, що всі племена кипчаків згинаються перед цією єдиною у своєму роді скульптурою, вершник залишає перед нею стрілу, пастух, який заведе до неї отару, опускає перед нею вівцю. Дійсно, у підніжжя жіночих статуй знаходили кістки баранів, а один раз – кістки дитини – дівчинки [11, 155-156 ]. Жіночі статуї обожнювали, їх боялися, у них просили допомоги. І все ж таки не можливо визначити остаточно кому вони ставилися. Мабуть, це пояснюється тим, що зображення жінок у половців несли різноманітність семантичного навантаження: покровителька роду, уособлення культу богині Умай, матір, жінка-воїн, вельможна дама. Може, жіноча статуя пройшла певну еволюцію, і саме тому відрізняється її семантика. Так, половецька жіноча скульптура, що втілювала в собі спочатку культ предків, покровительок роду  або племені, богиню Умай, образ Матері-Діви, з часом набула портретної схожості з окремими особистостями – уславленими жінками, що захищали свій рід, представницями родової аристократії тощо.

      Таким чином, з’ясування  семантики жіночих половецьких  скульптур дозволяє стверджувати  про виключно важливу роль  жінок у половецькому суспільстві, вони мали ту ж владу, виконували  ті ж обов’язки, що і чоловіки, втілювали ідею покровителя усього  роду і навіть уособлювали  божество. Половецькі скульптори  зробили гідний внесок у скарбницю  світової культури, залишивши по  собі ці неповторні жіночі  статуї.

ЛІТЕРАТУРА

1. Плетнева С.А. Половецкие каменные изваяния. Археология СССР. [Свод археологических источников]. Выпуск Б4-2. / Плетнева С.А. – М.: Наука, 1974. – 200 с.
2. Досымбаева А.М. Мемориальные пам’ятники тюрков Жетысу по материалам святилища Мерке [Электронный ресурс] / А.М. Досымбаева. – Режим доступа:  http://www.unesco.kz/heritagenet/kz/content/history/monument/merke/article_dos/article_dos.htm
3. Бушаков В. А. Мифологический сюжет на половецкой статуе в Аскании-Нова [Электронный ресурс] / В. А. Бушаков. – Режим доступа:  http://turkolog.narod.ru/info/I23.htm
4. Формозов А.А. Памятники первобытного искусства на территории СССР / Формозов А.А.  – М.: Наука, 1980. – 136 с.
5. Плетнева С.А. Печенеги, торки и половцы в Южнорусских степях/ С. А. Плетнева //Материалы и исследования по археологии СССР № 62. Труды Волго-Донской археологической экспедиции. Том 1. – М.: Академия наук СССР, 1958. – С. 151-226.
6. Телегін Д.Я.  Вартові тисячоліть /Телегін Д.Я. – К.:   Наукова думка. 1991. – 80 с.
7. Плетнева С.А. «Амазонки» как социально-политическое явление [Электронный ресурс] / С.А. Плетнева // Культура славян и Русь. –  М. – 1998. – С. 539-537. – Режим доступа:

http://liberea.gerodot.ru/a_hist/amazon02.htm 

8. Кучугура Л.И. Научная справка. Каменные статуи Северного Приазовья и их назначение /Кучугура Л. И. – Мариуполь, - 2006, 2010. Научный архив №11, NM – 7/2006.
9. Скобелев С.Г. Подвески с изображением древнетюркской богини Умай / С.Г. Скобелев// СА. – 1990. –№ 2. – С. 226-233.
10. Халилова Д. Кыпчакская скульптура: описательная характеристика и трактовка элементов [Электронный ресурс] / Диляра Халилова. – Режим доступа: http: //turkolog. narod. ru/info/1141. Htm
11. Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья (IV-XIII века): [учебное пособие] / Плетнева С.А. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. института, 2003. – 248 с.