Оформлення інтер’єру готельно-ресторанного комплексу в стилі еклектики

Прикарпатський Національний Університет імені В.Стефаника

Інститут Туризму та Менеджменту

Кафедра готельно-ресторанного бізнесу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Оформлення інтер’єру готельно-ресторанного комплексу в стилі еклектики»

 

 

 

 

 

 

Студентки ІV курсу

групи ГРС-41

 

Князюк Тетяни Андріївни

 

(прізвище, ім'я, по батькові)

 

_____________________

(підпис студента)

 

 

 

 

 

Керівник курсової роботи:

 

Кандидат історичних наук

Новосьолов Олександр Васильович

(прізвище, ім'я, по батькові)

 

______________________

(резолюція «До захисту»)

 

__________  ___________

(дата)  (підпис)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Івано-Франківськ 2013

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ І ОГЛЯД СТИЛЮ ЕКЛЕКТИКА………………………………5

1.1 Історичні передумови формування стилю еклектика………………….5

1.2 Особливості стилю еклектика……………………………………….…..13

1.3 Різновиди еклектизму………………………………………………..…..17

РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОФОРМЛЕННЯ ІНТЕР’ЄРУ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННИХ КОМПЛЕКСІВ………………………...22

2.1 Роль інтер’єру в  роботі готельно-ресторанного комплексу…………...22

2.2 Прийоми використання стилю еклектика в оформленні інтер’єру готельно-ресторанного комплексу…………………………………………..27

РОЗДІЛ ІІІ ВИКОРИСТАННЯ СТИЛЮ ЕКЛЕКТИКА НА ПРИКЛАДАХ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННИХ КОМПЛЕКСІВ…...…..31

3.1 Загальна характеристика готелю «Casa Talia» та елементи еклектики в його інтер’єрі ………………………………………………………..………...31

3.2 Загальна характеристика готелю «Жорж» та елементи еклектики в його інтер’єрі ………………………………………………………………………..33

Висновки…………………………………………………………….……........35

Додатки ………………………………………………………………………..37

Список  використаних  джерел…………………………………….................39

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми: сприятливі умови життєдіяльності людини забезпечуються завдяки створенню комфорту як у самому готелі, так і на території, що прилягає до нього. Він включає в себе екологічний, функціональний і естетичний комфорт середовища будь-якого приміщення готелю. Інтер’єр – організаці внутрішнього простору будівлі, яке представляє собою складне, багатопланове явище, яке здатне справляти естетичний та психофізіологічний вплив на людину.

Кожній історичній епосі відповідали свої погляди і уявлення про зовнішнє убрання архітектурної споруди. Від максимальної наближеності до природи величних споруд, що показують високе положення в суспільсті і індустріальних гігантів, - що втілюють досягення науково-технічного прогресу.

Інтер’єр закладів готельно-ресторанної індустрії повинен передбачати технічні та санітарні норми дощо їх обладнання, функціональні, економічні та естетичні чинники, а також психологічні настрої відвідувачів. При композиційному та стильовому рішенні необхідно вибирати певний стиль, що буде об’єднувати елементи в єдине цілк, створювати художньо-цілісну картину.

Розгляд інтер’єру в стилі еклектизму має передове значення саме для нашої епохи постійного пошуку нових підходів до створення концептуальних закладів гостинності. Це спричинене постійним зростанням вимог відвідувачів до закладу та необхідністю їм відповідати. Для концептуального закладу характерним є взаємозалежність між усіма елементами, починаючи з назви ресторану і завершуючи атмосферою, що підсилює значення всіх його характеристик.

Для людини характерні два протилежні бажання – отримати нові враження та комфорт. В цьому плані еклектика саме той стиль, що поєднує в собі елементи різних епох та смаків з комфортними меблями та домашньою атмосферою. Вона здатна забезпечити здійснення всіх функціональних процесів життєдіяльності людини: сну, харчування, відпочинку, розваг та естетичного задоволення.

Мета курсової роботи: дослідити виникнення стилю еклектика та охарактеризувати використання його в оформленні сучасних інтер’єрів готельно-ресторанної індустрії.

Методи дослідження: В роботі було використано аналіз, системний підхід, абстрагування, моделювання, тощо.

Теоретичною та методологічною основою дослідження: є наукові праці вітчизняних та закордонних учених із маркетингу, мистецтвознавства, історії, філософії, дизайну та інтер’єру. Зважаючи на актуальність теми та її новітні підходи, в роботі було використано матеріали з мережі Інтернет, що є аналізом існуючих об’єктів та характеристикою їх основних елементів. Теоретичні аспекти досліджуються в роботах таких авторів: Аксёнова М.Д., Чепелик О. В., Лосев А.Ф., Мовчан В.С., Тимофієнко В.А., Гацура Г. М., Роглєв Х.Й.

Структура, зміст та обсяг курсової роботи: курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 39 стор. друкованого тексту, включаючи додатки. Список використаних джерел містить 21 найменування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ОГЛЯД СТИЛЮ ЕКЛЕКТИКА

 

1. Історичні передумови формування стилю еклектика

 

Людина почала підкорювати собі матеріал ще на початку свого існування. Першими спробами були намагання облаштувати своє житло для існування. Від так інтер’єр приміщення мав свій початок. Разом із людиною спосіб організації внутрішнього та зовнішнього простору приміщень еволюціонував і відповідав кожен своїй епосі. До питання поєднання всіх знаних раніше стилів та знань прийшли давні греки в добу давнього еллінізму. Саме тоді з’явився термін «еклектика», що знайшов своє вираження у різних сферах людського життя, включаючи філософію, живопис та перш за все архітектуру.

Еклектизм — був напрям у давньогрецькій філософії доби еллінізму, в II столітті до н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між ученнями і школами.

Еклектизм був більш-менш поширений у школах епікурейців, стоїків, академіків, перипатетиків, кініків. [3]

Заключний етап давньогрецької філософії охоплює період з IV ст. до н. е. до 529 р. н. е. Цей період охоплює час, коли Древня Греція мала значнні території. Александр Македонський завдяки своїй ліберальній колонізаторській політиці завоював велику територію. Східна частина переважала західну. Тому, щоб правити великою територією, він при свому дворі вводив сімбіоз східних і західних культур. Виникає єпоха елінізму.

На сході будувалися грецькі споруди, а на заході, в самій Греції -східні. Після смерті Македонського держава розпалася, Греція і її тереторії були завойовані Римом.

Зі смертю Олександра Македонського починається нова епоха грецької історії, ера еллінізму, що істотно змінила зовнішність суспільного і духовного життя Греції. Головні культурні центри її, поліси, втрачають свою політичну незалежність, стають підлеглими елементами у складі величезних монархій діадохів (Діадохи — полководці Александра Македонського, що після його смерті 323 до н. е. розділили між собою його імперію). Громадянин полісу, який раніше, за словом Аристотеля, «вирішував і судив» всі питання полісного пристрою, стає просто приватною особою. Цей політичний факт змінює самосвідомість грека, і філософія цієї епохи висловлює самосвідомість. Греки разом з Олександром пройшли майже всю тодішню ойкумені (Термін «οἰκουμένη» введено давньогрецьким географом Гекатеєм Мілетським для позначення відомої грекам частини Землі з центром в Елладі.), масово зіткнувшись зі східними побутом і культурою. Засновані Діадохами імперії стояли на східному грунті, і їх державний устрій нагадувало швидше східні деспотії, ніж незалежні грецькі міста-держави. Греція, завоювавши Схід, дуже скоро стає його культурною жертвою. Співіснування з персами, єгиптянами та іншими східними народностями з цієї пори дає про себе знати в багатьох сферах культури, не виключаючи, звичайно, і філософію. Вона перестає бути виключно грецькою справою, до неї входить східний елемент, ставлять набагато більш низькі вимоги до раціонального обгрунтування світогляду. У цю епоху триває відділення від філософії окремих наук. Якщо за часів Платона такі науки, як математика, астрономія, оптика розроблялися всередині філософії, великі представники цих наук були учнями та послідовниками Платона, тепер вони починають розроблятися самостійно, відмовляючись від філософського обгрунтування і залишаючи філософські сфери. У звязку із входженням до кола грецької культури багатьох варварських народів і частковою втратою греками національної самоідентичності зявляється необхідність у коментуванні ранніх грецьких авторів, так виникає філологія. Діадохи організовують і великі науково-дослідні центри, найвідомішим з яких був олександрійський Мусейон з його величезною бібліотекою. Наука частково залишає філософію, і філософія втрачає частково науку й науковість. Її головним інтересом стає приватного життя людини. Ми не знайдемо в епоху еллінізму ні грандіозних теоретичних систем Демокріта, Платона, Арістотеля, ні масштабних проектів по повному перетворенню суспільства і держави. Етика, а не політика займає думки великих шкіл цього періоду. Не випадково, що саме етикою прославилися дві найзначніші школи цієї епохи, Стоїцизм і Епікуреїзм. Оскільки основний настрій був практичним, то і теоретичні питання, логіка і фізика розроблялися лише як основа правильного способу життя, а не як щось цінне саме по собі. Звідси бажання шкіл цього періоду до запозичення, нехай у переробленої формі, теорій більш ранніх мислителів. Стоїки (вважали логіку, фізику і етику частинами філософії) беруть гераклітовское вчення про природу, моральну філософію - у кініків (що в основному вивчали етичні проблеми та їхній вплив на суспільство, ігноруючи вивчення теорії пізнання й розвитку суспільства). Виникає явище еклектизму, тобто запозичення різних теорій різних мислителів для свого світогляду.

У добу еллінізму змінилось уявлення про цінності культури, зокрема філософії й естетики. Центром філософських пошуків, відсунувши на другий план питання пізнання законів буття, стали проблеми віднайдення засобів для облаштування життя та здобуття благополуччя, що вважалося умовою щастя. Естетика також зосереджена не на питаннях сутності краси та проблемах мистецтва, а на з'ясуванні практичної корисності мистецтва для творення життєвого добробуту. В добу еллінізму склалася низка філософських шкіл, котрі розробляли окремі аспекти естетичної теорії. Основні з них — епікурейська, стоїчна, скептична школи, що розвивалися поряд з Академією Платона та Перитатетичною школою Арістотеля. Естетичні пошуки новоутворених шкіл зосереджувались як питаннях щастя та шляхів його досягнення. Відтак їх орієнтації визначалися як гедоністична, моралістична та скептична. Епікурейська школа, що розвивала ідею насолоди життям (гедонізм), взяла за основу сенсуалістичну філософію; стоїчна дотримувалась позицій моралізму; скептична школа заперечувала можливість віднайдення істини у судженнях про цінності й можливість розв'язання проблем, котрі хвилюють людей. Згодом виникла ще еклектична школа, що прагнула синтезувати ідеї названих шкіл. Усі вони існували впродовж багатьох століть. [5, 152]

Філософія брала всі попередні концепції, течії, ідеї і використовувала їх. Тому носила назву - еклектична філософія (еклектика-суміш). Для неї характерно :

-суб’єктизм, так як основна  задача допомогти людям ;

-епігонство (плагіат)-базується  на попередніх ідеях ;

-висока самосвідомісьть (свідомість сама на себе) ;

-внутрішня сильна проробка ;

-систематизація. [4]

Перехідною ланкою від раннього стоїтичного платонізму о неоплатонізму для історії античної філософії стала філософія Плутарха Херонейського (46-127 н.е.).

В ранні часи часто використовувалась характеристика філософії Плутарха в якості еклектичної. Проте цей термін «еклектизм»  - звучить сьогодні надто механічно та беззмістовно.

Пізніх платоніків багато й досі називають безпринципними еклектиками. Насправді залучення різного типу платонівських, арістотелівських, а також взагалі стоїчних принципів мало свою власну принципову спрямованість. Це було пошуком істотного єдинства платонізму, вченню Арістотеля та стоїцизму. Цього досяг Плутарх в справді розкішній, красивій та переконливій формі. Але таке поєднання суперечливих форм думки можливе лише шляхом діалектичного їх поєднання. Пошуком такого єдинства й були зайняті пізні еклектики. [6, розділ 17]

В першій половині ХІХ століття  Європі розвинулось небачене за розмахом містобудування. [1]

З давніх-давен, ще у далекі часи зодчі вважались самими шановними особами в країні. шановне відношення до особи й діяльності зодчих пояснюється тим, що ще на світанку формування цивілізацій, у минулі тисячоліття людство добре розуміло величезне значення архітектури у житті суспільства. Адже, саме вона формує світосприйняття людей, визначає національні риси народу. Утворене архітектурними засобами життєве середовище постійно впливає на характер людини і навіть її мову. Для прикладу можна згадати суттєві мовні відмінності мешканців двох столиць Росії - Москви й Петербургу, хоча ті й інші росіяни і на протязі трьох століть постійно й безпосередньо контактують між собою. На жаль, сьогодні в процесах державотворення України сконцентрували увагу на мові, відродженні старовинних звичаїв тощо і у суспільстві перестали розуміти, що передовсім середовище, тобто архітектура визначає менталітет народу, його велич і значення в історії людства. [8]

Більшість Європейських столиць – Париж, Санкт-Петербург, Берлін – прийняли свій характерний вигляд; в їхніх архітектурних ансамблях посилилась роль громадських будівель. Наокласицизм в першій половині ХІХ століття пережив пізній розквіт. До середини століття основною проблемою європейського містобудування стали пошуки стилю. Як наслідок романтичним захопленням старовиною багато майстрів намагались відродити традиції архітектури минулого – так виникли неоготика, неоренесанс, необароко. Зусилля архітекторів нерідко призводили до еклектизму – механічного поєднання елеентів різних стилів, старого з новим. Становленню стилю сприяли як зростання будівництва c акцентом на функціональність, так і панування духу волелюбності романтизму. [1, 199]

Еклектика (еклектизм, історизм) в архітектурі - напрям в архітектурі, що домінувала в Європі і Росії в 1830-і - 1890-і рр.

 Використання елементів  так званих "історичних" архітектурних  стилів (неоренесанс, необароко, неорококо, неоготика, неомавританський стиль, неовізантійський стиль, псевдоросійський стиль, індо-сарацинський стиль) називають еклектикою в радянській і російській практиці. У зарубіжному мистецтвознавстві вживаються терміни романтизм (для другої чверті XIX століття) і бозар (для другої половини XIX століття). Еклектиці притаманні, з одного боку, всі риси європейської архітектури XV - XVIII століть, а з іншого - в ній є принципово інші властивості. Еклектика зберігає архітектурний порядок (на відміну від модерну, що не використовує його), але в ній він втратив свою винятковість.

 Форми та стилі будівлі  в еклектиці прив'язані до його  функції. Так, в російській практиці, російський стиль К. А. Тона став офіційним стилем храмобудівництва, але практично не застосовувався в приватних будівлях. Еклектика багатостильова в тому сенсі, що споруди одного періоду базуються на різних стильових школах залежно від призначення будівель (храми, громадські будівлі, фабрики, приватні будинки) і від засобів замовника (співіснують багатий декор, що заповнює всі поверхні будівлі, і економна "червоноцегляна" архітектура). У цьому принципова відмінність еклектики від ампіру. Н. В. Гоголь, "Про архітектуру нинішнього часу", 1831р: «Нехай в одній і тій же вулиці височить і похмуро готичне, і обтяжене розкішшю прикрас східне, і колосальне єгипетське, і перейняте струнким грецьке ... Нехай якомога рідше будинки зливаються в одну рівну, одноманітну стіну ...»