Інноваційний менеджмент

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Апреля 2013 в 13:41, реферат

Краткое описание

Інноваційний менеджмент с порівняно новим поняттям і становить самостійну галузь управлінської науки та професійної діяльності, спрямовану на формування й забезпечення умов розвитку підприємства. Теорія інноватики (інноватика — галузь науки, що вивчає формування нововведень та їх розповсюдження, а також способи розробки інноваційних рішень) почала розвиватися з 20-х років XX століття і лише приблизно через п'ятдесят років почала ґрунтовно застосовуватись у практичній діяльності виробничих організацій.

Содержание

1.1. Визначення інноватики як науки.
1.2. Сутність понять «інновація», «нововведення», «новація».
1.3. «Життєвий цикл» інновацій.
1.4. Інноваційна діяльність.
1.5. Інноваційна інфраструктура.
1.6. Технологія та технологічні уклади.
1.7. Визначення інноватики як науки

Вложенные файлы: 1 файл

тема1.doc

— 207.50 Кб (Скачать файл)

Поняття «життєвий цикл» інновації вживається, як правило, до двох взаємопов'язаних процесів. У одному випадку — це етапи створення інновації в ланцюзі наука — техніка — виробництво — споживання; в іншому — життєвий цикл нововведення як продукту чи технології в циклі реалізації та задоволення попиту.

Життєвий цикл продукту показує  часовий інтервал, який охоплює кілька фаз розвитку, кожна з яких відрізняється  особливим характером процесу.

Розрізняють повний життєвий цикл продукту і життєвий цикл продукту у сфері  виробництва і споживання.

У практичній діяльності найчастіше оперують поняттям життєвого циклу  продукції у сфері виробництва. Цей цикл складається з кількох  фаз. Перша фаза — дослідження  і розробка нововведення-продукту. Слід зазначити, що ця фаза не завжди закінчується успішно. Існує велика ймовірність невдач, ризиків і відстрочки одержання результатів. Спочатку, коли кошти вкладаються в науково-дослідницькі і конструкторські розробки, успіхи дуже скромні. Це сфера збитків. Закінчується фаза передаванням опрацьованої документації у виробництво.

У другій фазі відбувається технологічне освоєння масштабного виробництва  нової продукції. При цьому обсяги виробництва мають сягнути рівня, який забезпечує беззбитковість роботи. Результати — зростання виробництва, прибутків. Особливістю третьої фази є стабілізація обсягів виробництва, а в четвертій фазі відбувається поступове зниження обсягів виробництва і продукція виводиться зі сфери реалізації.

Зміна стадій життєвого циклу зумовлена  певними закономірностями: завжди максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку виробництва за рахунок монопольно високої ціни на ринку. Ціна перекриває збитки, пов'язані з розробкою нового продукту. Після безприбуткової реалізації (низькі обсяги продажу) крива прибутків сягає вгору, випереджуючи обсяги продажу. Насичення ринку призводить до зниження норми прибутковості, проте за рахунок великих обсягів продажу прибутковість залишається високою. У фазі зрілості різко зростає конкуренція, оскільки відбувається дифузія (поширення) нововведення, попит падає, починається фаза занепаду, прибуток стрімко падає до нуля, після чого продукція виводиться зі стадії реалізації.

У сферах діяльності, орієнтованих на інтенсивне використання технології, тривалість життєвого циклу продукції  має важливе стратегічне значення.

Життєвий цикл технології змінюється в часі частіше, ніж попит. Наприклад, протягом життєвого циклу попиту на телевізори змінилися дві технології, які забезпечували їх виробництво: технологія виробництва електровакуумних ламп змінилась технологією виробництва транзисторів, а та, у свою чергу, була замінена технологією виробництва інтегральних схем. Зміна технології, порівняно з появою нової продукції, має значно глибші наслідки, бо загрожує моральним старінням усім інвестиціям підприємства в попередню технологію, у тому числі інвестиціям у НДДКР, у науково-технічний персонал і виробничі фонди.

Досвід показує, що зміна  технології примушує фірми відмовлятись від тієї сфери діяльності, де вони свого часу займали позиції лідерів.

Період між появою новації і втіленням її в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

Загальновизнано, що процес переводу новації в нововведення потребує витрати різних ресурсів, основними з яких є інвестиції та час. Новації формують ринок новин, інвестиції — ринок капіталу, інновації  — ринок чистої конкуренції нововведень.

Ринок новацій визначається як сукупність об'єктів інтелектуальної  власності, яка характеризується цілісністю і володіє якістю новизни порівняно  з попередніми новаціями. Основним товаром ринку є продукт інтелектуальної  діяльності.

Інтелектуальна власність — це право автора на винахід, наукову ідею, розробку, новий виріб чи нову технологію. Інтелектуальна власність охороняється державою. Механізм захисту передбачає систему економічних, соціальних і правових методів та засобів підтримки інновацій. У сучасному світі використовуються три основні типи захисту інтелектуальної власності: патенти, авторське право, товарний знак.

Патент — це документ, що засвідчує авторське право  на винахід, пріоритет винаходу і  виключне право на його використання. Ніхто не може використати винахід без дозволу (ліцензії) патентовласника.

Авторське право —  це сукупність норм права, які регулюють  правовідносини, пов'язані зі створенням і використанням певного інтелектуального продукту. Авторське право належить автору довічно і діє не менше 50 років після його смерті. Воно поширюється на будь-які творчі результати незалежно від форми, призначення і якості інтелектуального продукту.

Ринок новації формують науково-дослідницькі, проектні, науково-технічні колективи, підрозділи, лабораторії, окремі новатори, учені. По суті, мова йде про соціально-творчий елемент суспільства, котрий своєю діяльністю створює інтелектуальний продукт, як-от: відкриття, винаходи, оригінальні науково-виробничі послуги, одержані в результаті їхніх творчих зусиль, що є основою науково-технічного прогресу і розвитку суспільства.

Ринковий механізм (попит, пропозиції, ціни, конкуренція) обслуговує обіг товарів-новацій і є чинником його управління.

Ринком чистої конкуренції  називають сукупність продавців і покупців, які здійснюють операції зі схожими товарами в ситуації, коли жоден з учасників не справляє великого впливу на рівень поточних цін.

Головна дійова особа  конкурентних відносин на ринку —  інноваційна фірма. Основним товаром  ринку є продукти інтелектуальної діяльності, науковий і науково-технічний результат. Конкуренція стимулює ринок новацій, забезпечуючи його формування. Ринковою конкуренцією називається боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживача на доступному сегменті ринку.

Ринок капіталу — це сфера  обертання капіталу, де суб'єктом  виступають, з одного боку, організації  та особи, які зайняті в науковій сфері, а з іншого — організації  й особи, які здійснюють інвестиції. Інфраструктура ринку капіталу має  сприяти прямому фінансуванню наукової діяльності, формуванню платоспроможного попиту, системи кредитування, страхування фінансового ризику, ринку цінних паперів.

Ринок капіталу формують інвестиції. У найзагальнішому вигляді  інвестиції являють собою довгостроковий вклад коштів у розвиток інноваційної бази.

В інноваційній сфері  визначну роль відіграють довгострокові  інвестиції, бо інноваційний процес, як правило, триває 3—5 років і більше. У спеціальній літературі наводяться різні варіанти класифікації інвестицій, інвесторів та інфраструктури.

Дослідження західних економістів  свідчить, що понад 70 % приросту валового національного продукту економічно розвинених країн забезпечується інвестуванням  інноваційних процесів. Так, у 1999 р. європейські  компанії виділили на розвиток інформаційних технологій 200 млрд дол. За підрахунками економістів з інвестиційно-брокерської фірми «Соломон Сміт Барні» в результаті цих інвестицій зростання продуктивності може додати в 2003 р. 0,5% до щорічних темпів приросту ВВП Європейського Союзу1.

1.4. Інноваційна діяльність

 

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення  науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність охоплює:

  • випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;
  • прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
  • реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
  • фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
  • розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до соціальних послуг. Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

Серцевиною інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.

Інноваційна діяльність у повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює  такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів. Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції.

Слід зазначити, що інноваційна  діяльність, як і будь-яка інша, потребує організаторських здібностей. Упровадження інновації у життя — складна і цілеспрямована праця, яка покладає на виконавців додаткові обов'язки: бути завзятими і наполегливими. Якщо ці якості відсутні, то ніякий талант і ніякі знання не допоможуть.

В умовах реформування української  економіки виникла проблема пошуку фінансових джерел активізації інноваційної діяльності — прийняття відповідних  законів, надання пільг, створення  приватного капіталу, стимулювання припливу в науку талановитої молоді, оновлення наукових кадрів через удосконалення системи оплати праці та відродження престижу професії науковця. Це зумовлено тим, що, як свідчать статистичні дані, масштаби інноваційної діяльності в Україні згортаються. У 1998 р. інноваційну діяльність здійснювало тільки 18,7 % промислових підприємств від загальної кількості. Сприятливішими для впровадження інновацій були умови на великих промислових підприємствах, що мають належну матеріально-технічну базу.

Найпоширенішим напрямом інноваційної діяльності було оновлення продукції. У 1998 р. освоєно виробництво понад 10 тис. найменувань нової продукції. Водночас недостатня підтримка інноваційної діяльності державою призвела до розриву зв'язків науки з виробництвом, унаслідок чого зменшилась частка вітчизняної продукції, яка має сучасне наукове забезпечення.

Слід зауважити, що в  цілому з року в рік знижується технічний рівень розробок, які виконуються. Питома вага розробок, котрі за своїми техніко-економічними характеристиками перевищують кращі світові аналоги, у 1997 р. не сягала 2 % (у 1995 р. — 3,7 %, у 1991 р. — 5,2 %).

У перерахунку на 100 фахівців, що займаються дослідженнями і розробками, сьогодні припадає 1 патент (у 1991 р. —-4 патенти) [155].

Якщо порівняти 1995 р. з 1999 р. за основними напрямами інноваційної активності, то можна зазначити, що найбільший спад діяльності спостерігається серед тих економічних суб'єктів, які впроваджували нові технологічні процеси, — 49,17 %, на другому місці підприємства, що здійснювали комплексну механізацію та автоматизацію, — 33,6 %.

 

1.5. Інноваційна  інфраструктура

Під інноваційною інфраструктурою  розуміється сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організацій, систем, необхідних і достатніх для ефективного  здійснення інноваційної діяльності та реалізації нововведень.

Інноваційна інфраструктура об'єднує організації різних видів: фірми, інвесторів, посередників, наукові  та державні установи, які своєю  діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл — від генерації науково-технічної  ідеї до реалізації нововведення.

Метою створення інфраструктури є забезпечення як комплексної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів. Відповідно до цілей інфраструктура інноваційної діяльності включає такий комплекс взаємопов'язаних систем:

  • систему інформаційного забезпечення, яка дає доступ до баз і банків даних для всіх зацікавлених, незалежно від форм власності;
  • експертизи (включаючи державну) інноваційних програм, проектів, пропозицій, заявок;
  • фінансово-економічного забезпечення інноваційної діяльності, використовуючи різні джерела надходження коштів (ресурси підприємницьких структур, інвестиції інших країн, кошти інвестиційних фондів тощо);
  • сертифікації наукової продукції, відповідні послуги у сфері метрології, стандартизації, контролю якості;
  • просування нововведень на регіональні, міжрегіональні, іноземні ринки, включаючи виставкову, рекламну, маркетингову діяльність, патентно-ліцензійну роботу, захист інтелектуальної власності;
  • підготовку кадрів для інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки.

Кадровий потенціал  для інноваційної діяльності має особливе значення: він є підґрунтям для формування всіх Інших необхідних ресурсів. Особливо це відчувається в науково-технічній діяльності. Тому зважена державна політика стосовно збереження кадрового науково-технічного потенціалу є запорукою успіху держави на світових ринках, бо інноваційна інфраструктура забезпечує темпи (швидкість) розвитку економіки країни і зростання добробуту населення.

Информация о работе Інноваційний менеджмент