Підходи до класифікації факторів довкілля

1. Зміст виховної роботи

Упродовж сторіч, починаючи з афінської системи виховання, діє ідеал цивілізованого суспільства — ідеал фізичної і моральної досконалості. "Педагогічна система кожної історичної епохи, — пише академік М. Г. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал. Тож цілком закономірно виникає питання про сучасний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного-виховання в Українській державі" (Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996. — С. 50).

Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкритий у працях українського педагога Григорія Ващенка "Виховний ідеал", "Виховна роль мистецтва", "Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру" та ін. В основному розуміння ідеалу національного виховання автор зводить до загальнолюдських і національних вартостей, що є духовним надбанням народу.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, формування національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету (всебічний і гармонійний розвиток дитини), завдання (індивідуалізація і соціалізація) й складові частини (розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання). Кожен з цих напрямів має свій зміст і завдання. У зміст національного виховання входять також утвердження позитивних рис національного характеру і усунення чи запобігання рис негативних. Не менше значення має передача молоді загальнолюдських культурних цінностей: критичного мислення і нових способів діяльності, гуманізму, розуміння пріоритетів інших та взаємозалежності з людьми.

2. Моральне виховання

Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.

Моральне виховання — дуже важка робота для вчителя, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у суспільстві відбувається багато негативного, нелегко скласти програму виховної роботи, усе в ній передбачити і виконати. Крім того, виховання має внутрішні суперечності: не спрацьовує відразу зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не побачиш), виховання потрібно здійснювати за багатьма напрямами (розумовим, моральним, трудовим, естетичним, екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це потрібно зробити вчителю.

Методологічною основою морального виховання є етика — наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Мораль — це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Поняття "моральний", "моральність" використовують, коли мова йде про конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність не можна вважати синонімами.

Екологічне виховання — це систематичний вплив на учнів з метою формування екологічної культури, тобто нагромадження екологічних знань, виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її, формування вмінь і навичок діяльності природничого і географічного циклів. Біологія і географія малюють дітям картину сучасного світу рослин, тварин, усього, що нас оточує. Фізика і хімія дають учням комплекс політехнічних знань, наукові основи і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують недопустимість варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває красу природи та її вплив на виховання людини.

3. Розумове виховання.

Формування наукового світогляду

Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність педагогів, батьків, громадськості, самого учня щодо розвитку розумових сил і мислення, прищеплення їм культури розумової праці.

Завдання розумового виховання: о озброєння учнів знаннями основ наук;

о формування наукового світогляду та національної свідомості;

о розвиток мислення взагалі і різних його видів (діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, репродуктивного, творчого, системного); оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація);

0 формування в учнів  культури розумової праці (загальні  та спеціальні навчальні вміння, вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали; уміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять, контролювати себе). До завдань розумового виховання належить формування наукового світогляду. Науковий світогляд — це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і самої себе.

Науковий світогляд формується у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін, у позаурочній виховній роботі, через доцільну і професійну позицію педагогів і батьків. Детально ця тема розкривається в лекції про В. О. Сухомлинсь-кого та в його праці "Про розумове виховання" (К, 1998).

Методика виявлення рівня сформованості світогляду учнів включає:

а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

б) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

в) порівняння даних спостережень батьків, педагогів та інших учасників педагогічного процесу;

г) проведення спеціальних співбесід, обговорення моральних та інших проблем. (Про розумове виховання детальніше див на с. 461.)

4. Трудове виховання  та професійна  орієнтація школярів  Економічне  вииховання

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя — ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Роль трудівника передбачає вміння і бажання активно трудитися, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Голояфесійновне завдання трудового виховання — це вироблення потреби в праці, правильного ставлення до цілей, процесу, результатів праці та до людей праці. Учні охоплені такими видами праці:

1. Навчальна — головна, перший серйозний і важливий  обов'язок учнів перед суспільством.

2. Самообслуговування —  дуже важливий щоденний вид  діяльності дітей.

3. Суспільно-корисна праця, до неї залучаються переважно  старшокласники, вона найбільш сприяє  соціалізації особистості.

4. Продуктивна праця існує  в школі, якщо для цього створені  необхідні умови; цей вид діяльності  готує молодь до життя, ринкових  відносин, сприяє формуванню багатьох  необхідних прикмет людини-виробника, людини-творця.

5. Творча праця, розвиток  творчих здібностей учнів на  уроках у гуртковій та позашкільній  діяльності.

Отже, існує система трудового виховання учнів, у якій найважніша роль належить трудовому навчанню — здійснення загально-трудової, загальновиробничої, загально-технічної й спеціальної підготовки.

Трудове навчання має виховуючий, розвиваючий і профорієнтаційний, тобто інтегративний характер.

Економічне виховання тісно поєднане з трудовим. Економічне виховання — педагогічний вплив і діяльність, спрямовані на формування економічної свідомості учнів. Кожна людина повинна розуміти економічне життя суспільства, бути активним творчим учасником виробничого процесу, тому . економічне виховання є загальним і обов'язковим. < Завдання економічного виховання:

а) ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, системою виробничих відносин і управління;

б) формування здатності до економічного мислення, підвищення продуктивності праці, уміння швидко оволодівати новими формами і методами праці; виховання почуття і рис господаря, який бережливо ставиться до результатів праці, працює з повною віддачею; виховання розумних матеріальних потреб, уміння розпоряджатися зарплатою. Економічне виховання здійснюється у процесі вивчення основ наук, особливо основ економічних знань, трудового навчання. На уроках математики, фізики, хімії, біології учні вивчають наукові основи виробничих процесів, розв'язують задачі економічного змісту, дізнаються про використання на виробництві досягнень науки і техніки, і це сприяє економічному вихованню.

Класний керівник з метою економічного виховання учнів залучає дітей до праці з самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, обговорення статей на економічну тематику, проводить виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств. Прикладом успішного виховання професійної орієнтації в учнів є досвід роботи директора та педколективу Сахнівської школи Черкаської області (читайте книги О. Захаренка та В. Чубара "Лелеки над Сахнівкою", "Школа над Россю"). Народний учитель, директор Сахнівської школи О. А. Захаренко вважає, що школа — це храм духовності, вона багато дечого може. Школа — не споруда, кабінети, наочна агітація. Школа — це високий дух, мрія, ідея, яка захоплює учнів, учителів і батьків. Сім років методом народного будівництва створювалася Сахнівська школа, яка тепер відома своїм досвідом виховної роботи на вищому рівні. У школі п'ять центрів: два навчальних, виховний, трудовий, спортивний і два плавальних басейни, обсерваторія, дендропарк, теплиці. Усе це зроблено силами учнів, учителів, батьків, громадськості.

5 . Виховання фізичної культури особистості  
Завдання і зміст виховання фізичної культури. Організація роботи по вихованню фізичної культури учнів спрямована на вирішення наступних завдань:  
. Сприяння правильному фізичному розвитку дітей, підвищення їх працездатності, загартовування, охорона здоров'я;  
• розвиток основних рухових якостей. Здатність людини до різнобічної рухової діяльності забезпечується гармонійним розвитком всіх фізичних якостей - сили, витривалості, спритності і швидкості. Особливо слід сказати про витривалості. Привчаючи школярів долати невпевненість, страх, втома, больові відчуття, ми тим самим виховуємо у них не тільки фізичні, а й моральні якості;  
«Формування життєво важливих рухових вмінь і навичок. Рухова діяльність успішно здійснюється лише тоді, коли людина володіє спеціальними знаннями, вміннями та навичками. Спираючись на рухові уявлення та знання, учень отримує можливість управляти своїми діями в різноманітних умовах. Рухові уміння формуються в процесі виконання певних рухів. Серед них є природні рухові дії (ходьба, біг, стрибки, метання, плавання та ін) і рухові дії, які рідко або майже не зустрічаються в житті, але мають розвиваюче і виховує значення (вправи на гімнастичних снарядах, акробатика і т.п .);  
• виховання стійкого інтересу і потреби у систематичних заняттях фізичною культурою. В основі здорового способу життя лежить постійна внутрішня готовність особистості до фізичного самовдосконалення. Вона є результатом регулярних (протягом багатьох років) занять фізичними вправами при позитивному та активному ставленні до них самих учнів. Як відомо, природі дитини властива інтенсивна рухова активність. В інтересах фізичного виховання необхідно організувати дитячу рухливість, моторику в правильних формах, дати їй розумний вихід. Інтерес і задоволення, одержувані в процесі фізичних вправ, поступово переходять у звичку систематично займатися ними, яка потім перетворюється в стійку потребу, що зберігається на довгі роки;  
. придбання необхідного мінімуму знань в галузі гігієни і медицини, фізичної культури і спорту. Школярі повинні отримати чітке уявлення про режим дня і особистої гігієни, про значення фізичної культури і спорту для зміцнення здоров'я і підтримки високої працездатності, про гігієнічні правила занять фізичними вправами, про руховому режимі і природні фактори загартовування, про основні прийоми самоконтролю, про шкоду куріння і алкоголю і т.п.  
Основні засоби виховання фізичної культури.  
    До основних засобів виховання фізичної культури школярів відносяться фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники.  
Під фізичними вправами розуміються рухові дії, спеціально організовані й свідомо виконувані відповідно до закономірностей і завданнями фізичного виховання.  
Існують різні підходи до класифікації фізичних вправ. Найбільш поширеною є класифікація, в основу якої покладені історично сформовані системи засобів фізичного виховання. Вона включає в себе гімнастику, ігри, туризм, спорт.  
З педагогічної точки зору цінність гімнастики полягає в тому, що вона має можливість вибірково впливати на організм чи на розвиток його окремих систем і функцій. Розрізняють гімнастику основну, гігієнічну, спортивну, мистецьку, виробничу, лікувальну. Відповідно до навчальної програми з фізичної культури учні займаються переважно основною гімнастикою (по-: будови і перестроювання, загально-розвиваючі вправи без предметів і з предметами - м'ячами, палицями, скакалками, прапорцями; лазіння і перелезанія, рівновагу, ходьба, біг, стрибки, метання , елементарні акробатичні вправи).  
У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердіше робиться рука, гнучкіше тіло, вірніше очей, розвиваються кмітливість, винахідливість, ініціатива. Задовольняючи природну тягу дітей підлітків до рухової діяльності, ігри викликають колективні переживання, відчуття ліктя, радість спільних зусиль, сприяють зміцненню дружби і товариства. У началь-1 них класах школи в основному проводяться рухливі ігри, в середніх і старших - спортивні.  
Туризм - це прогулянки, екскурсії, походи і подорожі,  
• організовуються для ознайомлення учнів з рідним краєм, природними, історичними та культурними пам'ятками нашої країни. У туристських заходах школярінабувають фізичний гарт, витривалість, прикладні навички орієнтування та пересування в ускладненою обстановці, досвід колективного життя і діяльності, керівництва й підпорядкування, на практиці засвоюють норми відповідального ставлення до природного середовища. Шкільні туристські загони беруть участь у походах, змаганнях, зльотах.  
В організації та проведенні туристських походів (піших, лижних, човнових і велосипедних) разом з вчителями фізкультури беруть участь класні керівники, вожаті, батьки. Вони несуть відповідальність за дозування фізичних навантажень, дотримання правил безпеки та охорону життя і здоров'я дітей. Під час походів проводиться виховна робота з охорони природи.  
На відміну від фізичної культури спорт завжди пов'язаний з досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Для виявлення спортивно-технічних результатів і визначення переможців проводяться змагання. На змаганнях, в умовах гострої спортивної боротьби, підвищеної відповідальності за свої результати перед колективом, учні долають значні фізичні та нервові навантаження, виявляють, удосконалюють рухові й морально-вольові якості. Молодші школярі, як правило, змагаються за тими видами фізичних вправ (спорту), які входять у навчальну програму. У середніх і старших класах змагання організуються за програмами окремих видів спорту

6  Естетичне виховання

Національне виховання в українській школі передбачає залучення молодого покоління до творчої участі в рідній та загальнолюдській культурі, примноженні її досягнень. Звідси — необхідність удосконалення художньої освіти та естетичного виховання підростаючих поколінь, розвиток у школярів почуття прекрасного.

Естетика — це філософська наука про прекрасне в житті і мистецтві, про особливості пізнання і перетворення світу "за законами краси", про загальні закономірності мистецтва, художньої творчості й естетичного виховання.Естетичне виховання — це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів, смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її творчих здібностей і непримиренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності. Влучно говорять: естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.