Законодавче забезпечення кадастру нерухомості

 

Зміст

1.Нормативно-правове забезпечення  у сфері реєстрації прав на  землю.Закони як 

джерела права у сфері  реєстрації прав на землю……………………………………………..

 

2.Розвиток кадастру.Роль  і місце кадастру в сучасному  суспільстві………………………..

 

3.Державна реєстрація  прав (наданні відмови в ній)  на нерухоме майно 

відповідно до Закону України  «Про державну реєстрацію речових прав на

нерухоме майно таїх обтяжень». Вимоги до документів, що подаються 

для державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень…………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Нормативно-правове  забезпечення у сфері реєстрації  прав на землю.Закони як джерела  права у сфері реєстрації прав  на землю..

          Протягом останніх 17 років в Україні продовжується реформування земельних та майнових правовідносин. Ринкові перетворення у сфері земельних відносин, процес приватизації землі, розвиток ринку землі та нерухомості, поява інституту іпотеки, введення платного землекористування потребують невідкладного вдосконалення процесів управління земельними ресурсами та нерухомим майном.Особливої актуальності у період проведення земельної реформи набуває правовий аспект реєстрації прав на землю та їх обмежень, оскільки він відповідає інтересам держави у сфері вдосконалення здійснення функцій державного управління, подальшого розвитку відносин власності на землю

та ринку землі.Державна реєстрація прав на землю є інформаційною основою, необхідною для вирішення питань щодо набуття і реалізації громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами прав на земельні ділянки, забезпечення цивільно  – правового обігу земельних ділянок у ринкових умовах, вона також забезпечує охорону прав землевласників і землекористувачів на наданні їм в установленому порядку

земельні ділянки від  різного роду порушень. Встановлення та державна реєстрація обмежень прав на землю необхідна для забезпечення оптимального співвідношення інтересів власника землі , його сусідів, інших третіх осіб і суспільства в цілому. Таким чином можна зазначити, що державна реєстрація прав на землю та їх обмежень забезпечує сталість землеволодінь і землекористувань, використання земель відповідно до

цільового призначення, до якого  вони наданні землевласникам і землекористувачам, у межах повноважень, визначених законодавством і визнаних державою.

-Земельним кодексом України від 25  жовтня 2001 року,

-Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року та 

-Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх

обмежень»  від 1 липня 2004 року

 запроваджено ряд новацій  по вдосконаленню правового регулювання  відносин у сфері державної  реєстрації прав на землю та  їх обмежень.

             На сьогодні однією з найактуальніших проблем залишається створення у нашій державі єдиної системи реєстрації прав на земельні ділянки та їх обмежень, нерухомого майна та прав на них, правочинів з нерухомістю, бо, через недосконалість діючої законодавчо-нормативної бази, реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень розпалася на декілька паралельних реєстраційних процедур.  Реєстрація прав на нерухомість виконується у різних реєстрах : Реєстрі земель, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Реєстрі правочинів, що мають різних Держателів. Така система  призводить до зловживань, пов’язаних з вимогою багаторазового переоформлення прав на одні і ті ж самі об’єкти різними органами, подвійних витрат бюджетних коштів, появі суперечливих даних про одні і ті ж об’єкти,  складності одержання права власності та права користування на об’єкти нерухомості та реєстрації правовстановлюючих документів.

 

 

 

 

 

2.Розвиток кадастру.Роль  і місце кадастру в сучасному  суспільстві.

2.1. Історія розвитку кадастру

Історичні корені кадастру виходять з далекого минулого. Перші  відомості про кадастрові роботи (визначенню границь земель та їхніх  площ) проводилися ще в Стародавньому  Єгипті приблизно 2000 років до н.е.

Згідно з дослідженнями  французького етнолога Блондхема термін "кадастр" походить можливо від  грецького "Kadastrum". У латиш кадастр ''katastr" означає реєстрацію території, на якій відбувається її таксація. Це мало місце в провінції Романії (2.7р. до н.е. - 14 р. н.е.).

Одним з найвідоміших кадастрових  проектів був “Domastic book” в Англії. Це - найбільша колекція фактів про землю і найважливіші податкові документи (1085 - 1026 p.p.). Подібне запровадив французький Імператор Луї IV у 1115р.

Починаючи з 1718 p., Джовані Джакомо Маріоні (Мілан) першим розробив кадастр на основі визначення границь земель методом тріангуляції і полігонометрії. Програма цього кадастру включала створення карт у масштабі 1:2000 для італійських провінцій Мілан і Мантуа. На картах відображали парцели (ділянки), типи ґрунтів, чистий прибуток, який був основою оподаткування. Цей кадастр був введений у дію 1760 року і послужив основою для розробки кадастрів Франції, Бельгії, Австрії, Голландії і Швейцарії.

Цікаво, що в 1807 р. Наполеон доручив  відомому математику Даламберу зробити  зйомку більш ніж 100 млн. парцелей, класифікувати  їх по ґрунтах та продуктивності, встановити прізвище кожного власника і залежно  від загальної продуктивності ділянки  визначити величину податку.

Тепер кадастр ведеться в  усіх країнах світу. Особливе значення він має там, де є різні форми  власності на землю, засоби виробництва  тощо. Він стає важливим Інструментом управлінні земельними ресурсами в  ринковій економіці.

2.2 Кадастрові роботи в Україні

В період первіснообщинного  ладу щільність заселення території  сьогочасної України не була високою, а отже земля не мала великої вартості. Тоді основну цінність становив господарський  реманент, жива птиця та худоба, а  також освоєна земля, вирішення  загальних потреб господарювання та захисту дворища могли об'єднуватись у громади, а громади - в окремі населені пункти (села, города). Такий  принцип об'єднання дворищ та громад сприяв виникненню фонду земель загального користування, яким спільно розпоряджалися жителі дворищ, громад, сіл, городів.

Але відомо, що з формуванням  Київської Русі як держави, в склад  якої входили окремі князівства, були визначені границі окремих князівств, міст та володінь населених пунктів. Так. за Городоцьким миром (1026 p.) Київську Русь було поділено па дві частини між князями Мстиславом та Ярославом. Відомо також, що в 1054 р. були дані визначення щодо кордонів, межових знаків та земельних площ. Призначення кадастру, його структура мінялися залежно від політико-економічної ситуації.

За останні 120 років Україна  пережила чотири земельні реформи, які  суттєво міняли зміст та форми  кадастру. Перші дві реформи здійснювались, коли Україна входила до складу Російської імперії, третя - була в складі імперії, яка називалася СРСР, четверта здійснюється тепер, при набутті статусу незалежної держави.

Таким чином, розвиток кадастру в Україні можна характеризувати  чотирма основними етапами, перший - маси Київської Русі; другий - часи гетьманщини; третій - період російського  поневолення в царській імперії; четвертий - період Імперії СРСР.

У 1097 році було закріплено право  великих князів, боярів та інших  аристократів на успадкування права  власності на землю, дарування, продаж і конфіскацію земельних володінь. Тоді панівна каста стає великими землевласниками, захоплюючи великі простори вільних земель та завойовуючи нові і поступово переводячи вільних  громадян у підневільний стан.

З розпадом Київської Русі західна частина українських  земель переходить під владу великого литовського князя, який для встановлення порядку в земельних відносинах в 1528 році організував перепис землевласників, де зазначалася кількість дворів у кожному землеволодінні та його розміри. В 1557 році на правових основах, регламентованих у документі  “Устав на волоки Господаря его  милости во всем Великом княженії литовськом” встановлювалося, що кожний селянин отримував 1 волоку (17 га), невільні селяни 1/3 волоки, війти сільських  громад та бояри - по 2 волоки. Великим  землевласникам надавалася можливість створення фільрків розміром до 20 волоків. Фактично цей документ був одним  із земельних кодексів.

В 1569 році, після укладення .Люблінської унії між Польщею  та Литвою, значні території України - Галичина, Холмщина, Підляшшя. Поділля. Волинь, Київщина. Чернігівщина та Полтавщина - відійшли до Польщі. Берестейщина та Пінщина залишилися в Литві, Сіверщина  в Росії, а Закарпаття - в Угорщині.

В 1569 році було проведено  інвентаризацію незайнятих земель у  Волинському, Подільському та Бранлавському  воєводствах, ці землі заселялись поляками.

У 1480-х роках в Придніпров'ї  виникли козаки. Це були здебільшого  втікачі - селяни, міщани та ремісники, які не змогли витримати надзвичайно  виснажливої праці й наруги своїх  повелителів та урядовці в. Визвольна  боротьба українського народу завершилась  у і654 році угодою між Україною І  Росією. Зразу ж після угоди  половина земель, які були під владою козаків, було передано самоврядним  селянським громадам, третина земель належала козакам, а шоста частина - церкві.

У 1729-1731 роках гетьман  України Данило Апостол провів інвентаризацію всіх землеволодінь Гетьманщини. Відповідно до проведених робіт усі землеволодіння були поділені на 6 категорій; рангові, міські, вільні, спірні, церковні та володіння, надані за заслуги.

Наприкінці ХУІП ст. Польща перестає існувати як могутня незалежна  держава. Разом з розподілом Польщі проходить новий розподіл земель України Галичина, Закарпаття та Буковина переходять під владу Австрії, а  всі інші українські землі потрапляють  у 1975 році в Російську Імперію.

Протягом 1785-1789 років на західноукраїнських землях було заведено земельний кадастр. На основі кадастрових даних було розроблено принципи оподаткування. Селяни мали право 70% прибутку залишати собі 12% - віддавали державі і 18% - панові.

Після скасування панщини 1848 року 70% ріллі було розділено між  селянами, а 30% залишилось землевласникам. Селянські господарства можна було ділити, продавати, віддавати в заставу.

На Галичині в 1902 році селянські  господарства площею менше ніж 2 га землі становили 42.3%, від 2 до 5 га - 37.3%, від 5 до 1 га -14.9%. більше ніж 10га - 5.5%.

Після скасування кріпаччини в Росії (1861 р.) українські селяни отримали 45,7% всіх земель, великі землевласники - 46,6%, церкви -7.7%. Пасовища та луки стали  землями спільного користування.

На Полтавщині, Київщині та Поділлі земля була виділена для  кожного двору, а на Харківщині, Катеринославщині та Херсонщині земля виділялась для  общин.

Після проведення реформ 19% селянських дворів мали менше ніж 33 га, 67% - від 3,3 до 11 га; 14% - більше як 11 га.

Як відомо, імперія зразку 1917 року ліквідувала приватну власність  на землю та засоби виробництва, шляхом націоналізації землі, фабрик І заводів. Вона завершилась повною ліквідацією  як дрібних, так і міцних по своїй  основі селянських господарств І  створенням великих колективних, і  державних сільськогосподарських  та промислових підприємств. Як показала практика, економіка країн, які будували соціалістичне суспільство на засадах  державної та колективної власності, потерпіла крах. Ось чому відновлення  приватної власності на землю  та Інші засоби виробництва викликане  необхідністю піднести духовний та соціально-економічний  рівень населення України, сприяти  відновленню почуття власника і  господаря, створенню нових виробничих структур: фермерських господарств, асоціацій, акціонерних підприємств, компаній, тощо з принципово новими виробничими відносинами.

Слід зауважити, що всі  кадастри, створювані з 1917 року, ґрунтувались на єдиних для всього СРСР правилах та вимогах і представляли собою  інструмент централізованого господарсько-економічного управління різними регіонами й  Імперією загалом.

У 1954 р. прийнята Постанова  Ради Міністрів СРСР "Про єдиний державний земельний облік", в  якій передбачалось складати сільськогосподарські карти для планування і обліку земель. З 1962 року в склад кадастру включена економічна оцінка земель. Важливе  місце в системі кадастру було відведено планово-картографічному  матеріалу. Створювалися земельно-кадастрові карти районів, на яких відображатись  границі адміністративного району, межі колгоспів та радгоспів тощо. На земельно-кадастровій карті показували основні елементи проектів внутрішньогосподарського землеустрою колгоспів і радгоспів, угіддя і їхні підвиди, а також  якість ґрунтів, гідрографію, дорожню  мережу, населені пункти. Масштаб земельно-кадастрових  карт - 1:5000; 1:10 000; 1:25000. Крім карт землекористувань, у склад земельного кадастру входили  карти оцінки земель, які охоплювали окремі господарства, адміністративний район, область. Як правило, для складання  кадастрових планів і карт використовуються топографічні плани і карти, а  в разі їх відсутності - матеріали  аеро- і космічного знімання.

З 1978 р. розпочались роботи по водному кадастрі. Роботи даного кадастру включають три основні  групи:

• перша - режим, якість ресурсів поверхневих вод.
• друга - облік підземних вод. їх режим, якість;
• третя - реєстрація водокористувачів, контроль за скидом вод, стан інфраструктури водоподачі.

Зауважимо, що майже 40% всієї  інформації, що стосується водного  кадастру можна взяти з топографічних  карт.

Тільки з 1926 року в Україні  започатковано лісовий кадастр, призначенням якого є Інформація про кількісний та якісний склад  лісів, групи лісів і категорії  захисту, відомості про лісокористувачі й інші дані, які необхідні для раціонального ведення лісового господарства. В лісоустрої використовують такі планово-картографічні матеріали, як лісоустрої планшети, плани лісонасаджень, схеми лісових підприємств. Лісоустрійні планшети складають у М 1:5000; 1:10 000; плани лісонасаджень - М 1:25 000 - 1:100000.

З 1927 року ведеться реєстр (кадастр) корисних копалин. Суть цього кадастру полягає в тому, що на кожне родовище корисних копалин складають спеціальні паспорти і реєстраційні карти. В  паспорті зазначають назву родовища, кількість запасів тощо. Реєстраційні карти складають на основі топографічних  з населенням границь родовища.