Фразеологія кожної мови

Окрім названих фразеологічних одиниць, виділяють іще й фразеологічні вислови – стійкі, семантично неподільні мовні звороти, до складу яких входять слова з вільним значенням і які відтворюються в процесі мовлення як сталі мовні одиниці. Вони характеризуються лаконізмом і афористичністю. Це прислів'я, приказки, крилаті вислови тощо [14, 16].

Серед фразеологічних виразів  М.М. Шанський розрізняє дві групи:

1) фразеологічні вирази  комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження.

Наприклад: Людина – це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший;

2) фразеологічні вирази номінативного  характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію.

Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

Фразеологізми, як і слова, вступають у синонімічні відношення. Наприклад, поняття непотрібний можна передати такими фразеологічними синонімами: приший кобилі хвіст; потрібний як п'яте колесо до воза, як сліпому дзеркало, як лисому гребінь, як торішній сніг, як коло трактора віжки, як зайцеві бубон, як собаці п'ята нога та ін.

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврін. Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі  сполуки,  до  яких  належать  метафоричні одиниці    (пустити    червоного    півня;    гора    народила    мишу),    сполуки    з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда – добре, а щастя – краще).

Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються  певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.

2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні  фразеологізми,  що охоплюють складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція – послідовна реакція) руйнує термінологічність.

4. Афористичні    фразеологізми,  що  виражають узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями,  що в класифікації В.В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми – всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти,   була не  була.

Помітне місце в теоретичних  дослідженнях посідає граматичний  принцип класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний центр фразеологічного звороту неможливо.

Заслуговує на увагу  класифікація фразеологічних одиниць  за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В.Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці з структурою словосполучень, а термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці з структурою речень.

Критерієм синтаксичного  принципу класифікації є врахування синтаксичних функцій фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л.А. Булаховського, який визначає такі групи:

1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що  набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з „Старого" і „Нового" завітів;

5) численні ремінісценції античної  старовини;

6) переклади поширених іншомовних  висловів;

7) крилаті слова українських  та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних  людей [10, 52] .

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду  історичного вивчення фразеології  кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеології викликає потребу вироблення стилістичної класифікації фразеологічних одиниць, яка визначає приналежність фразеологічних одиниць до того чи іншого різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості тощо. Розглянуті   класифікаційні   схеми   кожна   по-своєму   допомагають   з'ясувати природу     фразеологічних     одиниць,     схарактеризувати     особливості     їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі.

Лінгвістичний аналіз фразеологічних одиниць у синхронному плані ґрунтується у цій праці на виділенні двох основних граматико-структурних класів:

1. Фразеологічні  одиниці – словосполучення, семантико-структурною особливістю яких є співвіднесеність з окремим словом і функціонування     в   ролі   члена     речення.     Цей     різновид фразеологічних одиниць має загальну назву лексичні   ідіоми,

Наприклад: впадати в око; тертий калач; на всі заставки .

2.   Фразеологічні    одиниці – фрази,    що    мають    організацію простих або складних речень.

Наприклад: Вік прожити — не поле перейти;

Що посієш, те й пожнеш;

Мавр зробив своє діло, мавр може йти.

Отже, фразеологізми зі структурою речення і фразеологізми у  формі членів речення  - це досить виразно диференційовані й кількісно  незчисленні явища мови і мовлення, своєрідної структури, семантики й  стилістики. Вони – невичерпне багатство  сучасної української літературної мови, одне з найбільших джерел її мовленнєвої образності, розумової і почуттєвої розмаїтості, важливий матеріал і засіб сприймання та розуміння всього, у чому може виникнути комунікативна потреба мовців.

Цікавим виявом української ментальності та національного характеру є негативне, зневажливе ставлення до суспільної нерівності, до поліпшення суспільного становища окремих осіб, що призводить до їхньої погордливості, пихатості зверхності щодо тих, хто займає нижчі щаблі. Це, на думку етнопсихологів, що спираються на праці М. Грушевського, М. Костомарова, А.Кульчицького, В. Липинського, зумовлено такими рисами менталітету українського народу, як “підвищене почуття соціальної рівності, інтравертність вищих психічних функцій у сприйнятті довкілля, що виражається у прагненні до особистісної автономізації; анархітичний і індивідуалізм; домінування емоцій і почуттів над волею та інтелектом; взаємне нерозуміння тощо ”.

 

Висновки до 1 розділу

 

Отже, був проведений теоретичний аналіз фразеологічних засобів мови. Розкриті особливості стилістичного функціонування фразеологізмів у тексті та наведена семантична класифікація фразеологізмів.

У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють  за їх стилістичною приналежністю дві  виразно окреслені групи одиниць. Так, Л.Г. Скрипник до першої групи відносить фразеологізми, “образно-експресивні за своєю природою, а до другої групи фразеологізмів відносяться стійкі номінативні словосполуки та термінологічні вирази.

Була наведена класифікація дослідника Ш. Баллі, який  класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш. Баллі пов'язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення.

Також у роботі наведена семантична класифікація В.В. Виноградова. Згідно цієї класифікації розрізняються три групи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

 

РОЗДІЛ 2

Особливості функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні

 

2.1. Структурно-семантичні та стилістичні групи фразеологізмів

 

Розмовна лексика і  фразеологія є основою творів неперевершеного майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні. Вона є органічним компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чинників ні з чим не зрівняної гумористичної сили творів цього видатного українського майстра слова.

Перша група фразеологізмів, в яку входять фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності, об‘єднуються під загальною назвою ідеоматичні вирази. Сюди відносяться фразеологізми типу “суєта суєт ”,, “у вус не дуємо ”, “точити ляси ”, “печерування раків ”, “до третіх півнів ”, “робити рознос ”, “ставати цапки, “давати попуст ”, “вухом не вів, “рубати з плеча”, “дурити голову”,, “байдики бити”, “піднести гарбуза”, “ряст топтати”, “перемивати кісточки”, “схопити облизня”, “гатити гаті”, “забивати баки”, “пекти раків”, “показує всі зуби” і т.д.

До другої групи фразеологічних одиниць відносяться фразеологізми  з меншим ступенем ідеоматичності: “орудувати язиком”, “продавати зуби”, “здіймати стружку”, “накивати п‘ятами”, “навіть бровою не повів”, ”не баламуть голови”,”зайцем утікати”, “розсипати дрижаки”, “ковтнути ківш лиха”, “знову за рибу гроші”, “ухилятися від відповідальності”, “приходити до тями”, “багато на себе брати”, “в печінках сидять”, “вухом не вів”, “біда навчить”.

До третьої групи фразеологічних одиниць відноситься прислів‘я, приказки, крилаті вислови відомих людей, афоризми, народні та літературні вирази і т.п.: «Не святі горшки ліплять!»,, “Старого вовка за хвіст не впіймаєш”, “У чужі криниці легше заглядати, аніж свою викопати”, “Хто не дорожить копійкою, сам гроша не варт”, “Увійшов в літа, увіходь і в розум”, “В ногах нема правди”,, “Козак не без долі, а дівка не без щастя”, “Риба не без кості, а чоловік не без злості” (ст.120), “Поки в баби спечуться книші - в діда не стане душі”, “Хто дияволу служить, той з чортом дружить”, “Світ не без добрих людей”, “Гарне личко - серцю неспокій”, ”Де піп з хрестом, там і дідько з хвостом” (ст.288), “Года, як вода; пройшли - й нема”, “Старого лиса не виведеш з ліса”, “Біди не шукають - вона сама тебе знаходить”, “Час і каміння ломить”, “Біда ніколи не ходить сама”,, “Часом з квасом, порою з водою”, “Видно, хоч голки збирай”, “І хліба треба, і неба треба” і багато інших.

Фразеологічна синонімія – складова частина загальної мовної синонімії.

Кожен фразеологізм-синонім  вносить певні стилістичні і  змістові нюанси в зображуване поняття, явище і т.п., наприклад, в розумінні “бути близьким до смерті”, “померти”: “три чисниці до смерті”, “однією ногою в могилі стояти”, “недовго ряст топтати”, “на ладан дихати”, “відійти на той світ”, “витягти ноги”, “відкидати копита”, “дуба дати”, “богові душу віддати”, “відходити у небуття” та інші.

В залежності від характеру синонімічних відношень, синоніми поділяються на стилістичні і ідеографічні. У творах широко використовуються стилістичні синоніми. Наприклад, фразеологізми зі значенням:

“говорити”: щось торохтів без угаву, орудувати язиком,, вгатила слово, як ножа, зсіче язиком на капусту, не поліз в кишеню за словом, точити ляси, патякати, заторохкотіла, і що ти мелеш, пробубнів, сюди - гав, туди - дзяв, невдоволено відрізав, теревенити, промимрив, говори-балакай, не торохти;

“голодний”: зараз би коня з копитами з‘їв, як вовк в голодну зиму;

“дивитися ”: спідлоба зиркнув;

“красива”: наче з образа зійшла;

“мовчати”: не зв‘язавши й кількох слів, тримаєте на прив‘язі язика, язик присох до зубів;

“обманювати”: дурити голову, забивати баки, підкладати свиню;

“сміятися”: гигикають, хихоньки хахоньки;

“тонути”: йти на дно.

Є фразеологізми, які містять в собі слова голова, розум: “не дури голови”, “дурити голову”, “не баламуть голови”, “замакітрив голову”, “утопила голову”, “він у мене у всьому голова”, “капустяна голова”, “ти ж маєш розум у голові”, “не сунь голову в чужий казан”, “щоб у голові загуділи джмелі”.

Грім – “йди тепер до грому”, “ніхто не знає, де його грім почує”, “котив на мене і громи і блискавки”, “пішли під три чорти чи до грому".

Чорт – “де піп з хрестом, там і дідько з хвостом”, “і бога бійся, і чорта опасайся”, “хто дияволу служить, той з чортом дружить”.

2.2. Специфічні  прийоми і принципи використання  стійких словосполучень

 

Можна було б сподіватися, що Остап  Вишня щедро використовує багату народну фразеологію. У дійсності ж немає; вона в нього є, але представлена досить скромно, наприклад: встигнемо з козами на торг; наробив аж пальці знати; Що я в Бога... теляти з'їло або що? («Самі тобі чудеса»); дивитеся на дзвіницю, що, як Пилип з конопель, виткнулась із купи будинків... («Над туманами»); На столітті, Вячку, як на довгій ниві - усього бувають («В'ячеслав») але ін.