Соціально-економічні фактори, що визначають умови інформаційної діяльності в Україні

Вплив же соціально-політичних чинників на формування інформаційних потоків  у сфері прийняття професійних управлінських рішень складніший, ніж у сферах обігу побутової інформації, і проявляється в таких напрямах:

• лобіювання певних рішень в органах законодавчої та виконавчої влади, у тому числі із проведенням інформаційно-психологічних заходів у підконтрольних ЗМІ;

• вплив на формування настанов і стереотипів менеджерів різних рівнів у сфері державного, підприємницького та громадського управління в контексті застосування суджень та інтуїції для прийняття рішень;

• вплив на масову свідомість і поведінку дрібних підприємців за рахунок маніпулювання якісними та кількісними параметрами повідомлень у ЗМІ;

• формування ланцюга "масова свідомість — масова поведінка (покупців, виборців та ін.) — інформація для прийняття професійних рішень";

• превалювання в контент-структурі повідомлень ЗМІ тематики, що відображає групові коротко- та середньотермінові інтереси над тематикою загальнонаціонального значення, створює гостру нестачу ідей, необхідних для стратегічного розвитку суспільства.

Перелічені моменти найтісніше пов'язані з формуванням інформаційної складової національної безпеки. Так, Україна регулярно є об'єктом масштабних іноземних інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на обмеження її присутності на світовому ринку озброєнь. Поряд із цим навіть через 10 років незалежності на державному рівні існують суттєві недоліки в організації інформаційної підтримки зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств.

Організаційно-правові проблеми розвитку інформаційної діяльності в Україні та інших пострадянських державах знаходяться під потужним впливом соціально-політичних факторів. З одного боку, фінансово-політичні, підприємницькі групи намагаються лобіювати свої інтереси шляхом впливу на процес формування правової системи держави. З іншого боку, будь-які організаційно-правові новації у сфері державного та місцевого управління оцінюються зацікавленими сторонами в контексті можливого використання адміністративно-правових важелів для реалізації певних бізнесових і політичних інтересів. Так, створення Державного департаменту фінансового моніторингу при Міністерстві фінансів або реорганізація структури Державної податкової адміністрації оцінюються деякими експертами з позицій їх можливого застосування для реалізації тих чи інших групових економіко-політичних цілей використання відповідної службової інформації[6, c. 77-78].

Політична влада залишається в  Україні вагомим інструментом розподілу  та перерозподілу власності, що, у  свою чергу, стає перешкодою на шляху  розвитку вітчизняного корпоративного законодавства. На думку експертів, до переліку проблем корпоративного управління, що потребують першочергового правового врегулювання, входять і такі, що безпосередньо пов'язані з інформаційними відносинами, а саме: розкриття інформації про власників великих пакетів акцій акціонерних товариств взагалі, вдосконалення процедури прийняття рішень на загальних зборах тощо. Досі в Україні не розв'язано весь комплекс інформаційно-правових питань, пов'язаних із функціонуванням інституту комерційної таємниці. Сюди ж можна віднести і розробку юридичних важелів запобігання протиправному використанню інсайдерської інформації (тобто ексклюзивних відомостей із джерел, недоступних конкурентам). Причому ця проблема є загальнопострадянською. Її існування пов'язане з використанням владних (політичних) важелів для розподілу та перерозподілу власності.

Протягом останнього десятиліття  в Україні відбувався досить інтенсивний  процес становлення системи охорони  інтелектуальної власності. Наприкінці 2001 р. її регулювало близько 40 законів і понад 100 підзаконних актів. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, які вимагають невідкладного розв'язання. На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Низький рівень захищеності інтелектуальної власності в Україні значною мірою визнається браком кваліфікованих фахівців у цій сфері.

Водночас до найгостріших проблем  охорони інтелектуальної власності  в Україні експерти відносять  напрями, пов'язані із захистом прав на комп'ютерні програми та бази даних, прав виробників аудіовізуальної продукції, прав на фірмові найменування, винаходи та корисні моделі, захистом від недоброякісної конкуренції, комерційної таємниці та ноу-хау тощо.

Відчувається необхідність додаткових правових норм, які узгодили б українське законодавство в питаннях охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності й механізму їхньої реалізації з міжнародними нормами. Неврегульовані й питання "інтелектуальної спадщини" колишнього Радянського Союзу. Так, після розпаду СРСР у Росії залишилося близько 500 тис. чинних охоронних документів (авторських свідоцтв) на винаходи з грифом "Для службового використання", які ніколи не публікувалися і можуть бути перетворені на патенти. За підрахунками фахівців, приблизно чверть із них (125 тис.) належить українським винахідникам. В Україні немає навіть переліку цих винаходів, не кажучи вже про їх описи. Аналогічна ситуація і з таємними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР (також близько 500 тис). Деякі з них уже перетворено на патенти Російської Федерації[2, c. 21-23].

Вплив політичних чинників позначився і на фінансово-економічних проблемах  інформаційної діяльності. Для ЗМІ  — це перш за все встановлення надійних каналів їх фінансування. Потенційно можуть існувати такі канали: населення, рекламодавці, замовники PR-заходів, інвестори та спонсори. Найбільшу незалежність ЗМІ забезпечують надходження від продажу інформації населенню, яке, у свою чергу, вимагає об'єктивної інформації. Але у пострадянських умовах потужність цього каналу мала. За даними російського аналітичного журналу "Эксперт", на доходи від реалізації видання (передплата та роздріб) у багатотиражній щоденній газеті припадало 35 % від сукупної виручки, а 65 % — на надходження від реклами та PR-діяльності, у повноколірного щотижневика аналогічні показники складали 20 і 80 %, а у щомісячного журналу із високою якістю поліграфічного виконання (так званого глянцевого) — уже 10 і 90 %.

Підвищення рівня політичної та ділової активності в Україні  сприяло зростанню вітчизняних ЗМІ у 2000-2001 pp. перш за все в пресі і на телебаченні. Фінансувався цей процес як за рахунок спонсорів, так і за рахунок рекламодавців — підприємців і політиків. Попит з боку бізнесу забезпечив і зростання ділової преси. Водночас масштаби розвитку сегмента новин на вітчизняному телебаченні залишилися незмінними. Поряд із цим бурхливе зростання українського Інтернету наводить на думку, що роль цього каналу зв'язку для задоволення інформаційних потреб політиків і підприємців останнім часом підвищилася.

Механізми фінансування сфери обігу професійної інформації, на відміну від механізмів фінансування обігу масової інформації, безпосередньо пов'язані з ефективністю функціонування тих сегментів ринку, які вони обслуговують. У 2000-2001 pp. завдяки поліпшенню економічної ситуації в Україні цілий ряд сегментів ринку професійної інформації отримав додаткові імпульси розвитку. Цьому сприяли й деякі інші обставини. Так, крах компанії Andersen призвів до масової руйнації стереотипів стосовно виняткової якості послуг іноземних аудиторів на теренах колишнього СРСР і сприяв підвищенню конкурентоспроможності українських і російських аудиторів. В Україні також зросли обсяги замовлень вітчизняних підприємців на маркетингові послуги.

Водночас, за оцінками підприємців, попит на комплексні масштабні проекти у сфері інформаційних технологій та консалтингу на українському ринку значно випереджає пропозицію. Тому саме на цю перспективну "нішу" комплексних проектів, які поєднують послуги з реструктуризації бізнесу, підвищення ефективності управління та впровадження конкретних систем і технологій, зорієнтувала свою діяльність російська компанія IBS (Информационные бизнес-системы).

У свою чергу, російський інформаційний  ринок також є зоною іноземної  експансії. У Росії починає свою діяльність одна з найбільших рекрутингових компаній світу — швейцарська фірма Adecco. A набір персоналу, як відомо, — надзвичайно інформаційно місткий бізнес. Клієнтами Adecco є близько 100 тис. компаній світу. Розвиток товарно-грошових відносин стимулював розробку методик і технічних Інструментів інформаційно-аналітичної роботи, адаптованих до умов пострадянських країн[3, c. 49-51].

Так Державний комітет  статистики України проводить велику роботу з трансформації системи вітчизняної статистики відповідно до міжнародних стандартів. Наприклад, українські класифікації видів діяльності, продукції, будівель і споруд, товарів розроблені на основі стандартних міжнародних класифікацій (ЄС, ООН), що застосовуються в економічній статистиці.

Ефективним інструментом статистичного вивчення змін величини явищ у часі і просторі є індексний  метод. Він дає змогу порівнювати  параметри складних явищ, які складаються  з непорівнюваних безпосередньо  елементів, що зіставляються за якимось спільним показником. Для оцінки позицій об'єкта аналізу на шкалі однотипних показників використовують такий показник, як рейтинг. Індекси і рейтинги є високоінформативними і водночас компактними інструментами оперативного аналізу об'єктів, які широко застосовуються в умовах ринкової економіки. Тому і в Україні, і в Росії досить активно розробляються і впроваджуються в інформаційний обіг різноманітні індекси та рейтинги.

Для аналізу динаміки українського фондового ринку використовують ряд синтетичних фондових індексів, таких як індекс ПФТС, KAC-20, ProU-10, SBPU-30, SOKRAT. Статистичну основу для їх розрахунку складають показники котирувань акцій різних груп вітчизняних компаній.

Починаючи з середини 90-х  років "Украинская Инвестиционная Газета" публікує "ТОП-100" — рейтинг 100 найбільших підприємств України за такими показниками, як валовий дохід, прибуток, обсяги експорту та величини ринкової капіталізації.

Рейтинг надійності банків на основі показників балансової звітності розраховується журналом "Компаньон". Між тим в Росії публікується спеціалізований рейтинг корпоративного управління, що враховує зміст статутних документів, структуру органів управління та інші якісні показники. Значний інтерес становлять і рейтинги аудиторських і консалтингових фірм Росії за обсягом сукупної виручки та рядом інших показників, що регулярно публікуються журналом "Эксперт". Перелічені рейтинги використовуються як інструмент економічного аналізу в межах відповідних держав. Для зовнішньоекономічних зв'язків використовуються рейтинги, розраховані міжнародними організаціями. Тільки останнім часом у Росії започатковано розробку національних кредитних рейтингів облігацій компаній нефінансового сектора, призначених для інформування не лише національних, а й іноземних кредиторів та інвесторів[2, c. 24].

Водночас розробка та впровадження інструментів і техніки інформаційної  роботи обмежується політичними, правовими  та економічними чинниками. Так, міжнародна практика прозорої інформації стосовно власників великих пакетів не діє у пострадянських країнах через досить високу ймовірність застосування владних важелів для перерозподілу власності. Це, у свою чергу, негативно позначається не лише на економіко-правових механізмах функціонування інформаційних відносин у пострадянських державах, а й на розробці та впровадженні у практику необхідних методик та аналітичних інструментів. Поряд з тим є випадки складання рейтингів "на замовлення". Особливо коли ці рейтинги формуються на основі різноманітних опитувань і не пройшли достатньої перевірки на витривалість часом[1, c. 78-79].

Розділ 2. Перспективи розвитку інформаційної діяльності в Україні

2.1. Ринкова трансформація інформаційної діяльності в Україні

Ринку інформаційних продуктів  та послуг, який є частиною сервісної економіки, притаманні такі її риси як: прагнення до повнішого задоволення запитів користувачів, підвищення ефекту корисності продукції та послуг. Поняття корисності послуг корелює із характером їх споживання і розуміється як спроможність виробника встановлювати й постійно контролювати стосунки зі споживачем з метою максимально повного задоволення його потреб. Відповідно збільшується свобода маневру у використанні інформаційних ресурсів, стиль менеджменту, швидкість прийняття управлінських рішень, стають більш розвиненими горизонтальні зв'язки в організаційній структурі управління. Особливого значення набувають ефективність функціонування матеріально-сервісних систем і чинники впливу споживчих переваг на стратегію маркетингу. Головним чинником, що визначає успіх маркетингової політики інформаційної структури в сервісній економіці, є спроможність маркетологів усвідомити систему споживчих переваг в інформаційних продуктах і послугах, виявити тенденції їхнього розвитку і на цій основі накреслити заходи для поліпшення задоволення вимог споживачів.

Сферу інформаційної діяльності традиційно представляли бібліотеки, а в 50-ті роки її доповнили органи науково-технічної інформації, інформаційні центри різноманітного, серед них  й комерційного, призначення. Система науково-технічної інформації, що складалася у ці роки, є підсумком цілеспрямованої діяльності державних органів з детального регламентування процесів обміну науково-технічною інформацією, створення, реорганізації і скасування відповідних установ і служб, визначення форм і методів їхньої діяльності та жорсткого контролю за їх функціонуванням. Саме в цей час інформаційну сферу стали розглядати як сектор економіки, визнали як інформаційну індустрію .

Інформаційна діяльність стає комерційною у зв'язку зі зміною умов її здійснення. Розвиток науки, техніки, бізнесу, формування міжгалузевих і проблемно-орієнтованих знань породили потребу в диверсифікації інформаційної діяльності. Продуктивність праці й ефективність роботи великих інформаційних організацій різко збільшилися. У порівнянні з традиційною класичною системою документальних комунікацій змінилася не тільки специфіка інформаційного виробництва, а й форми надання інформації, виникли нові засоби її фіксування, поширення та споживання. Цьому процесові активно сприяв розвиток інформаційних технологій, електронних форм передачі інформації. Доступ до накопичених знань став здійснюватися через інформаційні мережі. Всі ці процеси потребували свого організаційного, правового й економічного рішення. Інформаційний ринок — це нове явище для країн СНД, що освоюють ринкову економіку, та вже сьогодні можна констатувати, що відбулося формування не тільки традиційно властивого країнам СНД сектору наукової і технічної, а й секторів ділової, комерційної, правової, біржової інформації тощо.

Сучасний інформаційний  ринок є одним із головних елементів  складної системи господарювання, в  якій тісно взаємодіють ринковий механізм і численні, насамперед державні інститути регулювання. Саме держава  виділяє кошти на найбільш дорогі та ресурсоємні роботи. Інформаційна робота посіла значне місце і в діяльності установ, яка не була для них профільною, насамперед, науково-технічних, науково-дослідних інститутів, аналітичних центрів, а також органів державного управління. Сфера інформаційної діяльності стала вважатися прибутковою для вкладення капіталу[8, c. 137-139].

На сучасному етапі  можна говорити про становлення  й розвиток ринку інформаційних  продуктів і послуг як результату природного розвитку механізмів обміну науково-технічною, економічною, правовою інформацією, в основі якого є попит і пропозиції на таку інформацію, при економічному й правовому втручанні держави в ці процеси відповідно до усвідомлених цільових установ суспільства загалом. Ринок інформаційних продуктів та послуг є системою економічних, правових і організаційних відносин у сфері торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційних засадах. Він характеризується визначеною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. В остаточному підсумку важливо, щоб споживач міг обрати виробника, продукт, послуги, ціну, місце й умови придбання товарів.