Участь в цивільному процесі України органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Для нього не може бути будь-яких виключень із правил цивільного судочинства, він зобов’язаний виконувати вимоги, встановлені процесуальним законодавством для позивачів. Але разом із тим, підсумовуючи викладене вище, прокурора не можна ототожнювати з положенням сторони, так як прокурор бере участь у процесі не для захисту власних інтересів, а для захисту прав і інтересів інших осіб чи держави в цілому (коли позов пред’являється до всіх суб’єктів спірних правовідносин).

Крім того, процесуальні права і обов’язки прокурора повністю не співпадають з правами і обов’язками сторони. Так, наприклад, прокурор не має права укласти мирову угоду; на прокурора не поширюються матеріально-правові наслідки судового рішення.

Стосовно захисту прокуратурою інтересів держави слід зазначити, що держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства. Держава не може безпосередньо здійснювати в суді свої права, її інтереси потребують захисту представниками. Це можуть бути органи державної влади й управління або прокурор.

Прокурор може скористатись своїм правом на звернення до суду із заявою про захист інтересів держави у випадках, коли органи виконавчої влади, передусім державного контролю, органи місцевого самоврядування, на які відповідними законодавчими актами покладено обов'язок захищати права та інтереси громадянина, державні або суспільні інтереси, не вживають для цього передбачених законом заходів. Якщо вказані органи не роблять цього або їх посадові особи не виконують своїх службових обов'язків стосовно захисту вказаних інтересів, прокурор звертається із заявою до суду, оскільки ці інтереси лишаються незахищеними15.

Отже, оскільки прокурор належить до осіб, які беруть участь у справі, він користується правами і несе обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК України. Відповідно до ст. 27 ЦПК України прокурор має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення та ухвали суду, а також користуватись іншими процесуальними правами наданими йому законом.

Розділ 3. Участь у цивільному процесі України Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

3.1. Підстави, мета і процесуальні  форми участі органів і осіб, яким законом надано право  захищати права, свободи та інтереси  інших осіб

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (профспілки, підприємства, установи, організації та громадяни) можуть у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в передбачених законом випадках, можуть бути залучені судом до участі у процесі або вступити у процес за своєю ініціативою для дачі висновку у справі, з метою здійснення покладених на них повноважень і для захисту прав, свобод громадян, інтересів держави та суспільства (ст. 45 ЦПК України). Участь у таких випадках органів державної влади і місцевого самоврядування є однією із форм здійснення ними компетенції у галузі виконавчо-розпорядчої і правоохоронної діяльності.

Профспілки також можуть брати участь у процесі для захисту прав інших осіб. В такому разі вони виконують свою соціальну роль як об’єднання по захисту трудових, інших соціально-економічних прав та інтересів працівників (ст. 243 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП України).

Інші соціальні об’єднання беруть участь у цивільному процесі з метою захисту прав та інтересів окремих громадян – членів своїх колективів або їх сімей2.

Підставами участі у процесі зазначених суб’єктів є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб.

Участь у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування можлива в двох процесуальних формах.

Так, ч. 1 ст. 45 ЦПК передбачає можливість у випадках, встановлених законом, звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах органам державної влади, органам місцевого самоврядування.

Ч. 3 ст. 45 ЦПК передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Стосовно інших осіб, указаних у ч. 1 ст. 45 ЦПК, тобто фізичних і юридичних осіб, які можуть у випадках, установлених законом, звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справа, то їх участь у процесі обмежується лише поданням позовної заяви або заяви та участі в розгляді певної справи.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни можуть бути суб’єктами захисту прав і охоронюваних інтересів інших осіб за умов: наявності закону, який дає їм повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб у конкретних справах; наявності в осіб, захист прав і інтересів яких вони можуть здійснювати, цивільної правосуб’єктності, а для подання висновку органами державної влади і органами місцевого самоврядування замість цієї умови – наявність справи у провадженні суду.

Зазначені суб’єкти захисту прав інших осіб відповідно до ст. 26 ЦПК України є особами, які беруть участь у справі, тому вони мають права і обов’язки, визначені ст. 27 ЦПК України, незалежно від процесуальної форми участі. А відповідно до ст. 46 ЦПК України є обмеження в правах, передбачених для сторони процесу, у вигляді не можливості закінчувати справу мировою угодою.

У здійсненні своїх процесуальних прав вони незалежні від волі осіб, права і охоронювані інтереси яких вони захищають. У зв’язку з цим вони можуть відмовитися від поданої ними заяви, змінити заявлені вимоги, але такі дії не позбавляють особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подана заява, права вимагати від суду розгляду справи по суті в первісному обсязі (ч.2 ст. 46 ЦПК України). Укласти мирову угоду суб’єкти захисту прав інших осіб не можуть, так як не являються учасниками матеріально-правового спору.

Отже, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (профспілки, підприємства, установи, організації та громадяни) можуть у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб. Зазначені особи є особами, які беруть участь у справі і тому мають права та обов’язки, передбачені ст.. 27 ЦПК України, крім права укладати мирову угоду.

Право на порушення процесу у справі надано органам державної влади, органам місцевого самоврядування, профспілкам, підприємствам, установам, організаціям та громадянам (ч.1 ст. 45 ЦПК України), а право на подання висновку – тільки органам державної влади і органам місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 45 ЦПК України).

У здійсненні своїх процесуальних прав вони незалежні від волі осіб, права і охоронювані інтереси яких вони захищають.

3.2. Цивільна  процесуальна правосуб’єктність  органів і осіб, яким законом  надано право захищати права, свободи та інтереси інших  осіб

Статтею 46 ЦПК України передбачені процесуальні права органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У разі, коли вказані в ст. 45 ЦПК органи та інші особи подають позовну заяву чи заяву про відкриття провадження у справі в суді в інтересах інших осіб або державних чи суспільних, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки особи, в інтересах якої діють, за винятком права укладати мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Органи державної влади та місцевого самоврядування, а також інші особи, вказані в ст. 45 ЦПК, згідно зі ст. 26 ЦПК є особами, які беруть участь у справі, внаслідок чого вони мають процесуальні права й несуть процесуальні обов'язки, закріплені у ст. 27 ЦПК, незалежно від форми їх участі в процесі. Разом із тим указані в ст. 45 ЦПК органи та інші особи, які пред'являють позов в інтересах інших осіб, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, крім права на укладення мирової угоди (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Так само, як і прокурор, що бере участь у справі, органи та інші особи, вказані в ч. 1 ст. 45 ЦПК, при здійсненні своїх процесуальних прав незалежні від волі осіб, права та охоронювані інтереси яких вони захищають. Тому вони можуть відмовитись від поданої ними заяви, змінити заявлені ними вимоги, однак такі їх дії не позбавляють особу, на захист прав, свобод та інтересів, якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги в первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

На відміну від прокурора, який, як уже зазначалося раніше, самостійно визначає підстави для представництва в судах і форму його здійснення (ч. 5 ст. 361 Закону «Про прокуратуру»), органи державної влади і місцевого самоврядування управомочені подавати позовні вимоги на захист прав і свобод інших осіб лише у випадках, передбачених законом, якщо це відповідає їх функціям.

Відповідно до сімейного законодавства органи опіки та піклування мають право пред'являти позови: про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК України); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України); про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав (абз. 2 ч. 2 ст. 170 СК України); про визнання усиновлення недійсним або про скасування усиновлення (ст. 240 СК України).

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість органу опіки і піклування, наркологічного чи психіатричного закладу звертатися до суду із заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 237 ЦПК). Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, установлених ЦК (ст. 1277), подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»3 громадські об'єднання в галузі навколишнього природного середовища мають право звертатися до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики вправі пред'явити позов щодо захисту прав споживачів (ч. 1 ст. 26 Закону від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів»4 (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.).

Аналогічне право мають громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Ст. 36 Конституції України встановлено право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. На розвиток цієї статті було прийнято Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року. Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 р. № 11-рп/20005 визнано неконституційними норми цього Закону, якими визначено, що повної дієздатності профспілка набуває лише у разі її реєстрації. Ще до такої реєстрації вона має право оскаржити до суду рішення Міністерства юстиції про відмову в реєстрації, отже, з моменту створення вона має права, передбачені Конституцією України, захищати трудові, інші соціально-економічні та політичні права і законні інтереси членів профспілок, працівників, піклуватися про покращення умов їх праці і побуту. Правовим забезпеченням реалізації цього завдання є встановлення ст. 243 КЗпП України право профспілок представляти інтереси працівників, представляти і захищати їх трудові, соціально-економічні права та інтереси в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом.

Отже, профспілки, на підставі ст. 243 КЗпП України, через своїх уповноважених можуть здійснювати представницьку і правозахисну функції і в цивільному судочинстві – подавати заяву на захист прав працівників та вступати у відкриту судом справу.

Стаття 46 ЦПК передбачає, що вказані в ст. 45 ЦПК органи й особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права і обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, крім права укладати мирову угоду.

С.А. Чванкін6 зазначає, що правове становище суб'єктів, зазначених у ст. 45 ЦПК - осіб, які захищають «чужі» інтереси, інколи розглядають як різновид громадського представництва і наводить приклад, використовуючи інтернет ресурс, що Є. Герасимова7, яка розглянула випадки участі у цивільному процесі профспілок, вважає, що участь уповноважених профспілок у порядку ст. ст. 46, 44 ЦПК РФ (ст. ст. 38, 45 ЦПК України) є двома різновидами представництва. При цьому оформлення повноважень члена профспілки, що бере участь у справі, в обох випадках здійснюється за правилами представництва, тобто видається довіреність. Я згодна з С.А.Чванкіним і не погоджуюсь із цим положенням. Закон не містить згадки про довіреність, доручення чи будь-яким іншим чином виражену згоду особи, в інтересах якої виступають суб'єкти, вказані в ст. 45 ЦПК, на захист її інтересів.

Інститут захисту інтересів у порядку ст. 45 ЦПК не можна ототожнювати з інститутом представництва в цивільному процесі.