Судовий наказ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Харківський національний університет  внутрішніх справ

 

 

 

Кафедра цивільно-правових дисциплін

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Цивільний процес»

на тему: «Судовий наказ»

 

 

 

 

 

                                                     Виконала: студентка I курсу

                                      групи ПЗзм-11-2ме

                               Синиця Оксана

                                                                          51939, м. Дніпродзержинськ,

                                                                          бул. Будівельників, буд. 10,кв. 24

 

 

 

 

 

 

м. Мелітополь

2012

 

 

 

Зміст

Вступ

1. Поняття та особливості наказного  впровадження. Вимоги за якими  може бути виданий судовий  наказ.

      2. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу.

      3. Зміст судового наказу.

      Висновок

      Список використаної літератури

 

 

Вступ

В умовах створення правової держави все більшого значення набувають  соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян України. Одним з найважливіших засобів, який забезпечує реалізацію цих прав, є судова система держави.

  Сфера судового  захисту суб’єктивних прав у  правовій державі постійно розширюється, тому що саме суд забезпечує  правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, здійснення правосуддя у цивільних справах. Судовий захист – найвища гарантія забезпечення прав, свобод та інтересів громадян, оскільки правове становище суду, його функції створюють переваги в забезпеченні законності. Суд як орган державної (судової) влади здійснює правозастосовчу діяльність. Ця діяльність завжди пов’язана з ухваленням відповідного правозастосовчого акта – судової постанови. Судові постанови, як самостійний правовий інститут цивільного процесуального права, покликані сприяти захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З прийняттям  ЦПК України, у цивільному процесі з’явився новий вид судової постанови, що ухвалюється судом першої інстанції – судовий наказ. Але дана судова постанова, у зв’язку з обмеженим обсягом курсової роботи, не була спеціальним об’єктом дослідження. Цей принципово новий для сучасності інститут цивільного процесуального права повинен стати окремим об’єктом дослідження. В роботі основна увага приділена класичним судовим постановам – судовому рішенню і ухвалам суду першої інстанції.

 У науці цивільного  процесуального права тема інституту  судових постанов залишається  однією із найбільш дискусійних. Проведені дослідження інституту судових постанов, безумовно, мають важливе значення. Але неповнота та недостатність теоретичних розробок теорії судових постанов повязана з тим, що останні досліджувались в їх статичному стані, при цьому важливо розглядати питання сутності постанов суду в динаміці, з позиції їх функціональної ролі. Багато питань, які охоплює ця проблема, досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства. Необхідність глибшого вивчення і вирішення даних проблем обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.

 Метою даної роботи  є аналіз судових постанов  в цивільному судочинстві, формулювання  теоретичних висновків та пошук  можливостей підвищення ефективності  застосування чинного цивільно-процесуального законодавства щодо судових постанов.

 Об’єктом вивчення  є судові постанови (зокрема,  рішення і ухвали суду першої  інстанції), які ухвалюються з  метою захисту порушених, невизнаних  або оспорюваних прав, свобод  та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

 Предметом дослідження  є цивільне процесуальне законодавство,  норми якого регулюють процес  ухвалення судових постанов, судова  практика застосування цих норм, літературні джерела. Відомо, що позовна виробництво - це виробництво, пов'язане з вирішенням спору про право. Разом з тим, у судовій практиці є чимало випадків розгляду таких позовних справ, де немає явно вираженого спору. Наприклад, в недавньому минулому розглядалися з дотриманням цивільно-процесуальної форми справи про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей незалежно від наявності або відсутності заперечень відповідача. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 20 лютого 1985року «Про деякі зміни порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей »було проведено чітке розходження між безперечними справами і тими, в яких спір про право виникало. «Встановити, що заяву про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей при відсутності спору розглядається народним суддею одноособово без порушення цивільної справи ... При одержанні згоди особи, яка зобов'язана платити аліменти, або неотримання в установлений у повідомленні термін його заперечень народний суддя не пізніше наступного дня виносить постанову про стягнення аліментів ... Постанова народного судді про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей підлягає негайному виконанню за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом Української РСР ... При незгоді з постановою народного судді особа, яка зобов'язана платити аліменти, має право подати про це заяву до суду. У цьому разі народний суддя скасовує постанову і вимог з батьків про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей розглядається в порядку позовного провадження. Безперечні справи були    по суті виключені з числа справ, що розглядаються в порядку цивільного виробництва, і передані на розгляд судді одноосібне з дотриманням певної процедури, але поза рамками цивільно-процесуальної форми.

 Таке вирішення  питання виявилося цілком виправданим  і розумним. Це дозволило розвантажити суди, звільнило їх від необхідності використання складної дорогої цивільно-процесуальної форми з очевидних і безперечним справах.

 Федеральний закон  «Про внесення змін і доповнень  до ЦПК РРФСР» від 30 листопада 1995 року пішов ще далі і в повній відповідності з сучасними тенденціями розвитку цивільного процесу ввів у цивільне судочинство нову главу «Судовий наказ» - ст. 1251-12510.

Судовий наказ видається  суддею не за загальними, а за спрощеними правилами судового виробництва, минаючи звичайні, обов'язкові стадії процесу, без розгляду справи по суті, без заслуховування пояснень сторін. Суддя видає постанову (наказ), який має силу виконавчого документа може бути примусово виконаний за правилами виконавчого виробництва.

 Введення спрощеного виробництва має на меті забезпечити швидкий розгляд судом значної кількості цивільних справ і тим самим має сприяти забезпеченню ефективного захисту порушених праві охоронюваних законом інтересів. Реальність судового захисту цивільних прав знаходиться в прямій залежності від термінів її надання, затягування ж судового розгляду в умовах постійної інфляції робить захист неефективною,а нерідко і формального.

 

 У першу чергу  в спрощеному порядку можуть  бути розглянуті вимоги про виконання грошових зобов'язань фінансовими компаніями,асоціаціями, банками, страховими компаніями, якими буквально завалені районні суди, потік таких вимог найближчим часом не вичерпається у зв'язку з нестійкістю фінансової системи в країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та  особливості наказного впровадження. Вимоги за якими може бути виданий судовий наказ.

Згідно з ч.І ст.95 ЦПК судовий  наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої  вимоги.

У відповідності зі ст.10З ЦПК  у судовому наказі зазначаються: 1) дата видачі наказу; 2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий  наказ; 3) ім'я (найменування) стягувача  і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; З) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість; б) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Судовий наказ має відповідати  вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Судовий наказ складається і  підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після  набрання ним законної сили.

Особливості судового наказу:

Особливість судового наказу в цивільному процесі полягає в тому, що він є єдиним судовим актом, що поєднує у собі властивості постанови, що вирішує справу по суті, і виконавчого документа.

Предметом судового наказу є матеріально-правові  відносини, безперечність яких встановлена на основі наданих кредитором документів.

Судовий наказ наділяється силою  норми матеріального права, а  виданий судом наказ являє  собою правозастосовчий акт держави."

Судовий наказ — єдина судова постанова, що є безпосередньою сполучною  ланкою між цивільним процесом і виконавчим провадженням, оскільки тільки судовий наказ, на відміну від інших судових постанов, звертається до виконання без «проміжних» ланок — виконавчих листів.

В той же час судовий наказ  повинен відповідати вимогам  законності та обґрунтованості. При цьому обґрунтованість тут проявляється настільки ж специфічно, як і при ухваленні рішень, що складаються з вступної і резолютивної частин. Судовий наказ буде законним і обґрунтованим, якщо суддя при вчиненні необхідних процесуальних дій повністю врахував передбачені законом для його видачі обставини і прийняв постанову відповідно до них, хоча в самому правозастосовчому акті у письмовій формі це не фіксується.

Судовий наказ містить  ряд принципових відмінностей від  судового рішення:

Рішення може бути ухвалено судом по будь-якій цивільній справі, у ньому може бути викладене владне судження суду по будь-якій заявленій  позивачем або відповідачем вимозі. У порядку наказного провадження  судом вирішується лише точно  визначене коло вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі.

Рішення ухвалюється судом як результат  змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого  сторони наводять доводи, покликані  підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони. Судовий же наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень.

Рішення ґрунтується на поясненнях сторін, доказах, наданих сторонами, досліджених у ході судового розгляду. У той же час наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави позову не можуть бути спростовані відповідачем і позовні вимоги не можуть бути оскаржені відповідачем, а також на факті відсутності заперечень з боку відповідача або його неявки в суд по виклику, який не має процесуального значення.

Рішення суду, як правило, докладно мотивується, суд зобов'язаний вказати у своєму рішенні обставини, які він встановив і які вплинули на прийняте ним рішення, пояснити, з яких причин не були прийняті ним до уваги інші обставини. Судовий наказ ніяк не мотивується, крім припису суду зобов'язаній особі виконати певні дії, він не містить у собі ніяких пояснень.

Порядок ухвалення рішення чітко і докладно регламентований законом. Рішення ухвалюється судом у нарадчій кімнаті таємно, чого не скажеш про наказ, відносно видання якого закон не настільки категоричний.

У даних інститутів різний суб'єктивний склад. У наказному провадженні беруть участь кредитор (стягувач) — особа, яка звернулася до суду, і боржник — особа, з якої кредитор просить вчинити стягнення. Судове рішення може бути засноване на вимогах, викладених у заяві, поданійдо суду не тільки матеріально заінтересованою особою, але і особою, яка має процесуальну заінтересованість, Наприклад прокурором. У той же час наказ ґрунтується завжди на вимогах, викладених суду тільки матеріально заінтересованою особою.

Судове рішення та судовий наказ  відрізняються порядком їх оскарження. Рішення може бути оскаржене на підставах і в порядку, передбачених законом. Наказ же може бути тільки оскаржений, після чого він підлягає обов'язковому скасуванню, а спір, що виник, розглядається за загальними правилами позовного судочинства.

Судове рішення та судовий наказ відрізняються процедурою виконання. Рішення підлягає виконанню після набуття законної сили, за винятком випадків звернення його до негайного виконання. Підставою для виконання є виконавчий лист, який видається на основі рішення. Судовий наказ сам по собі є виконавчим документом, ніяких інших документів для його виконання не потрібно.

Проте за своєю цільовою спрямованістю  та основними властивостями судовий  наказ по суті не відрізняється від  рішення. Проте в навчальній літературі була висловлена думка, що судовий наказ є «сурогатом ухвали суду» і не належить в точному розумінні до правозастосовчих актів; при його виданні не додержується вимога про дотримання найважливіших етапів правозастосування: встановлення фактичної основи справи (не обговорюється позиція боржника), юридична кваліфікація справи (носить однобічний характер, оскільки ґрунтується на інформації кредитора)1. Однак з такою позицією, що істотно принижує значення судового наказу як акта правосуддя, який забезпечує ефективний захист прав громадян і організацій, погодитися не можна.

Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути  видано, у разі якщо:

заявлено вимогу про стягнення  нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;