Об'єкти праа інтелектуальної власності

       Об'єкти топографій інтегральних мікросхем.

       Інтегральна мікросхема — мікроелектронний  виріб кінцевої або проміжної  форми, призначений для виконання  функцій електронної схеми, елементи  і з'єднання якого неподільно  сформовані в об'ємі і (або)  на поверхні матеріалу, що становить  основу такого виробу, незалежно  від способу його виготовлення.

  Топографія інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

       Об'єктом правової охорони є саме топографія інтегральної мікросхеми. Вона характеризується такими ознаками:

       — топографія зафіксована на  матеріальному носії;

       — такий матеріальний носій  може бути в об'ємі і (або)  на поверхні матеріалу;

       — вона складається з елементів  і з'єднань між ними;

       — ці елементи з'єднані між  собою неподільно.

       Топографія інтегральної мікросхеми  відповідає умовам охороно-здатності,  якщо вона є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають їй нові властивості[1;3]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Об'єкти засобів  індивідуалізації  учасників цивільного  обороту, товарів  і послуг!

   Фірмові найменування.

       Чинне законодавство України  про інтелектуальну власність  поки що не має законодавчого  акта, призначеного для здійснення  правової охорони фірмових найменувань.  Об'єктом фірмового найменування  є назва, або ім'я, під яким  підприємець виступає в цивільному  обороті. Зазначена назва підприємства  чи ім'я підприємця мають своєю  основною функцією індивідуалізацію  даної особи в числі інших  учасників цивільного обороту.  Отже, основним призначенням фірмового  найменування (фірми) є індивідуалізація  окремих учасників цивільного  обороту.

       Назва підприємства або ім'я  підприємця (власника) як об'єкт правової  охорони має відповідати певним  вимогам, які виробилися в практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити в собі вказівку, яка повинна відповідати дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо). Найменування повинно відображати тип підприємства —державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

       У найменування фірми не повинні  включатися позначення, які здатні  ввести в оману. Так, наприклад,  власник приватного підприємства  не повинен включати у фірмове  найменування таке позначення, яке  асоціюється в клієнтів з державною  належністю підприємства.

       Фірмове найменування може досить  ефективно виконувати свою функцію,  якщо воно має такі відрізняльні  ознаки, які здатні чітко відокремлювати  дане підприємство від інших  подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип, а саме принцип виключності. Це означає, що фірмове найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того ж фірмового найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, які відображені у фірмовому найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально розмежовані.

       Принцип виключності фірми передбачає  також вимогу, відповідно до якої  фірмове найменування не повинно  співпадати з товарними знаками  і зазначеннями походження товарів,  які належать третім особам.

  Фірмове найменування повинно бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого фірмового найменування, адже фірмове найменування є уособленням ділової репутації підприємства. При цьому слід мати на увазі, що чинність фірмового найменування не може бути обмежена будь-яким строком.

   Об'єкти знаків для товарів і послуг.

  Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати знаком для товарів і послуг. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси напрошується висновок, що усі інші позначення, які не перелічені в Законі, можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг, не повинно відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

   Об'єкти зазначень походження товарів.

  Одним із досить вагомих об'єктів інтелектуальної власності є зазначення походження товарів, які в умовах ринкової економіки набувають усе більшої ваги.

       Об'єктами прав на зазначення походження товарів є позначення, які вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив на попит на нього. На це можуть бути різні причини: уміння виробників, їх майстерність, які визначають якісні характеристики виробу, природні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені фактори певним чином зумовлюють попит на цей товар. У силу цього таке зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, аби забезпечити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла необхідність надати правову охорону зазначенням походження товарів.

       В Україні зазначення походження  товарів охороняються Законом  України «Про охорону прав  на зазначення походження товарів»  від 16 червня 1999 р. Об'єктами зазначень  походження товарів є просте  зазначення походження товару  і кваліфіковане зазначення походження  товару[11, 87]. 
 
 
 
 
 

Висновок.

     Об’єктом  права інтелектуальної власності  є не кожен результат творчої  діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Твір літератури, науки  і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним  результатам правова охорона  надається лише на підставі видачі правоохоронного документа. Правова  охорона об’єктів права інтелектуальної  власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені  об’єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних  міжнародних конвенцій і договорів.

     Відповідно  до переліку об’єктів, що міститься  у ст. 420 Цивільного кодексу України (далі ЦКУУ), визначаються і види права  інтелектуальної власності в  Україні:

       1) право інтелектуальної власності на літературний, художній та інші твори (авторське право),  гл.36 ЦКУ;

      2) право інтелектуальної власності  на виконання, фонограму, відеограму  та програму (передачу) організації  мовлення (суміжні права), гл.37 ЦКУ;

      3) право інтелектуальної власності  на наукове відкриття, гл.38 ЦКУ;

      4) право інтелектуальної власності  на винахід, корисну модель, промисловий  зразок, гл.39 ЦКУ;

  5) право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми, гл.40 ЦКУ;

      6) право інтелектуальної власності  на раціоналізаторську пропозицію,  гл.41 ЦКУ;

       7) право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, гл.42 ЦКУ;

      8) право інтелектуальної власності  на комерційне найменування, гл.43 ЦКУ;

  9) право інтелектуальної власності на торговельну марку, гл.44 ЦКУ;

  10) право інтелектуальної власності на географічне зазначення, гл.45 ЦКУ;

  11) право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, гл.46 ЦКУ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Азбука авторського права  / Под ред. Е. В. Тарасовой. – М., 1982.
2. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. — М., 1977. —  11с.
3. Гаврилов Е. П. Издательство и автор. Вопросы и ответы по авторскому праву . – М., 1981.
4. Декларація про Державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1990. - № 31. – ст. 429.
5. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. — 18 с.
6. Економіка підприємства: Підручник. / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
7. Інтелектуальна власність: словник-довідник / За заг. Ред. О. Д. Святоцького.: у 2-х т. – К.: Ін Юре, 2000.
8. Интеллектуальный капитал. / Пер. с англ. под ред. Л.Н. Ковалик. — Питер, 2001. — 288 с.
9. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 141.
10. Макагонова А. В. Авторське право: Учеб. Пособие. – М.: Юрид. лит., 1999. – 288с.
11. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. - К., 2000.
12. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.
13. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — №3. 3—14с.
14. Сіренко І. Юридична природа прав на об'єкти інтелектуальної власності // Українське право. — 1997. — Число 3. — С.132-135.
15. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – ст. 461.
16. Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: Авторсько-правовий аспект. – Харьків, 2002. – 368 с.