Основні відомості про Україну як державу

        Основні відомості про Україну як державу

1. Загальна країнознавча характеристика; місце України в світі.

Площа території– 603,7 тис.кв.км

Населення – 47.622 млн. осіб ( на січень 2004р.)

Дата утворення – 24 серпня 1991р. (День Незалежності – основне державне свято)

Форма правління – парламентсько - президентська республіка

Назва – вперше згадується в Київському літописі 1187р. та 1189р. на означення окремих  територій  - Переяславської  та Галицько-Волинської земель;  загальна ж назва і  самоназва східних слов'ян тих часів – „Русь, руські”; для  означення національної території українського народу протягом ХУ11 – ХУ111ст. з’явилася сучасна назва „Україна”, яка стала і назвою держави.

Столиця – Київ (незмінна з часів  Київської Русі)

Державні символи -  малий державний герб – тризуб;

                                    прапор                            -  синьо-жовтий

                                     гімн                              -  „Ще не вмерла України...”

                                                       сл. Павла Чубинського муз.Мих.Вербицького

За величиною території, чисельністю населення, природно-ресурсним  потенціалом Україна належить до найбільших держав у Європі і середніх - у світі. Площею вона поступається в Європі лише Росії і випереджає Німеччину більш як у півтора раза, Італію - вдвічі, а Великобританію - майже у два з половиною рази. За кількістю населення Україна знаходиться на 6-му місці в Європі (після Росії, Німеччини, Великобританії, Франції та Італії). Серед усіх держав світу наша країна є 44-ою за площею території та 24-ою за людністю.

24 серпня 1991 р. було проголошенню державну незалежность України. Вона стала 176-ою за часом появи незалежною країною на сучасній політичній карті світу.  
Суверенітет Української держави, тобто повнота її влади, що проявляється через верховенство українських законів, був поширений на всю державну територію країни. У склад державної території України входять: а) суходіл; б) внутрішні води на суходолі (ріки, озера, водосховища, канали) і в морських басейнах (затоки, лимани, бухти, які глибоко вдаються в сушу і береги яких повністю належать Україні); в) територіальні води (смуга вод у Чорному й Азовському морях вздовж берегової лінії завширшки до 12 морських миль (або 22,2 км), а також у Керченській протоці приблизно до її середини); г) надра суходолу і дна під внутрішніми і територіальними водами; г) повітряний простір над суходолом, внутрішніми і територіальними водами; д) т. зв. умовні території (морські судна і літаки під українським прапором, які перебувають за межами території України і дотримуються норм міжнародного права і законодавства тих країн, де вони знаходяться, а також посольства України в інших країнах). 

За формою правління  Україна є парламентсько-президентською республікою. Державна влада в країні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищими органами їх є відповідно Верховна Рада (парламент), Кабінет Міністрів і Верховний Суд. Главою держави є Президент, який обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. За таким же принципом кожних чотири роки обираються депутати Верховної Ради, органів місцевого самоврядування всіх рівнів - від обласного до сільського.

 В Україні діє унітарна адміністративно-територіальна структура: управління країною здійснюється з одного центру (столиці), в ній діє єдина для всієї території Конституція, існує єдина система найвищих органів влади, єдине правове поле. Територія України поділяється на 24 адміністративні області і Автономну республіку Крим (АРК). Вони є найбільшими адміністративно-територіальними одиницями. До них прирівнюються два міста з окремим статусом - Київ (як столиця країни  і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

2. Політико- та економіко-географічне положення України.

 Україна має вигідне географічне положення: вона є одночасно країною Центральної і Східної Європи, має сім безпосередніх сусідів із цих же регіонів, широкий вихід до двох морів Чорного та Азовського. Загальна протяжність сухопутних кордонів України становить понад 5,6 тис. км, в т. ч. з Росією - 1955 км, Білоруссю - 1084 км, Польщею - 542 км, Словаччиною - 98 км, Угорщиною - 135 км, Румунією - 608 км, Молдовою - 1202 км.

 Надзвичайно важливою  рисою географічного положення  України є широкий вихід на  півдні до Чорного й Азовського  морів. Берегова лінія в межах  України перевищує 2,8 тис. км  і досить розчленована зручними  затоками, лиманами, бухтами, придатними  для спорудження портів. Все це сприяє розвитку- морського судноплавства. Чорним морем Україна має доступ до країн Балканського півострова, Туреччини і Грузії, а далі - до великих регіонів Близького Сходу й Прикаспію, які є перспективними щодо всестороннього економічного співробітництва і, насамперед, постачання в Україну нафти та природного газу. Приморське положення України забезпечує їй також прямий вихід до основних центрів світової економіки (Західної Європи, Північної Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону) та країн, що розвиваються, з різних частин світу.

 Значна протяжність кордонів  України, їх доступність з погляду  фізико-географічних умов, добросусідські  стосунки з країнами, врегульовані  спеціальними договорами, створюють  передумови для розвитку економічних і політичних зв'язків. Такі сусідні з Україною держави, як  Росія, Білорусь, Молдова мають невисокі  показники соціально-економічного розвитку, є постсоціалістичними країнами з перехідною економікою. Водночас західні сусіди – Польща, Угорщина,  Словаччина з 1 травня 2004р. ввійшли до складу  Європейського Союзу, Румунія готується до вступу, змінивши значно геополітичну ситуацію в Східній Європі. Україна у перспективі прагне вступити до ЄС, однак зараз має статус країни-сусіда. Ці держави стали також членами Організації Північноатлантичного договору (НАТО) - військово-політичної організації, з якою активно співпрацює Україна.  
Україна і всі її сусіди є членами Ради євроатлантичного партнерства, до якої входять майже всі країни Європи, колишнього СРСР, а також США і Канада, її учасники зобов'язалися співробітничати з широкого кола політичних питань та проблем безпеки. Конкретні заходи такого співробітництва здійснюються в рамках програми "Партнерство заради миру". Наприклад, на території України проводяться спільні із сусідніми країнами та країнами NАТО військові навчання.

Важливе значення для  України має її сусідське положення  щодо Росії, Білорусі та Молдови - країн  з числа Співдружності Незалежних Держав (СНД) завдяки спільності політичного та економічного розвитку в минулому у складі єдиних держав, наявності у сусідніх країнах історичних українських земель, проживанню в них значної кількості українців, існуванню в Україні великих російської та молдавської етнічних меншин тощо. З цими державами Україна має найдовші кордони - 3/4 від загальної їх довжини. Однак ці кордони найменш обладнані: існують проблеми їх демаркації (закріплення на місцевості спеціальними знаками), а у випадку з Росією - і їх делімітації (узгодження і проведення на топографічних картах). А тому кордони з країнами колишнього СРСР найбільш вразливі.  У Севастополі на правах довгострокової оренди території до 2017р. базується Чорноморський військовий флот Росії.

 Безпосередні сусіди України  - у числі її найбільших торгово-економічних  партнерів. Насамперед це стосується Росії, яка є для України значним постачальником палива (нафти, природного газу), сировини, промислових товарів, вкладником капіталів, а також ринком збуту української промислової і сільськогосподарської продукції, місцем праці робочої сили з України. Найближчими до України високорозвиненими країнами є Німеччина й Австрія, транспортні зв'язки з якими проходять через території інших держав.

Україна має надзвичайно  вигідне транспортно-географічне  положення, яке характеризується центральним розташуванням в Європі на перехресті найкоротших шляхів зі Східної Європи й Азії в Центральну і Західну Європу, а також зі Скандинавії і Балтійського регіону у Східне Середземномор'я і Чорноморський регіон. З давніх часів територію України перетинали міграційні і торгові шляхи з Півночі на Південь ("з варяг у греки") та зі Сходу на Захід (гілка Великого шовкового шляху, степові шляхи переселення кочових народів). І сьогодні територію держави перетинають численні міжнародні комунікації - залізниці, автомагістралі, нафто- і газопроводи, повітряні шляхи і судноплавні ріки, лінії електропередач і зв'язку. Таке положення дозволяє Україні отримувати прибутки за рахунок оплати транзитних перевезень товарів і пасажирів. Нові можливості для використання зручного геополітичного і транспортно-географічного положення України з'являються у зв'язку з перспективою формування європейських і євразійських транспортних коридорів. Вони мають з'єднати країни Західної Європи із країнами Східної Європи, а також країни Закавказзя, Центральної Азії і Близького Сходу з Європою.

3. Загальна характеристина народного господарства України.

Національний господарський  комплекс України знаходиться в трансформаційному періоді переходу від планової до ринкової економічної системи, від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку, і характеризується затяжною економічною кризою, з якої Україна важко, але починає виходити.

Сучасні галузева і територіальна  структури господарства України  відзначаються нераціональністю: - значна залежність господарства від постачання енергоносіїв, лісу, сировини для легкої та інших галузей промисловості; - відсутність завершальних виробництв у багатьох галузях, передусім у машинобудуванні; - недостатній розвиток агропромислового комплексу, насамперед галузей обробної промисловості; - технічна відсталість і зношеність устаткування, технологічна недосконалість підприємств, що зумовлюють високу енерго- і матеріало-затратність економіки; - значна концентрація т. зв. "брудних виробництв", зокрема гірничодобувних, металургійних, хімічних та ін., що спричинило високий ступінь забруднення довкілля; - надмірне зосередження промислових підприємств в окремих регіонах (Придніпров'я, Донбас, Прикарпаття), що зумовило значне використання ресурсного потенціалу, призвело до надмірного тиску на довкілля тощо.

Промисловість є провідною  галуззю господарства України, провідне місце традиційно займає важка промисловість. В усіх галузях промисловості відбулося значне скорочення виробництва продукції, найбільше - у машинобудуванні, хімічній, легкій промисловості. Але вона має як значні природні ресурси, висококваліфіковані кадри для випуску конкурентноспроможної продукції. Важливими стають соціально-економічні чинники розміщення промислових підприємств - робочі місця, підвищення рівня заробітної плати та соціальних виплат, задоволення попиту на товари народного споживання власного виробництва, а також соціально-екологічні - збереження чистого довкілля.

На території України  промисловість розміщена нерівномірно. Основними елементами її територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, агломерації і райони.  
В Україні сформувалося 4 багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський Прикарпатський, Прибузький. В кожного з них є своя економічна специфіка.

У промисловості дуже багато великих і старих підприємств з відсталими технологічними процесами й устаткуванням, що не приваблює ні вітчизняного, ні іноземного інвестора. Економіка України потребує великих капіталовкладень, яких нема в країні, а надходження їх із-за кордону гальмуються недосконалим законодавством і нестабільністю суспільно-політичного розвитку. Багато виробництв мають неповний цикл, а зв'язки з підприємствами в країнах СНД, які є ланками єдиного виробничого процесу, часто розірвані і втрачені,  їх відновлення не завжди є раціональним.  
Не завжди адекватно трансформуються і галузі, які обслуговують процес виробництва: транспорт, комунікації, системи енерго-, водо- і теплопостачання, матеріально-технічне забезпечення, ремонт, будівництво, освіта (підготовка кваліфікованих кадрів), наукове забезпечення, управління тощо.  
 Сучасна економічна система України характеризується надто повільними й непослідовними економічними перетвореннями, поєданнням старих і нових елементів, не всі з яких є прогресивними ("тіньова" економіка, "чорний" ринок, хабарництво і корупція чиновників).

Незважаючи на те, що частка державної власності в економіці  різко скоротилася, а зросла частка різних форм недержавної власності (приватної, акціонерних товариств тощо, загалом до 60%), виробництво не відзначається високою ефективністю. Часто роздержавлення і приватизація підприємств проводились непрозоро і не на користь ефективного власника. У деяких важливих сферах економіки реальної зміни відносин власності не відбулося ( сільське господарство).

Етап перехідної економіки в Україні буде досить тривалим. Щоб його прискорити необхідна структурна перебудова господарського комплексу, Значну роль у цьому повинні відіграти економічні реформи.

4.Соціально-демографічна характеристика України.

За статистичними даними на 1 січня 2004р. населення України складало 47 622 тис.осіб.

         Середня густота населення 85 осіб  на  кв.км. По регіонах ці показники неоднорідні.

Статева структура населення  – 46% чоловіків, 54% жінок.

 Зміни чисельності  населення та його територіальний  розподіл відображає демографічна  ситуація. Населення зменшується; це обумовлено ниженням рівня і якості життя людей у період економічної кризи, ускладненням геоекологічної ситуації після аварії на Чорнобильській АЕС в усіх регіонах країни, старінням населення, збільшенням показників розлучень і зменшенням показників укладання шлюбів. В останні роки одним із найголовніших чинників є масовий відтік працездатного населення за межі країни, передусім міграція молоді і жінок.  
Міграції в Україні мають від'ємне сальдо Еміграція має переважно соціально-економічні причини, її ще називають заробітчанською. 
 Україна тепер має найнижчі значення природного приросту населення в Європі: за народжуваністю - передостаннє (останнє - в Латвії), за природним приростом - останнє місце.  
Народжуваність продовжує знижуватись, вона вже опустилась нижче від рівня, достатнього для заміщення поколінь. Смертність збільшилась серед усіх вікових груп; досить високий рівень дитячої смертності - 12,5 дітей на 1000 народжених, що у 1,5 - 2,5 раза вище, ніж у європейських країнах. Процеси депопуляції населення спочатку охопили сільську місцевість, а тепер уже й міста. В Україні є сотні сіл, в яких упродовж року не народжується жодної дитини. Природний приріст сільського населення став від'ємним ще у 1985р., а тепер він становить -9,3%о (2000р.). У містах цей показник -5,9%о, загалом на кожну тисячу осіб в Україні народжується на 7 чоловік менше, ніж помирає. Показники природного руху населення мають значні відмінності у регіонах України. Погіршення усіх демографічних показників, особливо значне природне скорочення населення, свідчить про демографічну катастрофу в Україні.