Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Львівський національний університет ветеринарної медицини та       біотехнологій ім. С. З. Гжицького

                                   Факультет ветеринарної медицини

                                                             

                                                                   Каферда фармакології та токсикології

 

                              Курсова робота з ветеринарної токсикології

на тему: «Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди»

 

 

                                                                     Студентки 4-го курсу 3п/г

                                                                     Перчів С. В

                                                                       Керівник: Слободюк Н. М.

                                                                        Національна шкала:_________

                                                                       Кількість балів:____________

                                                                       Оцінка ECTS:_____________

 

                                                                           Члени комісії:_______ _________

                                                                      ___________ _________________

 

 

Львів 2013

 

Зміст

       

  Вступ

1. Значення, перелік і застосування препаратів даної групи у сільськогосподарському виробництві, різних галузях промисловості та побуті.
2. Фізичні і хімічні властивості отруєнних речовин.
3. Причини та умови, що сприяють отруєнню. Шляхи надходження отрут в організмі.
4. Патогенез отруєння.
5. Клінічні симптоми отруєння.
6. Паталогоанатомічні зміни.
7. Діагноз та диференціальна діагностика.
8. Лікування.
9. Профілактика отруєнь.
10. Характеристика рослин, що містять серцеві глікозиди.
11. Ветеринарно- санітарна оцінка продуктів тваринництва.

 

Висновок.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

    Iз 500 000 видiв рослин, якi ростуть на земнiй кулi, бiля 700 iз них можуть викликати важкi отруєння або навiть смерть. Токсичнi властивостi рослин пов'язанi з їх дiючими речовинами, якi представленi як iндивiдуальнi фiзiологiчно активнi речовини (цикутоксин - цикути отруйної), так i сумою хiмiчних сполук (гiосцiамiн, атропiн, скополамiн - дурману). При отруєннi в органiзмi вiдбуваються складнi змiни гомеостазу, якi й обумовлюють клiнiчну картину iнтоксикацiї. Токсичний вплив рослинних отрут зв'язаний з дiєю iндивiдуальних речовин (серцевi глiкозиди, алкалоїди, флавоноїди, сапонiни та iншi, що накопичуються в органiзмi - хiмiчна кумуляцiя, яка посилюється токсичним ефектом при наступному надходженню названих сполук в органiзм) внаслiдок повiльного ферментативного гiдролiзу. 
Речовини, якi викликають отруєння, можуть концентруватись у різних частинах рослин (глiкозид амiгдалiн - у кiсточках мигдалю, абрикос, слив). Накопичення отруйних речовин пов'язане з перiодом вегетацiї, ареалом розповсюдження рослин.

      Крiм резорбтивних форм отруєння, спостерiгається мiсцеве (слизовi оболонки i шкiра) при контактi з ягодами, листками, коріннями, квітками. Мiсцева дiя може призвести до загальної iнтоксикацiї внаслiдок всмоктування хiмiчних сполук через шкiру i слизовi оболонки (дафнiн - алкалоїд вовчого лика), викликати опiки шкiри i судоми. 
Залежно вiд важкостi отруєння й особливостей його перебігу, рослини можна подiлити за токсичністю.

                      Ступiнь токсичностi окремих рослин

Отруйнi	Дуже отруйнi	Смертельно отруйнi
Бузина трав'яниста	Всi види наперстянок	Всi види аконiту
Всi види дроку	Олеандр звичайний	Всi види пiзньоцвiту
Конвалiя	Всi види пасльону	Беладонна
Всi види лютикових	Ракитник	Белена чорна
Плющ	Всi види рододендрону	Болиголов, цикута, вовче  лико, дурман

 

     Глікозиди — це складні ефіроподібні органічні речовини частіше рослинного походження, що складаються з двох компонентів: глікона — цукристої частини (однієї або декількох молекул глюкози, фруктози, галактози, мальтози, дігітоксози й ін.) і аглікона — органічної речовини різної структури (органічні кислоти, алкоголі, альдегіди, терпени, похідні фенолу, антрахінону, стероїдів і ін.).

Під впливом специфічних  ферментів при відповідних умовах глікозиди в самих рослинах, у  шлунково-кишковому тракті тварин або в тканинах організму після усмоктування легко гідролізуються з утворенням глікона й аглікона.

У чистому виді глікозиди являють собою тверді речовини, частіше безбарвні, іноді кольорові, гіркі на смак, кристалічні, аморфні або смолоподібні, більшість утворюють водні розчини нейтральної реакції, деякі розчиняються в спиртах і хлороформі.

Звичайно глікозиди не стійкі. Багато з них розщеплюються  в процесі висушування рослин або при зігріванні зеленої маси в купах. Сприятливою для гідролізу є кімнатна, або більш висока температура. Глікозиди легко розпадаються в присутності кислот і лугів.

Рослини, що містять  глікозиди, представлені дуже широко. Краще інших вивчені ті, котрі використовуються з давніх часів як лікарські.

Глікозиди,   що   представляють   токсикологічний   інтерес, поділяють на чотири основні групи:

1) глікозиди   з   азотовмісним      агліконом(нітрил-   або 
ціанглікозиди), при розщепленні яких утвориться дуже отруйна 
синильна кислота (багато видів сорго, льон дикий і посівний, 
бобовник, суданська трава, конюшина, люцерна й ін.);

2) глікозиди з азот- і сіровмісними агліконами (тіоглікозиди), що під впливом ферментів звільняють аліловогірчичну ефірну олію (рапс, гірчиця польова, редька дика, сухоребрик і деякі ін.);

3) глікозиди    з    безазотистим    агліконом,    що    діють 
переважно    на    серцево-судинну    систему,-серцеві    глікозиди 
(наперстянка, горицвіт,жовтушник,олеандр і ін.);

4) сапонін-глікозиди,     або     сапоніни,     що     містять

у      якості      агліконів      стероїдні      і      тритерпеноїди і

сапонігени,      що      володіють      гемолітичними      і      піно-

утворюючими властивостями(багато видів лютикових, бобових,

лілейних, пасльонових  і інших сімейств).

 

Значення,перелік та застосування препаратівданої групи усільськогосподарському виробництві, різнихгалузях промисловості.

 

      Глікозиди — ефіроподібні, в більшості безазотисті, органічні речовини рослинного походження. Це складні сполуки, у яких окремі моносахариди з'єднані між собою глікозидними зв'язками й утворюють полісахарид, до якого приєднується спирт невуглеводневої природи. Ті з них, що вибірково виявляють кардіотонічну дію, називають серцевими глікозидами. Вони знаходяться у листках і квітках наперстянки, горицвіту, конвалії та насінні строфанту. Серцеві глікозиди містять вуглеводневий компонент, представлений 2—3 молекулами фруктози, цимарози, дигітоксози або інших цукрів, що утворюють полісахарид (глікон). При розладах серцевої діяльності не забезпечується доставка необхідної кількості кисню і поживних речовин до тканин. Гіпоксія, що при цьому виникає, зумовлює частішання серцевих скорочень. Це призводить до збільшення об'єму циркулюючої крові, підвищується навантаженість на серце, зростають витрати кисню і енергетичних ресурсів, у серцевому м'язі нагромаджується молочна кислота.

     На функцію здорового серця серцеві глікозиди виявляють незначний кардіотонічний вплив. Це пояснюється тим, що кальцій надходить у міофібрили в менших кількостях. При морфологічних змінах у серцевому м'язі реакція його на серцеві глікозиди послаблюється тим сильніше, чим значніші ураження. Враховуючи високу біологічну активність серцевих глікозидів, їх призначають у малих дозах і обережно. При внутрішньому введенні вони проявляють швидку й сильну кардіотонічну дію, що може призвести до появи миготливої аритмії. Для зменшення впливу серцевих глікозидів на серцевий м'яз їх розбавляють 5—20%-ним розчином глюкози у співвідношенні 1:20 і вводять у вену повільно. Токсичну дію їх на міокард зменшує унітіол — реактиватор сульфгідрильних груп ферментних білків. Внутрішньовенно серцеві глікозиди вводять з метою швидкої їх дії при раптовій серцевій слабкості, потім продовжують лікування, застосовуючи їх перорально. При цьому вони всмоктуються поступово і проявляють тривалу кардіотонічну дію. Всмоктування глікозидів поліпшують сапоніни, що містяться у рослинних препаратах. Вони подразнюють слизову оболонку і спричиняють гіперемію. У великих дозах сапоніни можуть викликати блювоту.

При введенні всередину  глікозиди наперстянки, що мають 
виражену ліпідофільність, майже повністю всмоктуються. 
Глікозиди конвалії і строфанта — водорозчинні, тому вони 
руйнуються у травному каналі й всмоктуються лише 2—5% від 
введеної кількості препарату. Особливо швидко і в значних кількостях глікозиди руйнуються у рубці жуйних тварин, тому дози їх при застосуванні всередину коровам і вівцям більші, ніж тваринам з однокамерним шлунком. Після всмоктування ці препарати розподіляються по всіх органах. Біотрансформація серцевих глікозидів відбувається у печінці.

Серцеві глікозиди  застосовують для лікування гострої  і хронічної серцево-судинної недостатності, хронічних захворювань серцевого м'яза атеросклеротичного походження, гіпертонії, при перевтомі серця, миготливій аритмії, як діуретичні засоби при набряках і водянках. Протипоказане їх застосування при компенсованих пороках, порушенні атріовентрикулярної і шлуночкової провідності, пароксизмальній тахікардії шлуночків, гострих міокардитах, ендокардитах, органічних змінах у серцевому м'язі і судинах.

Передозування серцевих глікозидів супроводжується брадикардією, яка переходить в блокаду серця, різко сповільнюється пульс, виникає тахікардія і олігурія. Для лікування розладів серцевої діяльності застосовують препарати наперстянки, конвалії травневої, горицвіту весняного, строфанту. Механізм кардіотонічної дії їх однаковий, але наявність різних цукрів у молекулі глікозидів зумовлює деякі особливості впливу їх на систолічний, діастолічний чи вагусний ефекти.

     У медичній практиці найширше застосовують препарати серцевих глікозидів, отриманих з таких рослин:

- наперстянки пурпуровою (>Digitalis purpurea) -дигитоксин, кордігіт

- наперстянки шерстистой (>Digitalis lanata) –дигоксин,целанід,медилазид,лантозид

- наперстянки іржавою (>Digitalis ferruginea) –дигален-нео

-строфанта Комбе (>Strophanthus Kombe) –строфантин До,строфантидина ацетат

-Ландиша (>Convallariamajalis) –корглікон, настоянка конвалій

-горицвіта весняного (>Adonisvernalis,) – настій трави горицвіта, адонізид, адонізид сухий

-жовтушника сивуватого (>Erisimumdiffusum,) –кардіовален

 

 

 

 

Фізичні та хімічні  властивості отруєний речовин

 

      Серцеві глікозиди- кристалічні речовини безколірні чи білуваті, інколи з кремовим відтінком, які не мають запаху і які мають гіркий смак.

      Серцеві глікозиди не розчиняються чи важко розчиняються у воді, важко розчиняються у етиловом спирті. Розчинність в органічних розчинниках індивідуальна кожному за серцевого глікозида (наприклад,строфантин в хлороформі не розчинний, ланатозид  розчинний мало, аеризимин-легко розчинний). Кардіостероїди - оптично активні речовини, вони характеризуються певним кутом обертання, мають максимум поглинання при 215-220 нм (>карденоліди) і 300 нм (>буфадіеноліди). Після опрацювання концентрованими кислотами в багатьох серцевих глікозидів з'являється специфічна флуоресценція в УФ-світлі. Наприклад, ланатозиди, які у наперстянки, після обробки сумішшю крижаної оцтової кислоти, концентрованої соляної кислоти і хлораміну мають таке світіння в УФ-світлі: ланатозид А - жовте, ланатозид У - блакитнувато-зелене, ланатозид З -блакитне.

     Залежно від наявності полярних груп серцеві ігликозиди умовно ділять на гідрофільні і гідрофобні. Зі збільшенням числа полярних груп у молекулі (>лактонне кільце, альдегідна група) гідрофільність сполуки зростає. До гідрофільних відносять строфантин, конваллотоксин, до гідрофобних -дигітоксин, ацетилдигітоксин. Від гідрофільності серцевих глікозидів залежать їх фармакологічні властивості: швидкість і тривалість дії, можливість утворювати комплекси з білками крові, проникність через ліпідні мембрани клітини, і т.п. На полярність серцевих глікозидів впливають також характер цукрового фрагмента, його конформаційні форми, відносне просторове розташування аглікона і вуглеводневої частини молекули.

     Хімічні властивості обумовлені:

1) наявністю гликозидного зв'язку (гідроліз ферментами і кислотами),