Годівля спортивних коней

Кращі сорти сіна —  лучне із злакових трав, степове, гірське та із сіяних трав. Із сіяних трав використовують тимофіївку, мітлицю, кострицю. У сіно природних лук нерідко потрапляють шкідливі та отруйні рослини (жовтці їдкий та отруйний, чемериця, мак-самосійка, пажитниця п'янка та ін.).

Із токових кормів коні добре поїдають вівсяну, просяну та ячмінну солому, гірше — солому озимих зернових. Для годівлі коней використовують також полову. Її поживність дещо вища, ніж соломи, і залежить від виду рослин, чистоти та способу зберігання.

Трав'яне борошно (січка) за вмістом клітковини можна віднести до грубого корму, а за концентрацією енергії в 1 кг корму — до концентрованих. Ці корми містять високі рівні кальцію, калію, магнію, сірки та мікроелементів і відносно низький рівень фосфору. Вони багаті вітаміном Е, вітамінами групи В, за винятком вітаміну В₁₂.

До раціону робочих  коней треба вводити соковиті корми — моркву, кормові та цукрові буряки, турнепс і брукву. Можна згодовувати їм сиру і варену картоплю, а також силос. Коренебульбоплоди, баштанні і овочеві культури. Основною масою сухої речовини в цих кормах є легкодоступні компоненти — крохмаль і цукор. Коренеплоди використовують для балансування раціонів за цукро-протеїновим відношенням.

Кращим концентрованим кормом для коней є овес. Він легко перетравлюється і засвоюється, сприятливо впливає на травлення, має дієтичні властивості. До його складу входять холін, гліколь та тригонелін. Сприятлива дія вівса на фізіологічний стан тварин пов'язана із вмістом у ньому авеніну, який збудливо діє на нервову систему. Кормову цінність вівса визначають за його повнозерністю, товщиною плівок та умовами зберігання. Так, у складі повнозерного вівса до 30 % плівок, тоді як щуплого — до 40 %.

У зерні кукурудзи міститься відносно багато жиру — близько 8 %, вуглеводів — до 70 %, білка — 9 — 10 %, але немає деяких цінних амінокислот, особливо лізину. Краще згодовувати тваринам зернову суміш.

Дуже цінними для  годівлі коней є пшеничні висівки, які порівняно багаті на легкоперетравний протеїн та мінеральні речовини, особливо фосфор.

Макуха і  шроти — відходи олійножирової промисловості є високопротеїновими цінними кормами для тварин всіх видів. В господарствах найчастіше використовують соняшникову макуху і шроти. На відміну від інших видів, вони не мають антипоживних речовин, і їх використовують як протеїнові добавки до раціонів коней.

Комбіновані корми — це складні однорідні суміші очищених і подрібнених кормів та мікродобавок, які виробляють за науково обгрунтованими рецептами і забезпечують повноцінну годівлю тварин. 

Комбікорм-концентрат має  підвищений вміст протеїну, мінеральних  речовин і мікродобавок. Його згодовують із зерновими, соковитими чи грубими кормами для забезпечення біологічно повноцінної годівлі.

З відходів цукроварної промисловості для годівлі коней використовують жом (переважно сухий) і патоку (мелясу).  В 1 кг меляси міститься до 42 г перетравного протеїну і близько 530 г цукру.

З відходів спиртової промисловості коням згодовують барду з картоплі, кукурудзи, ячменю, жита, вівса при обов'язковому споживанні грубого корму.

Для коней будь-якого  віку і призначення цінним кормом є зелена трава природних чи сіяних пасовищ. У ній органічні та біологічно активні речовини, макро- й мікроелементи перебувають у найдоступнішому для засвоєння стані. Завдяки ніжності і соковитості, вмісту ароматичних речовин зелені корми охоче поїдають тварини всіх видів. Суха речовина цього корму за вмістом перетравного протеїну й загальною поживністю наближається до зернових, проте значно переважає їх за біологічною цінністю, особливо за вітамінним складом.

Технологія  заготівлі кормів.

На якість кормів, в  першу чергу грубих, великий вплив має технологія їх заготівлі і зберігання. Для заготівлі сіна це — строки збирання, висота скошування, висушування, умови і тривалість зберігання. Поживність сіна у значній мірі залежить від збереження на скошених рослинах листків, які у порівнянні із стеблами містять більше у 2-3 рази протеїну, у 10-15 — каротину, та 1,5-3 рази менше клітковини.

Сіно отримують природнім  чи штучним висушуванням трави. Для  отримання сіна високої якості важливо висушити траву в найкоротші строки. Це пов'язано з тим, що скошені рослини ще продовжують жити за рахунок власних запасів до того часу, поки вміст води в них не знизиться до 36-40% Цей період висушування трав називають голодним обміном, при якому розпад поживних речовин переважає над синтезом. Після відмирання клітин, під дією ферментів, продовжується розпад поживних речовин до простіших форм, які розчиняються у воді і можуть легко вимиватися дощами та росою. Отже, для того, щоб запобігти значних втрат протеїну, цукрів, каротину та інших поживних речовин, треба якнайшвидше знизити вологість у скошеній масі до 14-17%.

При закладці на зберігання сіна з підвищеною вологістю (20-25%) доцільно до нього додавати кухонну сіль з розрахунку 5-20 кг на 1 т в залежності від вологості, що запобігає самонагріванню сіна та покращує його зберігання.

Зберігають сіно у  сіносховищах та під навісами, а  при їх відсутності  — у скиртах або стіжках.

Трав'яне борошно (січка) — штучно висушена у сушильних агрегатах подрібнена трава до вологості 8-12%. Порівняно з іншими способами консервування штучне висушування трави, завдяки швидкому зневодненню під впливом високих температур (800-950°), дає змогу майже повністю зберегти поживні речовини трави (протеїн на 97%, каротин — 90%).У зв'язку з цим трав'яне борошно є цінним білковим та вітамінним кормом.

Для виготовлення трав'яного  борошна (січки) найбільш цінними є  перш за все однорічні і багаторічні  бобові трави та їх сумішки із злаковими, скошеними у фазі початку бутонізації та виходу у трубку.

Гранулювання трав'яного  борошна (брикетування січки) сприяє кращому збереженню поживних речовин, підвищує транспортабельність та зменшує потребу у сховищах. Зберігати трав'яне борошно краще у паперових крафт-мішках, що зменшує негативний вплив навколишнього середовища на якість корму.

3.2 Підготовка кормів до згодовування, режим і  техніка годівлі

тварин

Корми роздають 4—5 разів  за добу. Сіно згодовують без підготовки 2 рази. Зелені корми дають тільки свіжими. Горох і просо подрібнюють, висівки злегка зволожують, концкорми можна згодовувати без підготовки. Коренебульбоплоди дають у натуральному вигляді.

Сіно згодовують у  натуральному вигляді без будь-якої підготовки. Свіже сіно (урожаю поточного року) можна згодовувати коням тільки через 8—12 тижнів після скошування трав. Згодовують його невеликими даванками і краще в суміші зі «старим» сіном чи хорошою кормовою соломою.

До сіна бобових трав дорослих коней і молодняк треба  привчати поступово, бо воно викликає здуття і кольки.

Не підготовлену до згодовування солому коні перетравлюють тільки на 18 — 20 %. Для годівлі використовують тільки доброякісну солому, складену в скирти в суху погоду. Краще поїдається і перетравлюється тваринами подрібнена солома (довжина січки 3 — 5 см), змочена підсоленою водою.

Січку згодовують після  запарювання. Запарюють січку так: засипають її у ящик шаром 20 — 30 см, обливають окропом і закривають кришкою з гнітом. Через 6-8 год. січка готова до згодовування — в ній відбулися бродильні процеси, про що свідчить її приємний запах. Кращий спосіб підготовки полови до згодовування — запарювання. Не дають коням остисту ячмінну полову, оскільки вона пошкоджує слизову оболонку ротової порожнини і язик, а також з домішками пилу й піску, щоб запобігти захворюванню тварин на кольки.

Коренебульбоплоди мають  бути чистими. Їх згодовують цілими або подрібненими.

Підготовка вівсу до згодовування зазвичай полягає в очищенні його від домішок. Не можна згодовувати коням, пліснявий, затхлий, кислий та гіркий на смак овес.

Зерно кукурудзи, ячменю, пшениці та жита перед згодовуванням треба подрібнювати. Кількість зерна пшениці коням обмежують. Його краще згодовувати подрібненим у зерновій суміші чи комбікормах, де пшениця становить до 20 % від загальної маси. Жито й тритикале використовують для  годівлі коней  рідко. Кількість цих кормів у раціоні має становити не більше 20 % від загальної маси корму.

Насіння льону має для коней дієтичне значення. Його використовують для приготування каші та слизових відварів, які сприятливо впливають на травлення, посилюють блиск покривного волосу. У насінні льону міститься мікроелемент селен, що має Е-вітаміноподібну дію.

Сухий жом добре споживають коні будь-яких вікових і виробничих груп. Мелясою здобрюють подрібнені грубі та інші корми раціону. При цьому треба враховувати, що меляса має послаблюючу дію.

Є два способи використання зелених кормів: випасання і скошування та згодовування з годівниць. Коням  можна згодовувати тільки свіжоскошену траву, а не залежалу й ту, що зігрілася. Проте випасання тварин вигідне й тим, що пасовищний корм найдешевший. Випасання забезпечує тварин свіжою, доброякісною зеленою масою та пов’язане з моціоном тварин і позитивним впливом чистого повітря і сонячного опромінення на їх здоров’я та продуктивність. Спутувати коням кінцівки не можна, оскільки це ускладнює пересування, втомлює їх, призводить до пошкодження м'язів та сухожилків і розрощення суглобів, особливо путових.

 

3.3     Вимоги    до    кормів    і    оцінка    їх    якості

Прояв високої працездатності і племінних якостей коня в  значній мірі залежить від повноцінної годівлі. Коні на відміну від жуйних менш пристосовані до перетравлення клітковини, тому для них слід заготовлювати сіно у фазі бутонізації бобів або викидання мітелки у злакових трав. Для годівлі коней краще використовувати хороше лугове, степове конюшинове або люцернове сіно, виковівсяну суміш, із зернових - овес, кукурудзу і ячмінь; корисні також пшеничні висівки і морква [7]

Якість кормів — це сукупність властивостей, які зумовлюють їх нешкідливість і здатність задовольняти потребу тварин в поживних речовинах. В Україні є мережа агрохімлабораторій, які вивчають якість кормів, що заготовляють господарства.

Всі корми поділено на 18 груп, які мають кодові номери. Кожну групу поділяють на підгрупи залежно від способу вирощування  і виробництва кормових культур тощо. Підгрупи в свою чергу ділять на види (залежно від типу угідь, стану корму та ін.). Вказана система полегшує роботу з довідковою літературою і дає змогу обробляти одержані результати на ЕОМ. Назву корму кодують семизначним шифром: перші два числа означають групу корму, третє — підгрупу, четверте — вид корму й три останніх — різновидність. Наприклад: сіно грястиці збірної має код 04.2.2.009. Перші два числа означають, що корм належить до четвертої (із 18) групи, третє — до другої підгрупи (сіно сіяних трав), четверте — до другого виду (сіно сіяних злаків) і три останніх вказують на різновидність сіна сіяних злаків — грястиці збірної.

Агрохімічна служба систематично вивчає якість кормів, які заготовляють. Аналіз результатів цих досліджень дає можливість забезпечити деталізовану нормовану годівлю тварин з урахуванням фактичної поживності кормів.

Залежно від якості корму  його поділяють на класи з урахуванням  показників хімічного складу — вологи, протеїну, клітковини, жиру, безазотистих екстрактивних речовин та деяких характерних для кожного корму показників, органолептичних показників — зовнішнього вигляду, кольору, запаху, ураженості шкідниками, грибами   і   плісенями.

 

3.4    Техніка   і режим   згодовування   кормових   добавок   і вітамінних препаратів.

Мінеральні  добавки

Кухонна сіль очищена  харчова мітить 30 % натрію і 57 % хлору. З розрахунку на 100 кг живої маси жеребцям-плідникам згодовують 8-9 г у розсипному вигляді у суміші з концентрованими кормами.

Солі мікроелементів заліза, міді, цинку, марганцю, кобальту і йоду  використовують як добавки при дефіциті мікроелементів у раціонах тварин.

Для коней солі мікроелементів згодовують у кількостях, необхідних для покриття дефіциту раціонів у мікроелементах.

Найкраще згодовувати  солі мікроелементів у складі преміксів, які добавляють до комбікормів у кількості 1%.

Біологічно  активні речовини.

Джерелом забезпечення тварин вітамінами повинні бути корми, які є у господарстві. При їх дефіциті в раціон вводять спеціальні вітамінні препарати. На підставі існуючих норм визначають добову потребу у вітаміні для кожного виду і статево-вікової групи тварин. За різницею між нормою і вмістом вітаміну, що вже є у раціоні, визначають нестачу, яку і поповнюють за рахунок препарату.  Визначену кількість препарату відмірюють циліндром (масляні розчини вітамінів) або відважують на терезах (вітаміни у вигляді порошку) і зміщують з кормами (краще з концентрованими). Також можна масляні препарати перетворити в емульсію на воді, а порошкоподібні розчинити у воді і додавати до кормів у вигляді розчину. Стерильні препарати полівітамінів можна застосовувати шляхом ін'єкцій. Проте, найвищий економічний ефект від використання вітамінних препаратів отримують при їх комплексному застосуванні разом із мікроелементами у комбікормовій промисловості.

Тому необхідно забезпечити  коней оптимальними умовами годівлі, що дозволяє уникнути багатьох подальших неприємностей, особливо у молодому віці, при закладанні основ майбутнього ...[4]

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Годівля сільськогосподарських тварин: Підручник / І.І. Ібатуллін, Д.О. Мельничук, Г.О. Богданов та ін.; За ред. І.І. Ібатулліна. – Київ, 2006. –   с.: іл.