Сутнысть та форми державного кредиту

Сутність та форми  державного кредиту

Державний кредит характеризуєтся сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка є позичальником та гарантом. Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Державний кредит може бути у двох формах: ощадна справа і державні позики. Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету.  Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх росту є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики. Тому аналіз стану державного боргу України як необхідна передумова для визначення основних пріоритетів державної боргової політики, зокрема щодо пропорцій і порядку здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, є необхідним і актуальним.                                                                    

Державні позики є основною формою державного кредиту. Він використовується для покриття дефіциту державного бюджету.  Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід має на меті створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу органічно поєднувати інтереси юридичних, фізичних осіб і держави. Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. Державний зовнішній борг характеризує боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний борг має економічні межі, від величини боргу залежить економічний стан країни. 1992 року в Україні було прийнято закон «Про державний внутрішній борг України» яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний та гарантований державою борг України на 30 червня 2012 року становить 479 млрд 756 млн 617,55 тис грн, або $60 млрд 025 млн 851,46 тис. Станом на 30 червня 2012 року, за даними Міністерства фінансів України, державний і гарантований державою зовнішній борг становить 275,98 млрд грн, тобто 57,53% від загальної суми державного і гарантованого державою боргу. Державний і гарантований державою внутрішній борг - 203,76 млрд грн або 42,47%. Зокрема гарантований зовнішній борг – 94,29 млрд грн (19,65%); гарантований внутрішній борг – 12,05 млрд грн (2,51%). Державний і гарантований державою борг України на 31 травня 2012 року становив 481 млрд 535 млн 842,68 тис грн, або $60 млрд 248 млн 463,28 тис. Це на 1,1% менше показника на кінець квітня 2012 року, і на 1,7% більше показника на кінець 2011 року.[2]

Існує кілька методів управління державним боргом.  Конверсія — зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави. Консолідація — перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик. Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує управління державним боргом.

Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів. Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться.

Міністерства фінансів № 42 від 22 січня 2001 p. Метою його запровадження є насамперед досягнення прозорості механізму уточнення та використання державного боргу, а також приведення обліку державного боргу у відповідність до світових стандартів. Новий порядок обліку Міністерством фінансів державного боргу та операцій, що з ним пов'язані, визначає термін "державний борг" як суму прямих державних зобов'язань держави. Основною відмінністю обліку державного боргу є те, що в його складі не враховується обсяг зобов'язань, гарантованих державою, до моменту настання гарантійного випадку. Такі зобов'язання є умовними й обліковуються окремо.

Заборгованість держави можна розглядати як сукупність трьох складових:   1. Поручительські зобов'язання - зобов'язання, що виникають при наданні державою (або уповноваженими нею органами) певних гарантій (при експортно-імпортних операціях, підтримці малого бізнесу та ін.).                            2. Витратно-бюджетні зобов'язання - зобов'язання за затвердженими показниками витрат бюджетів, фактичні виплати за якими не відбулися (заборгованість по виплатах соціальних допомог, пенсій, заробітної плати працівникам бюджетних підприємств і організацій).                                          3. Позикові зобов'язання - грошові зобов'язання, що виникли в результаті позики державою грошових коштів. Саме ця форма зобов'язань виникає на підставі та у формі позики і є, фактично, державним боргом. Деякі науковці звертають свою увагу ще на один вид державної заборгованості - борги, пов'язані з фінансуванням державою системи пенсійного забезпечення і соціального страхування у майбутньому.

До боргових зобов'язань Уряду України відносяться випущені ним цінні папери; зобов'язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України; кредити, отримані Урядом України.

За методом розміщення розрізнять  позики добровільні  та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. До державного кредиту належать також міждержавний кредит, коли одні держави виступають кредиторами , а інші-позичальниками.

Висновоки: З викладеного вище слідує, що: з розвитком фінансового ринку необхідно створити умови для активізації купівлі (продажу) державних зобов'язань; необхідно розвивати вторинний ринок державних зобов'язань; державні  запозичення  необхідно  використовувати за  цільовим призначенням на розвиток певних галузей народного господарства, а не вкладати в неперспективні проекти;  необхідне запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій, розширення спектру інструментів державної позики, створення системи первинних дилерів державних цінних паперів;  необхідним є управління ризиками, які пов’язані з державним боргом;   необхідно удосконалити нормативну базу для чіткого врегулювання питань щодо державних запозичень. У розрізі існування на сьогодні зовнішніх та внутрішніх запозичень необхідно розширити ринок ОВДП і збільшити попит на них шляхом введення в обіг облігацій для великих підприємств та фізичних осіб (на прикладі Великобританії та США).

Список використаної літератури:

1. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк.., 1997.-383 с.
2. Показники державного боргу України за 2012. http://ipress.ua/
3. Довідка щодо державного та гарантованого державного боргу України http://www.rusnauka.com