Загальне поняття про середовище життєдіяльності людини і його класифікація

 

Загальне поняття  про середовище життєдіяльності  людини і його класифікація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1. Загальні поняття середовища  життєдіяльності людини.

2. Характеристики природного середовища.

3. Техносфера як одна  з умов життєдіяльності людини.

4. Соціально-політичне середовище.

5. Негативні фактори навколишнього  середовища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1. Загальні поняття середовища життєдіяльності людини.

Одним з елементів системи  “людина – життєве середовище”  є середовище життя людини, тому, розглядаючи безпеку людини як поняття, що торкається сутності людського життя, сфери її діяльності і взаємозв’язків із навколишнім середовищем, ми повинні розглянути також поняття “середовище”, в якому живе і діє людина.

 Середовище – це  і простір для проживання, і дуже важливе джерело ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, на їх здоров’я і працездатність.

 Навколишнім середовищем  називають частину земної природи,  з якою людське суспільство  безпосередньо взаємодіє у своєму  житті, і виробничої діяльності. Воно утворилося у результаті  тривалої еволюції планети Земля  під впливом людської діяльності, створення так званої “вторинної природи”, тобто міст, заводів, каналів, транспортних магістралей тощо.

 Але людина живе  у суспільстві, тобто в соціально-політичному середовищі.

 Соціально-політичне середовище – це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом усієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин із навколишнім середовищем.

 Отже, середовище, яке  оточує людину, складається із  природного середовища, яке формувалося  мільйони років у процесі еволюційного  розвитку землі і життя на  ній; техногенного – створеного  людьми у процесі розвитку  і господарсько-побутової діяльності (техносфери); соціально-політичного – створеного людством духовного світу.

 

2. Характеристики  природного середовища.

Навколишнє природне середовище у більш широкому розумінні –  космічний простір, а в більш вузькому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери (висотою 10–15 км), гідросферу (глибиною до 12 км) і верхню частину літосфери (глибиною до 2–5 км), які взаємопов’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

 Земля – одна з  планет сонячної системи, найбільша  між планетами земної групи (Меркурій, Венера, Марс, Земля), середній радіус – 6 371 км, відстань до Сонця – 150 млн. км, маса Землі складає 1/330 000 від маси Сонця. Сонце – найголовніша зірка сонячної системи, температура поверхні близько 6 000о С. Земля отримує від Сонця всього одну двомільярдну частину сонячного випромінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати необхідною енергією весь рослинний та тваринний світ.

 Атмосфера – це  газова оболонка Землі, яка  обертається разом із нею. Густина  і тиск атмосфери швидко зменшуються  з висотою: на поверхні Землі  середня густина повітря складає  1,22 кг/м3, на висоті 10 км вона змінюється  від 8,8 кг/м3 до 0,41 кг/м3, а на  висоті 100 км – зменшується до 8,8 х 10-7 кг/м3. Тут, на висоті 100 км, атомам 1 молекули повітря дуже  просторо. Наприклад, молекула азоту  може вільно пролетіти близько  10 см, не зіткнувшись із жодною молекулою. А на поверхні Землі в 1 см3 повітря міститься 2,7 ґ 1019 молекул азоту.

 Дуже своєрідні і кліматичні умови в атмосфері. Атмосфера поділяється на шари, в яких з висотою змінюється температура. На висоті 8–10 км температура складає 40–50 оС нижче нуля, а на висоті біля 60–70 км знаходиться повітряний шар з досить помірною температурою, близькою до 0о С. Причини виникнення цього теплого шару атмосфери пояснюються явищем абсорбції (поглинання) молекулами озону і кисню ультрафіолетового випромінювання Сонця. Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого, знищуючого все живе випромінювання Сонця.

 Енергія радіації, що  абсорбується, переходить у теплову  енергію газових молекул. Сонячна  радіація, яка проходить до земної  поверхні, має зовсім безпечні  межі, а всі ультрафіолетові промені  з меншою довжиною хвилі в’язнуть  у цьому невидимому, легкому, але  непроникливому шарі повітряного  океану. Далі від Землі, на висоті  близько 80 км, температура повітря  знову падає. І дуже суттєво  – до 85о С, а потім починає неухильно зростати. На висоті між 200–300 км вона перевищує вже 700 оС і продовжує зростати далі.

 Як далеко тягнеться  наша повітряна оболонка, що надійно  захищає нас від вторгнення  космосу з його холодом, випромінюваннями  та бомбардуванням космічними тілами? Точно назвати її товщину важко. Газова сфера Землі “реєструється” на висотах до 1 100 км, але простягається, мабуть, і далі, до висоти 20 тис. км.

 З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, але і його склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км. До складу атмосфери входять: азот – 78,08 %, кисень – 20,95 % і аргон – 0,93 %. На долю вуглекислого газу, неону, гелію та всіх інших газів, які присутні в повітрі у мінімальній кількості, припадає трохи більше ніж 0,3 %.

 У природних шарах  атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється. Важливою змінною складової атмосфери є вуглекислий газ. Ще 100 років назад вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298 %, тепер – 0,0318 %, а в містах – ще вищий. Цікаво, що акселерацію – прискорений і посилений ріст дітей, особливо в містах, – деякі вчені пояснюють підвищеним вмістом СО2 у повітрі. Навіть незначне збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі значно посилює дихальний процес, починається швидкий ріст грудної клітини і відповідно – всього організму.

 Приблизно до висоти 400–600 км зберігається переважно  киснево-азотний склад атмосфери.  Істотна зміна складу повітря стає помітною лише з висоти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. “Гелієва корона Землі”, як назвав гелієвий пояс В.І. Вернадський, простягається приблизно до висоти 1 600 км від поверхні Землі, а далі, вище 2–3 тис. км, перевагу має водень. Так поступово газова оболонка Землі переходить у міжзоряний газ, який складається з водню (76 % за масою) і гелію (23 %).

 Цікаво, що наша земна атмосфера за складом різко відрізняється від атмосфер інших планет сонячної системи. Наші близькі сусіди – Венера і Марс – мають в основному вуглекислу атмосферу, а дальні – Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун – оточені гелієво-водневою атмосферою, порівняно багато в їх атмосферах і метану.

 За характером зміни  різних параметрів атмосфери  Землі поділяють на такі шари: тропосфера (9–18 км), стратосфера (50–55 км), мезосфера (80–90 км), термосфера (90–800–1 000 км) і екзосфера (вище 800–1 000 км).

 За складом повітря  виділяють також озоносферу, яка  приблизно співпадає зі стратосферою  і має максимальну концентрацію  озону О3 на висотах 20–25 км. Основна маса озону сконцентрована  на висотах 10–15 км, але озон  присутній також у приземному  шарі повітря (де він відіграє  важливу роль у фотохімічних  перетвореннях продуктів антропогенних  забруднень атмосфери) і на  висотах 50–80 км, де відбуваються основні процеси природного утворення і руйнування озону.

 Атмосферне повітря  – один із найв ажливіших  природних ресурсів, без якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень О2 необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і мікроорганізмів. Організму людини і тварин у необхідне постійне надходження кисню. Основне джерело утворення кисню – це фотосинтез зелених рослин. Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд. т кисню. Близько 80 % усього кисню в атмосферу постачає морський фітопланктон, 20 % виробляє наземна рослинність.

 Вуглекислий газ –  це обов’язковий компонент фотосинтезу  рослин. Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вул-канів, розпаду органічних речовин, дихання живих організмів, виділення з поверхні теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин, розчинення в холодній воді океанів, перетворення силікатів вивітрюваних гірських порід у карбонати. Рослини за рік поглинають близько 100 млрд. т оксиду вуглецю, тобто близько 6 % усього наявного вмісту його в атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

 З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випарювання, конденсації і горизонтального переносу. Водяна пара – це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в атмосфері водяна пара і двооксид вуглецю захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий “парниковий ефект”: якби не було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не +15, а –23о С.

 Атмосфера регулює  теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших факторів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

 Клімат – це багаторічний  режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості. Кліматичні умови Землі створюються внаслідок взаємопов’язаних процесів теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери. Клімат характеризується середніми показниками світла, температури, вологості повітря, рівнем опадів, радіації, атмосферного тиску, напрямками вітрів тощо.

 Вологість визначається  місцем на Землі і кліматичними  умовами та залежить від пори  року та доби. Вологість повітря  суттєво впливає на теплообмін  організму з навколишнім середовищем,  має велике значення для життєдіяльності  людини. За низької температури  і високої вологості повітря  підвищується тепловіддача і людина зазнає охолодження; при високій температурі і високій вологості повітря тепловіддача різко скорочується, що призводить до перегрівання організму, особливо при виконанні фізичної роботи. Висока температура краще переноситься, якщо вологість понижена. Найбільш сприятливою для людини є відносна вологість повітря (40–60 %).

 Освітленість від природних  джерел світла змінюється в широких межах залежно від пори доби і року, складу атмосфери.

 Фоновий рівень радіації утворюється за рахунок сонячної радіації й іонізуючого випромінювання природних радіоактивних речовин. Рівень сонячної радіації визначається кількістю сонячних днів і активністю Сонця.

 Життєдіяльність організму  людини як складової біологічної  системи протікає в певних  межах, установлених природою. Умови  обстановки у навколишньому середовищі  в межах природних змін його  параметрів називаються нормальними  умовами.

 Стан атмосфери в  даному місті у певний момент або за обмежений проміжок часу характеризує погоду. “Живучи в погоді”, людина відчуває вплив на організм гігантських космічних та планетарних сил.

 Великий вплив на  погоду та життєдіяльність людини  мають процеси, які відбуваються  на Сонці. Виплески сонячної  активності розігрівають зовнішні  шари атмосфери Землі, змінюють  їх густину і хімічний склад,  могутні потоки заряджених частинок  і випромінювань вторгаються  в атмосферу, переколочують усю  по-вітряну оболонку. Від цього  змінюється і сама погода, і  реакція на її зміни в організмі  людини.

Гідросфера – це водяна оболонка Землі. До надземної частини  гідросфери, що вкриває 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода пе-ребуває у твердому стані. Основна частина води (понад 80 %) перебуває у глибинних зонах Землі – в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).

 Усі форми водних  мас переходять одна в одну  у процесі перетворення. Вода  у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин.

 Вода є основою існування  життя на Землі. Для величезної  кількості живих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середовищем зародження та розвитку. Без води неможливий фотосинтез, який відбувається в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті. Вода – своєрідний мінерал, який забезпечує існування живих організмів на Землі. Живі організми на 60–98 % складаються з води, і всі їхні життєві функціональні процеси пов’язані з нею. Цікаво, що чоловіки більшою мірою містять у собі воду (60–62 %), ніж жінки (приблизно 50 %). Найбільша кількість води – 70 % – міститься у тканинах тіла людини. Серце людини протягом доби перекачує 10 000 літрів крові (біля 1 000 літрів води). 100 літрів води фільтрують нирки.