Архітектура 20 століття

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Мая 2013 в 19:47, доклад

Краткое описание

Переворот, який відбувся в ХХ столітті в архітектурі, полягає не просто у появі нових форм, застосуванні нових матеріалів. Змінилася вся концепція цього виду творчості. Досі при проектуванні на першому плані стояли завдання естетичні, світоглядні, тепер же головним призначенням архітектури стає найбільш раціональне вирішення практичних, функціональних завдань. Така зміна систем цінностей сталася не відразу.
В архітектурі, як і в живописі, літературі, музиці, пошуки нового стилю почалися на рубежі століть у рамках модернізму. Спочатку вони були вираженням ідейного протесту проти колишніх форм і відстоюванням права на індивідуальну творчість. Авангардизм полягав у чисто зовнішньому спрощенні форм, відмові від традиційних декоративних прикрас, матеріалів.

Вложенные файлы: 1 файл

Документ Microsoft Office Word (3).docx

— 30.34 Кб (Скачать файл)

Конкретні форми сучасного  авангардизму демонструють дію різних імпульсів ініціювання новизни. У безперервному інформаційному потоці новизна стає синонімом краси. Тому зник жорсткий професійний та споживчий опір новому. Більше того, суспільна свідомість саме вимагає постійного підживлення новизною форм. Це знищує таку найважливішу умову розвитку авангардизму як необхідність долати опір традиціоналізму.

Багатоаспектність авангардизму вимагає хоча б короткого аналізу основних форм його прояву (типології авангардизму). При цьому критеріями мають бути виявлені вище його основні "видові" ознаки, а саме:

-Подолання антропоморфізму  архітектурних форм

-Полемічна концептуальність

-Авторитарність творчої  позиції лідерів-напрямків

-Заперечення історичної  спадкоємності нової архітектури

-Орієнтування на заміну категорії композиції процесом формоутворення

-Формування елементів  синтетичної позастильової мови  творчості

-Розробка антигравітаційної  моделі архітектурної тектоніки

-Зміщення опорних естетичних  понять з параметрів форми  на параметри просторових зв'язків і на показники технологічної якості елементів форми.

Всі перераховані ознаки визначені шляхом узагальненого морфологічного аналізу концепцій та творів власне авангарду 1910-х - 1930-х рр. При цьому слід зазначити, що типологічно суттєві риси модернізму неоднаково реалізувалися в різних новаторських напрямки цього періоду.

Супрематизм як формальна  і теоретична основа декількох авангардистських напрямків основний акцент своєї  методології робив на розробці нової  мови предметного середовища, а по-суті - на створення сучасного архітектурного ордера (порядку). Площинну транскрипцію цього творчого завдання розробляла відома група "де Стиль".

Функціоналізм створював  позастильову і антигравітаційну модель форми, опосередкованої функціональними  вимогами і традиційними конструкціми.

Конструктівізм збагатив логіку функціоналізму "паперовою" романтикою високого технологізму і  утопічним конструюванням раціонально-тоталітрного життєвого середовища.

Формалізм, найбільш яскраво  представлений творчою концепцією М. Ладовского і творчою позицією К. Мельникова, висунув в якості первинної  категорію простору. В основі творчої методології формалізму лежала ідея раціонального конструювання естетичної реакції на драматичні колізії простору і форми.

Зинтетизм оголював загальну архітектонічну основу різних мистецтв для створення на цій основі "саморозвиваючого" дизайн-середовища. Вихідним для цієї концепції в перше десятиліття радянської влади були ідеологічні амбіції "пролетарської" інтелігенції (група ЛЕФ, представники "виробничого" мистецтва та ін.), але методологічні можливості синтетизму вельми перспективні.

Після Другої світової війни ідеї авангардизму отримали новий імпульс розвитку, втілившись у кількох напрямках.

Міжнародний стиль акцентував таку генетичну особливість авагардизму  як перенесення основного естетичного  навантаження з пластичних параметрів форми на параметри простору і  якість технології виготовлення елементів  форми (творчість Міс ван дер Рое, раннього Ф . Джонсона та ін.)

Структуралізм (творчість  Л. Кана і ін.) продовжив активно  проводиме авангардом руйнування традиційної  цілісності монолітної архітектурної  форми-оболонки, що нейтралізує структурно-змістову різноманітність функціональних процесів в будівлі і осяжному просторі.

Метаболізм (творчість К. Танге та ін.) розвиває одну з найважливіших  творчих установок авангарду, орієнтованих на заміну категорії композиції перманентним процесом формоутворення. Тим самим посилюється процес руйнування традиційної "остаточності" архітектурної форми.

Неомодернізм розвиває великий потенціал авангарду. Зокрема, у творчості Р. Мейєра максимально використовуються формотворчі можливості модуляції простору - як зовнішнього, так і внутрішнього.

Деконструктивізм (творчість  З. Хадід, Ф. Гері, П. Ейзенман) розробляє  антигравітаційні моделі тектонічних  структур і цим розширює можливості формоутворення, альтернативного традиційним композиціям. У полемічно загостреній формі деконструктивізм стверджує пріоритет просторових параметрів перед параметрами форми.

Мінімалізм повертає архітектуру до "авангардного" аскетизму 1920-х рр., Але на більш високому технологічному рівні. Мінімалізм - це черговий сигнал з майбутнього, яке повинне бути вільним від наївного символізму і монументалізму архітектурного середовища.

Парадоксальні форми авангардизму з'явилися як неминучі "супутники" будь-якого великого феномена культури. Початкові імпульси виникнення такого роду форм можуть бути різними. Наприклад, реалізація формальних принципів авангарду у невідповідних умовах породила таке масштабне явище як масове типове будівництво в СРСР. В інших випадках полемічне заперечення авангардизму призводить до появи таких його парадоксальних форм як бруталізм, пластицизм, постмодернізм (заперечуючи авангардизм, ці напрямки мимоволі стають його дзеркальним, "перевернутим" відображенням). Бруталізм і пластицизм, монументалізуючи архітектурну форму, в той же час значно розширюють можливості докорінного оновлення традиційної архітектури. Постмодернізм, декларуючи прихильність спонтанного прояву іронічно трактованого традиціоналізму, тим самим збагачує спектр можливих трансформацій (а значить, і руйнувань) традиційних форм.

 

Висновок

Феномен авангардизму онтологічно  був підготовлений всією логікою неухильного руху європейської (а потім і американської) культури в бік її позитивістських різновидів - цивілізації, що орієнтується більше на майбутнє, ніж на минуле. Перекинувши звичні уявлення про взаємини людини, природи і предметного середовища, архітектурний авангардизм заклав оcнову появи якісно-нового предметно-просторового середовища майбутнього. Однак через відсутність дійсних технічних і соціальних умов для повного втілення "осяянь" авангарду багато перспективних ситуації до цих пір "програють" на естетичному або декоративно-структурному рівнях. Тим не менш, розвиток виражальних можливостей архітектури дозволило доповнити її філософсько-позитивістську основу більш складною, але і більш ємною філософією парадоксу і навіть абсурду. Тому морфологічна структура авангардизму складна, рефлективна і висловлює весь спектр пошуків нових шляхів звільнення людини від безлічі умов, які прив'язують його до застарілих форм існування.

ХХ століття виконало свою історичну культурну місію - докорінно, за допомогою авангардизму, переломило хід розвитку архітектури у бік тотального предметного оточення, яке саме по собі не є твором мистецтва, але ініціює образно-естетичні достоїнства при включенні в неї "регіональної" людини.

ХХI століття має стати  століттям еволюційного розвитку тих  тенденцій, принципів і напрямів, які були намічені і вклинені в  життя архітектурним Авангардизмом.

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Джерела інформації

1.  www.liveinternet.ru

2.  dissland.info

3.  techvesti.ru

4.  uk.wikipedia.org

5.  Глазычев В.Л. О дизайне. Очерки по теории и практике дизайна на западе. М.: Искусство, 1970. 191 с.

6.  Де Фуско Р. Ле Корбюзье - дизайнер. Мебель, 1929. М.: Советский художник, 1986. 107 с.

7.  Ле Корбюзье. Архитектура XX века. М.: Прогресс, 1977. 303 с.

8.  Мастера архитектуры об архитектуре. Зарубежная архитектура. Конец XIX-XX век (Сост. и ред. А.В. Иконникова). М.: Искусство, 1972, 591 с.

9.  Нельсон Дж. Проблемы дизайна. М.: Искусство, 1971. 207 с.

10.  Тасалов В.И. Очерк эстетических идей архитектуры капиталистического общества. М.: Наука, 1979, 335 с.


Информация о работе Архітектура 20 століття