Адміністративно-правовий статус Міністерства юстиції України

Відповідно  до п. 1 ст. 27 Федерального закону РФ “Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації”, “підтериторіальним громадським самоврядуванням розуміється самоорганізація громадян за місцем їх проживання на частині території муніципального утворення (територіях поселень, які не є муніципальними утвореннями, мікрорайонів, кварталів, вулиць, дворів та інших територіях) для самостійного та під власну відповідальність здійснення власних ініціатив в питаннях місцевого значення безпосередньо населенням або через утворювані ним органи територіального громадського самоврядування”[8,с.12].

Надавши визначення територіального громадського самоврядування, Федеральний закон також встановив, що порядок його організації та здійснення визначається статутом муніципального утворення відповідно до законів суб’єктів РФ, а також нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування. Таким чином, з одного боку, цей один із важливіших інститутів місцевог самоврядування в цьому Федеральному законі невиправдано залишився нероздробленим. Внаслідок цього, в ст. 56 цього закону було встановлено, що правове регулювання територіального громадського самоврядування здійснюється статтями 80–86 Закону РФ “Про місцеве самоврядування в Російській Федерації” в частині, що не суперечить Конституції РФ та вказаному Федеральному закону, до прийняття суб’єктами РФ власних законів з цього питання.

З іншого боку, можна погодитися із М. Мягченко, яка  вказує на те, що можливість регламентації статусу органів територіального громадського самоврядування на рівні місцевих нормативно-правових актів надала змогу розробити ці питання конкретніше [13, с.489]. Проте, як зазначає В.В. Пилін, в більшості суб’єктів федерації досі не прийняті спеціальні закони про органи територіального громадського самоврядування, а ці питання регулюються в загальному виді законами про місцеве самоврядування [8, с.69]. Крім того, основні положення таких законів конкретизуються в нормативних актах органів місцевого самоврядування.

Система територіального громадського самоврядування в Росії включає в себе: загальні збори (сходи), конференції жителів; територіальні референдуми; опитування населення; інші форми безпосередньої демократії; органи територіального громадського самоврядування населення (ради чи комітети мікрорайонів, житлових комплексів, селищ, сільських населених пунктів), а також інші органи самоуправління населення за місцем проживання (ради або комітети вулиць, кварталів, будинків та т.п.).

Слід зазначити, що порядок створення, діяльності та ліквідації органів територіального громадського самоврядування в цілому по Росії значною мірою схожий на порядок, який існує в Україні. Але, безумовно, кожен суб’єкт Федерації має свої специфічні риси цього процесу. Тому надалі ми зупинимось на тих характеристиках, які переважають в значній кількості регіонів РФ та відрізняються від свого українського аналогу.

Характерною особливістю  визначення територіальних меж діяльності органу територіального громадського самоврядування є те, що серед інших характеристик органом місцевого самоврядування обов’язково повинні братися до уваги межі діяльності житлово-комунальних служб.

Вибори органів територіального громадського самоврядування можуть проводитися на загальних зборах (сходах) чи конференціях жителів відповідної території, або на основі загального рівного прямого виборчого права при таємному голосуванні по виборчих дільницях під час муніципальних виборів на термін повноважень представницького органу муніципального утворення або інший термін[13, c.145].

Значно ширшими  правами користуються органи територіального громадського самоврядування порівняно із органами самоорганізації населення і в фінансово-економічній сфері. Так, вони додатково можуть мати у власності земельні ділянки, нерухомість, грошові кошти, акції, інші цінні папери та решту майна, необхідного для матеріального забезпечення своєї діяльності, вказаної в їх статуті. Вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише настільки, наскільки це служитиме досягненню їх статутних цілей.

Їх фінансові  ресурси складаються із власних, позичкових коштів, а також коштів, переданих їм органами місцевого самоврядування. Власні фінансові ресурси утворюються за рахунок прибутку від підприємницької діяльності, цивільно-правових угод, добровільних внесків та пожертвувань фізичних та юридичних осіб, а також інших не заборонених законом надходжень. Значна допомога органам територіального громадського самоврядування з боку органів місцевого самоврядування надається у вигляді встановлення значних пільг у сплаті податків при здійсненні ними комерційної діяльності. Завдяки цьому такі формування можуть більш ефективно розпоряджатися власними ресурсами для виконання своїх статутних положень[8, c.156].

Як бачимо, законодавство  РФ надає значно більше можливостей  органам територіального громадського самоврядування для реалізації своїх повноважень порівняно із законодавством України. Але, не дивлячись на значні права та можливості, кількість органів територіального громадського самоврядування в Росії за останні роки різко скоротилась.

 

 

 

 

 

3.3. Діяльність  органів самоорганізації населення в Польщі

Законодавство Польщі дещо по-іншому підходить до визначення статусу тапорядку діяльності тих формувань, які, згідно із законодавством нашої країни, називаються органами СОН. Польське законодавство називає їх “допоміжними органами”, які створюються в “допоміжних одиницях”. Закон Польщі “Про гмінне самоврядування” у ст. 5 встановив, що самоврядна громада – гміна – “може утворити допоміжні одиниці: сільські округи, райони, селища тощо”. На практиці гмінами також створювались такі допоміжні одиниці, як сільські староства на селі, дільниці й мікрорайони в містах [10,с.456] . Таке положення випливає із ч. 4 ст. 169 Конституції Республіки Польща, яка встановила, що “внутрішній устрій одиниць місцевого самоврядування визначають, в межах законів, їх розпорядчі органи”[2 c.16]. Слід відзначити, що на рівні Конституції Польщі правовий статус допоміжних органів не визначається.

Як вже зазначалось, допоміжна одиниця може бути утворена лише радою гміни завдяки прийняттю нею окремого рішення. Крім цього, рада ухвалює статут цієї одиниці, де визначаються питання організації та сфера діяльності відповідного допоміжного органу. Що стосується порядку утворення, об’єднання, поділу, а також ліквідації допоміжних одиниць, то він визначається в статуті гміни.

Слід також  відзначити, що обов’язковим елементом  створення допоміжних одиниць є думка мешканців, які проживають на відповідній території. Така думка виявляється або у формі ініціативи самих мешканців шляхом подачі заяви до ради про утворення допоміжної одиниці, або у формі консультації – ознайомлення із ставленням мешканців до ініціативи, висунутою радою гміни. Так, наприклад, в м. Краків із 750 тис. населенням, за рішенням ради міста було створено 18 допоміжних дільниць .

Б. Майгер, даючи загальну характеристику допоміжних одиниць гмін у Польщі, робить спробу визначити їх загальні риси. До числа таких вінвідносить:

1. факультативність (необов’язковість) їх утворення (тільки воля ради);

2. відсутність власних завдань і компетенції;

3. відсутність статусу юридичної особи;

4. брак власних  джерел доходів і власного  бюджету, але при можливості

реалізації  завдань в межах бюджету гміни (міста);

5. повна залежність від ради гміни;

6. брак самостійності  стосовно створення власних органів;

7. законодавче окреслення форм і назв органів;

8. законодавчо окреслений порядок виборів виконавчого органу у випадку

села і встановлений радою у випадку дільниці чи мікрорайону в місті [10, c.349].

Наведений перелік  характеристик, а також розглянутий  вище порядок створення допоміжних органів свідчить про те, що вони є начебто своєрідним продовженням ради гміни і повністю залежать від прийнятих нею рішень. Так, виключно радою гміни визначається сфера діяльності допоміжних органів, принципів передачі їм окремого майна у користування, а також принципів передачі бюджетних коштів для виконання завдань, покладених на ці одиниці.

Торкаючись  питання організації виборів  допоміжних органів, звертає на себе увагу те, що Закон Польщі “Про гмінне самоврядування” практично не регламентує його. Автори цього Закону обмежилися тільки тим, що встановили, що сільський староста, а також члени ради сільського старости обираються шляхом таємного прямого голосування з-поміж необмеженої кількості кандидатів постійними жителями сільського округу,: обмеженої кількості кандидатів постійними жителями сільського округу, які наділені правом голосу. Таким чином, стосовно виборів сільського старости та членів відповідної ради Закон обмежився тільки визначенням принципів, на яких відбуваються вибори. Щодо виборів у містах, то законодавець не зробив навіть і цього, надавши право вибору моделі виборів самим радам гмін[10, c.26].

 Закон Польщі “Про гмінне самоврядування” також встановив деякі права та окремі гарантії для осіб, які є членами виконавчих органів допоміжних одиниць, а також їх керівників. Так, Голова виконавчого органу допоміжної одиниці може брати участь в роботі ради гміни на принципах, визначених статутом гміни, без права участі в голосуванні.

 Рада гміни може визначити правила, за якими голова та члени виконавчого органу допоміжної одиниці, а також члени ради району (селища), ради сільського старости отримують плату, а також правила повернення їм витрат, пов’язаних із службовими відрядженнями.

Законодавство також визначає порядок здійснення фінансово-господарської діяльності допоміжних органів. Оскільки вони не є юридичними особами, їх керівники проводять діяльність самостійно на підставі доручення, виданого правлінням гміни. “Допоміжна одиниця управляє і користується комунальним майном та розпоряджається доходами з цього джерела в межах, встановлених статутом. Статут, крім цього, встановлює також межі діяльності, яку самостійно здійснює допоміжна одиниця в межах належного їй майна”[10, c.122].

Практика діяльності допоміжних одиниць в Польщі за останні роки привела до цікавих результатів: громадські ради мікрорайонів міст тощо привертають увагу органів місцевого самоврядування до проблем жителів міст, ефективно використовують надані їм кошти та майно, забезпечують утримання та організацію роботи бібліотек, клубів, гуртків, влаштовують подорожі для підлітків та молоді, організують надзвичайно цікаві для малят конкурси кращого малюнку, видають власні журнали, на сторінках яких висвітлюється робота відповідного допоміжного органу і т.д. За цими органами органи самоврядування ведуть фінансовий контроль, надають юридичну та іншу допомогу.

Особливо наголосимо на надзвичайно ефективному засобі залучення вільних грошових коштів мешканців на вирішення проблем населених пунктів, перш за все, в сфері житлово-комунального господарства. Практика часткового самообкладання податком та інвестиції на решту суми із місцевого бюджету дозволили вирішити значну кількість проблем мешканців.

Аналіз роботи допоміжних органів в Польщі засвідчив, що їх статус та порядок організації діяльності значно відрізняються від органів самоорганізації населення, які діють в Україні та органів територіального громадського самоврядування, що працюють в Росії та Республіці Білорусь. Не погоджуючись з ідеєю розбудови органів самоорганізації в якості придатків місцевих рад, що має місце в Польщі, на наш погляд, ефективної діяльності цих формувань значною мірою вдалось досягти саме завдяки регламентації їх статусу на локальному рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В даній роботі було здійснено аналіз розвитку і сучасного стану регламентації статусу органів самоорганізації населення,визначено теоретичниі аспекти існування органів самоорганізації населення, розглянуто інститут самоорганізації населення в контексті світового досвіду на прикладах Білорусі, Російської Федерації та Польщі.

Дослідивши  ряд питань, провязаних з органами самоорганізації населення ми дійшли до висновку, що дані органи мають дуалістичну природу походження та функціонування. Вони одночасно виступають як організації членів територіальної громади для задоволення їхніх спільних потреб місцевого значення (громадська природа) і як організація публічна - у відносинах з окремими членами територіальної громади, органами державної влади та місцевого самоврядування.

Діюче законодавство про органи самоорганізації населення дещо забюрократизоване і має прогалини. Зокрема нелогічним, на нашу думку, є закріплення строку діяльності органу самоорганізації з терміном діяльності відповідної ради, оскільки органи самоорганізації населення вирішують, як правило, питання життєдіяльності будинків, вулиць мікрорайонів. Це може бути і вивіз сміття, і водо- та тепло-постачання, і охорона будинків тощо. Тому зрозуміло, що немає потреби зупиняти діяльність органів самоорганізації населення в міжвиборчий період рад. Також суттєвими проблемами є складний механізм реєстрації органів самоорганізації населення, відсутність серйозних повноважень і проблеми в делегуванні їм повноважень відповідними радами. Всі ці питання сміливо можна віднести до нагальних проблем громади, які потребують вирішення.

Для цього звичайно ж потрібно використовувати як вітчизняні традиції, так і зарубіжний досвід діяльності органів самоорганізації населення.. Саме останньому був приділений третій розділ даної роботи, де ми намагались вивчити роботу органів самоорганізації населення зарубіжних країн, зокрема детально зупинились на сусідах: Білорусі, Російській Федерації та Польщі. І хоча в жодній з них в порівнянні з Україною, в конституціях прямо не закріплено діяльність органів самоорганізації населення, проте саме в сусідів (окрім Польщі) вони мають суттєві повноваження, якими й ефективно користуються. Для України можливо було б застосувати деякі з них. Це стосується, зокрема, встановлення положень про те, що на певній території може існувати лише один орган територіального громадського самоврядування, закріплення мінімального віку для осіб, які можуть бути обрані до складу такого органу, надання органам самоорганізації населення повноважень щодо акумуляції із позабюджетних джерел коштів на соціальні програми (Білорусь); органи самоорганізації населення додатково можуть мати у власності земельні ділянки, нерухомість, грошові кошти, акції, інші цінні папери та решту майна, необхідного для матеріального забезпечення своєї діяльності, вказаної в їх статуті, можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише настільки, наскільки це служитиме досягненню їх статутних цілей (РФ); залучення вільних грошових коштів мешканців на вирішення проблем населених пунктів, перш за все, в сфері житлово-комунального господарства, практика часткового самообкладання податком та інвестиції на решту суми із місцевого бюджету (Польща).