Особенности функционирования совместных предприятий

- по-друге, переходом до  відкритої економічної системи, яка об'єктивно повинна залучати щоразу більше світо-господарських факторів і джерел для власного прогресивного розвитку;

- по-третє, потребами розв'язання  завдань щодо ринкового реформування  економіки, створення конкурентного  середовища, подолання кризових явищ (насамперед в інвестиційно-виробничій сфері), структурної перебудови, удосконалення торговельних і платіжних відносин України із зарубіжними партнерами тощо.

На сучасному етапі СП функціонують переважно у таких галузях, як внутрішня торгівля (22,4%), харчова промисловість (14,5%), машинобудування і металообробка (12,8%), чорна і кольорова металургія (5,0%), зовнішня торгівля (4,4%), транспорт і зв'язок (4,1%), легка промисловість (4,0%), хімічна промисловість (3,9%), будівництво (3,7%). Найбільша кількість СП зосереджена у м. Києві, Львівській, Одеській, Дніпропетровській, Закарпатській областях. У 2009 році питома вага внесків іноземних інвесторів у статутні фонди СП оцінюється у 80% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України.

Іноземні інвестиції у формі СП розподіляються за регіонами України вкрай нерівномірно. Зокрема, можна виділити регіони, де обсяг іноземних інвестицій в СП досягає значення 100 млн. дол. В цілому на основі означених тенденцій щодо розмірів іноземних капіталовкладень у рамках СП можна зробити висновок про інвестиційну привабливість різних регіонів України.

На основі інформації Держкомстату України розраховано показники, що відображають розподіл СП за галузями народного господарства (табл. 3.1).

Найбільше спільних підприємств функціонує у промисловості - 1828, або 1/4 від їх загальної кількості, у торгівлі й громадському харчуванні - 3076 (42,8%) і будівництві - 584 (8,1%). Відносно низького залишається питома вага спільних підприємств, що функціонують у сільському господарстві, хоча потенційні можливості даної галузі оцінюються як досить високі.

Певний інтерес викликає також питання кадрового забезпечення СП України. Як показала практика, співвідношення між іноземними й українськими громадянами в СП схиляється в бік українського персоналу - в середньому на таких підприємствах працює 85% українців. При проведенні своїх операцій в Україні вищий керівний склад СП орієнтується на локальні трудові ресурси, оскільки:

 

 

Таблиця 3.1

Розподіл спільних підприємств України за галузями народного господарства у 2013 році.

 

Галузі	Кількість СП всього	%
Промисловість	1828	25,4
Сільське господарство	153	2,1
Лісове господарство	19	0,3
Транспорт і зв'язок	182	2,5
Будівництво	584	8,1
Торгівля і громадське харчування	3076	42,8
Матеріально-технічне постачання і збут	60	0,8
Заготівля	75	1,0
Інформаційно-обчислювальне обслуговування	44	0,6
Операції з нерухоми майном	42	0,6
Загальне комерційна діяльність	165	2,3
Геологія та розвідування надр	6	0,1
Виробничі види побутового обслуговування	209	2,9
Інші види діяльності сфери матеріального виробництва	64	0,9
Житлово-комунальне господарство	15	0,2
Невиробничі види побутового обслуговування	33	0,5
Охорона здоров'я, фізична культура та соц. забезпечення	202	2,8
Освіта	44	0,6
Культура і мистецтво	40	0,6
Наука і наукове обслуговування	276	3,8
Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення	37	0,5
Управління	34	0,5
Об'єднання громадян	5	0,1
ВСЬОГО	7193	100

 

Найбільше спільних підприємств функціонує у промисловості - 1828, або 1/4 від їх загальної кількості, у торгівлі й громадському харчуванні - 3076 (42,8%) і будівництві - 584 (8,1%). Відносно низького залишається питома вага спільних підприємств, що функціонують у сільському господарстві, хоча потенційні можливості даної галузі оцінюються як досить високі.

Певний інтерес викликає також питання кадрового забезпечення СП України. Як показала практика, співвідношення між іноземними й українськими громадянами в СП схиляється в бік українського персоналу - в середньому на таких підприємствах працює 85% українців. При проведенні своїх операцій в Україні вищий керівний склад СП орієнтується на локальні трудові ресурси, оскільки:

1) ціна української робочої сили значно нижча, ніж у країнах із розвинутою економічною системою;

2) кваліфікація українських  фахівців не поступається перед західними спеціалістами (хоча іноді корисно проводити тренінги на базі спеціальних методик для підвищення кваліфікації);

3) українські фахівці  знають місцеві особливості роботи, включаючи локальну  культуру;

4) український персонал  має зв'язки з потенційними  клієнтами на внутрішньому ринку і т. ін..

Але існують і деякі проблеми, оскільки переважній кількості працівників властиві такі риси, як необов'язковість, відсутність порядності та ділової етики, невміння й небажання працювати, психологічна неготовність до самостійності.

Результати розрахунку показників економічної ефективності засвідчили наявність великої кількості нерозв'язаних проблем у діяльності спільних підприємств стосовно сфер, до яких вони відносяться.

Маркетинг:

- Відсутність належного  транспортного забезпечення для  підтримання зв’язків зі споживачами  продукції підприємства;

- Недостатня кількість  огртехники для обробки й аналізу інформації;

- Слабка проінформормованість  державних установ з питань  щодо тенденцій розвитку світового  ринку за напрямками, які стосуються  діяльності СП;

- Недостатню обізнаність  спеціалістів з питань організації  маркетингових досліджень;

Нестабільність ринкових відносин в Україні, що ускладнює запровадження методів маркетингових досліджень.

Виробництво:

- Труднощі із впровадженням  нової технології через перепони, які ставлять митні служби  та центр стандартизації при  закупівлі імпортного обладнання;

- Відсутність в ряді  випадків реакції з боку постачальника  обладнання на акт рекламації;

- Невідповідність у темпах  розвитку технологій на СП  та підприємствах-суміжниках;

- Труднощі, пов’язані з  комп’ютерізацією виробничого процесу;

- Недосконалість виробничого  процесу у зв’язку з відсутністю  оборотних засобів, комплектуючих, запчастин для обладнання;

- Підвищення собівартості  виробництва у зв’язку з подорожчанням  електроенергії і бензину.

Матеріально-технічне забезпечення:

- Труднощі, пов’язані з пошуком оптимального каналу МТЗ;

- Нестабільність цін на  ресурси;

- Висока вартість та  низька якість комплектуючих  виробів;

- Відсутність оригінальних  запчастин для здійснення належного  сервісного обслуговування продукції;

- Перебої у поставках ресурсів (порушення умов договору).

Фінансове забезпечення:

- Високі процентні ставки  за кредит і відсутність виваженої  кредитної політики;

- Складна процедура оформлення  кредиту із зарубіжного банку;

- Нерозробленість механізму  фінансового лізингу на СП;

- Поступове вичерпування  джерел фінансування (відсутність  прибутку, оборотних коштів);

- Високий ступень відповідальності  за фінансових ризик перед  іноземним інвестором.

Управління:

- Конкурентна боротьба  між СП і вітчизняним засновником  на ринку відповідної продукції;

- Невизначеність функцій  управлінського персоналу.

Усі виявлені проблеми надзвичайно тісно взаємопов'язані. Так, за відсутності необхідного ресурсного потенціалу неможливо розпочати виробництво, без маркетингових досліджень - правильно сформувати виробничу програму і стратегію збуту, а без належного управління неможливо досягти очікуваного рівня ефективності підприємства. Центральне місце у розглянутій сукупності проблем безперечно посідає питання фінансового забезпечення. Керівники майже усіх досліджуваних СП відзначали, що недостатність фінансових коштів перешкоджає реалізації запланованих проектів - розвитку виробництва, впровадженню нових технологій, організації маркетингових досліджень. Проте не слід зосереджувати зусилля виключно на розв'язанні фінансових проблем, залишаючи поза увагою інші сфери функціонування СП. Адже важливо не тільки отримати доступ до нових джерел фінансування, але й зуміти правильно розподілити кошти між різними напрямками діяльності, застосувавши певні критерії пріоритетності сфер. Тому оптимальним методом підвищення рівня ефективності СП є комплексний підхід до розв'язання наявних проблем. Саме такий підхід відповідає багатофункціональній сутності спільного підприємства. Крім того, у даному процесі повинні брати участь не лише безпосередні учасники проекту, але й інші зацікавлені сторони - органи державної влади, кредитні установи тощо, від узгоджених дій яких залежить ефективність спільного підприємництва на мікро й макрорівнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Перспективи функціонування та розвитку спільних підприємств в Україні

 

В Україні міжнародні СП розглядається як самостійний вид зовнішньоекономічної діяльності, а створення СП за участю іноземних партнерів — як одна із форм здійснення іноземних інвестицій. Створення міжнародних СП є найреальнішим і найефективнішим шляхом залучення приватного іноземного капіталу в економіку України, що сприяє розвиткові необхідної ринкової інфраструктури держави. Згідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування» до міжнародних СП належать підприємства будь-якої правової форми, створені відповідно до чинного законодавства України, якщо протягом календарного року в їх статутному капіталі є кваліфікаційна іноземна інвестиція, що становить не менше 20 % статутного капіталу і водночас не менше від суми, еквівалентної визначеній кількості доларів США [14].

За участю іноземного капіталу в Україні створюються СП, які характеризуються різною величиною статутного капіталу, кількістю зайнятих працівників, профілем діяльності тощо. М. Чередниченко наголошує на наступному визначені СП: СП з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційної форми, створене за законами України, якщо в продовж календарного року в його статутному капіталі є кваліфікаційна іноземна інвестиція. Для новостворених підприємств це перший календарний рік. На законодавчому рівні України під інвестиціями розуміють господарську операцію, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під фінансовою інвестицією розуміються господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. У свою чергу прямі інвестиції — господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою.

Статутний капітал СП є основним джерелом діяльності СП і показує суму власних основних і оборотних засобів, внесених учасниками. Внески учасників (власників) до статутного капіталу СП з іноземними інвестиціями можуть бути зроблені у формі: майна (будинків, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей); цінних паперів (акцій, облігацій тощо); прав на користування природними ресурсами, майном, об’єктами інтелектуальної власності та інших майнових прав; грошових коштів (у тому числі іноземною валютою).

Інвалютний внесок перераховують у гривні на дату фактичного його отримання, оскільки обсяг інвестиції в іноземній валюті, перерахованій у гривні за офіційним курсом НБУ на дату фактичного внесення іноземної інвестиції, зазначають в інформаційному повідомлені, що його складають для державної реєстрації іноземної інвестиції.

Позитивними сторонами функціонування іноземного капіталу можна визначити в наступних аспектах: економічному — сприяє економічному зростанню, завдяки збільшенню зовнішньої торгівлі, та робить позитивним сальдо платіжного балансу країни; загальнодержавному — конкурентоспроможність вітчизняних товарів на світових ринках, і наближення їх якісних параметрів до світового рівня; соціальному — зростання заробітної плати та соціальних виплат, покращення умов праці та її мотивація; фінансовому — ріст податкових надходжень бюджету; нормативно-правовому — приймання законодавчих актів, що регламентують податкову, митну, інвестиційну, кредитну та амортизаційну політику зближуючи з положеннями міжнародних стандартів; науково-передовому — передбачає впровадження у реальне життя науково містких і ресурсозберігаючих технологій, що ввозять на територію держави; інфраструктурному — збільшення числа інститутів, які забезпечують потреби населення, задовольняючи послугами виробничого та невиробничого характеру; політичному — довіра з боку окремих іноземних суб’єктів і держав, підвищення іміджу країни.

Залучення іноземного капіталу у підприємницьку діяльність, у свою чергу передбачає низку проблем, які становлять потенційну загрозу національній безпеці. Небезпека може проявлятися в тих частинах, що передбачають вкладення іноземних активів у стратегічно важливі для держави сектори економіки, недотримання екологічних норм, ведення непрозорих правил поведінки на вітчизняних ринках, наслідування недобросовісної конкуренції та придушення національних виробників аналогічної продукції і послуг.

Недоліки залучення іноземного капіталу пов’язані з витісненням з ринку внутрішніх виробників і постачальників, збільшенням залежності країни від іноземного капіталу, підвищенням рівня конкуренції на ринку, трансфертом частини прибутків за кордон, жорсткою експлуатацією місцевих сировинних ресурсів.

На основі результатів дослідження розроблено ряд загальних рекомендацій стосовно раціоналізації підходів до організації функціонування СП :

1) доцільним для багатьох  СП є запровадження стратегії диференційованого або концентрованого маркетингу, що дозволить сконцентрувати увагу на певній "ринковій ніші", відмовитись від менш прибуткових сегментів і зекономити кошти за рахунок зменшення масштабів ринкових досліджень;

2) враховуючи, що одночасно на великій кількості ринків з різнорідною продукцією виступає незначна частка СП, доцільно в ряді випадків спростити складну матричну структуру управління маркетингом до товарної (якщо СП випускає великий асортимент продукції) або ринкової (якщо СП виступає на великій кількості географічно віддалених один від одного ринків);