Міжнародне космічне право

 

Комітет з  використання космічного простору в  мирних цілях. Заснований ГА в 1959 році і складається з 65 держав-членів ООН. Комітет аналізує масштаби міжнародного співробітництва з мирного використання космічного простору, розробляє програми та керує технічним співробітництвом ООН в цій області, сприяє дослідженням і поширенню інформації, а також вносить вклад у розвиток міжнародного космічного права.

Має два підкомітети:

• Науково-технічний підкомітет є координатором міжнародного співробітництва в галузі космічних досліджень і технологій;

• Юридичний підкомітет працює над розвитком правових інструментів, супутніх швидкому технологічному розвитку в області освоєння космічного простору.

Комітет і обидва підкомітету проводять  щорічні зустрічі для обговорення питань, поставлених перед ними ГА, доповідей, переданих на їх розгляд, і проблем, піднятих державами-членами.

 

2. Правовий режим космічного  простору та основні принципи космічної діяльності

 

Генеральна Асамблея ООН своєю  резолюцією 2222 (XXI) від 19 грудня 1966 р. доручила Комітету ООН з Космосу вивчити питання щодо визначення поняття космічного простору і використання космічного простору і небесних тіл. Однак дотепер це доручення Комітет ще не виконав через теоретичні труднощі питання. Не випадково в міжнародному космічному праві немає визначення поняття космічного простору, незважаючи на те, що в документах воно зустрічається не один десяток раз.

Космічний простір – простір, що простягається за межами земної атмосфери. Іноді розглядають не космічний простір у цілому, а ті або інші його частини, що характеризуються дуже різними властивостями, - навколоземний космічний простір, міжпланетний простір, міжзоряний простір і т. п. Поряд із цими термінами для узагальненої характеристики умов пілотованого польоту використовуються такі поняття, як "ближній космос", "далекий, або відкритий космос", що характеризують висоту польоту стосовно Землі і перехід космонавтів в умови відсутності атмосфери, у стан невагомості та ін.

Рішенням  Міжнародної авіаційної федерації (ФАІ) умовно прийнято вважати польоти космічними у тому разі, якщо висота їх не менше 100 км. Але договірної норми в МПП, яка б встановлювала межу між повітряним простором і космічним простором, немає.

 

Основними принципами в галузі космічної діяльності є:

1. Заборона  національного присвоєння космічного простору і небесних тіл. 2. Свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл.

У результаті обмеженої функціональності юридичний статус космічного простору з початку космічної діяльності склався як статус міжнародного простору, тобто простору, на який не поширюється суверенітет або юрисдикція будь-якої держави.

Так, основним принципом, що визначає правовий режим космічного простору і небесних тіл, є те, що "космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами" (ст. II Договору про Космос). Відповідно до статті І Договору 1967 року дослідження і використання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку. Він відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації, на нього не поширюється державний суверенітет. Результати космічної діяльності є загальним надбанням людства.

 

Активне освоєння людством космічного простору, польоти на Місяць, посилання  космічних апаратів до інших небесних тіл зумовили появу ідей і  намірів, що публікуються в засобах масової інформації, про можливе право фізичних і юридичних осіб на присвоєння ділянок космічного простору. Результатом стало укладення Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах від 5 грудня 1979 р. у п. 3 ст. 11 говориться: "Поверхня і надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр чи природні ресурси там, де вони є, не можуть бути власністю якої-небудь держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації, національної організації або неурядової установи чи якої-небудь фізичної особи". І водночас підкреслюється, що "розміщення на поверхні Місяця або в його надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій і споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця або їхні ділянки".

Але ця угода не набула широкого розповсюдження.

 

У 1980 році скандально відомий американець Денніс Хоуп звернув увагу на те, що природні позаземні космічні об'єкти офіційно нікому не належать. Згідно його трактування, законодавство забороняє володіти зірками і планетами лише державам і корпораціям, а для приватних осіб, як він вважав, такої заборони немає. Скориставшись своїм трактуванням, він розіслав по всіх країнах, що мають відношення до освоєння космосу, а також в ООН, повідомлення про те, що є власником усіх космічних об'єктів Сонячної системи, крім Землі і Сонця. За законом, якщо на повідомлення не було надано відповідь протягом трьох років, твердження набуває юридичної сили. Мабуть, ніхто й не подумав серйозно поставитися до листів.

Він проголосив Місячну Республіку і, створивши Місячне посольство, став по всьому світу продавати ділянки на Місяці, Марсі та інших планетах. З допомогою фахівців американського Інституту космічних досліджень поверхня видимої сторони Місяця та інших планет була розбита на ділянки, кожна з яких має чіткі координати і реєстраційний номер. Стандартний розмір місячної ділянки складає 1 акр (приблизно 40 соток). Її можна придбати за 15 доларів. Кожна угода фіксується в головному офісі Місячного Посольства в США і їй присвоюється реєстраційний номер. Продаж ділянки одночасно кільком особам виключений. Разом з Договором (Сертифікатом) купівлі-продажу власник ділянки отримує карту поверхні Місяця з зазначеною на ній ділянкою, «Місячну Конституцію» і «Місячний паспорт», що підтверджує його права, як нового громадянина Міжпланетної республіки.

Бізнес  Хоупа на інопланетній нерухомості далеко не єдиний і не перший у своєму роді, але, мабуть, найвідоміший. На сьогодні власниками інопланетних ділянок стали майже 4 млн. жителів Землі з 180 країн світу.

Універсальний Договір по космосу 1967 року не містить формулювання, яке дослівно забороняє набувати у власність поверхню Місяця та інших планет. У статті II лише вказується, що: «космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла, не підлягає національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами». Саме на це упущення і посилається Хоуп, обґрунтовуючи свої домагання на Місяць: національне привласнення Договір забороняє, а приватне – нібито ні.

Однак відомо, що для виникнення права власності на річ необхідні дві умови:

по-перше, норми внутрішньодержавного цивільного права, що регулюють відносини власності,

а по-друге, конкретний юридичний факт, який безпосередньо приводить до появи права власності, наприклад, їм може бути створення речі, договір купівлі-продажу, прийняття спадщини і т.п.

З цієї причини не буває прав власності «взагалі», що існують поза зв'язку з якою-небудь державою і її правопорядком. Можна говорити про право власності, заснованому на національному (російському, французькому, німецькому та ін.) законодавстві. Таким чином, право власності на ту чи іншу річ спирається на законодавство певної держави, а отже, і на її суверенітет. Принципово неможливо стати власником ділянки Місяця, поки відсутня держава, яка поширила на неї свій суверенітет, оскільки немає цивільного законодавства, на підставі якого можна набути таке право власності.

Законодавство жодної країни не може нікого зробити власником місячної (марсіанської і т. п.) нерухомості. І навіть якщо якась держава допустить в своєму національному законодавстві можливість подібної власності, це стане міжнародно-протиправним діянням, і посилання на закон такої держави буде відкинуте будь-яким судом як таке, що суперечить імперативній нормі міжнародного права.

Таким чином, «правовстановлюючий» сертифікат на місячну або марсіанську ділянку в дійсності не надає жодних прав власності. Покупець стає лише власником гарно оформленого сувеніра.

Подібного роду бізнес розвернувся  і на ґрунті платного іменування зірок. Деякі енергійні діячі пропонують за плату назвати ту чи іншу зірку обраним вами ім'ям, обіцяючи видати «документ, що підтверджує факт внесення (модифікації) запису до каталогу небесних тіл».

Іменуванням небесних тіл традиційно займається недержавне наукове товариство – Міжнародний астрономічний союз (МАС). Він закріпив загальновизнані кордони і назви сузір'їв, а також затвердив історично сформовані назви для деяких яскравих зірок. Список цей є закритим і змінитися може лише за спеціальним рішенням Асамблеї МАС. Так що назви зірок, подібно найменувань хімічних елементів, – це питання загальносвітового наукового консенсусу і яких-небудь комерційних механізмів впливу на нього не існує.

Тому, наприклад, якщо покупцеві місячної ділянки навіюється, що він набуває ні багато ні мало право власності, і при цьому прямо повідомляється, що Договір про космос 1967 року нібито ніяк не перешкоджає подібній угоді, то має місце активний обман. Якщо ж вам пропонують за гроші назвати зірку, створюючи антураж офіційності, і при цьому «тактовно» замовчують реальне правове значення «каталогу небесних тіл», куди це ім'я заноситься і хто насправді здійснює присвоєння імен космічним об'єктам, то в цьому випадку можна говорити про пасивний обман.

 

3. Здійснення діяльності з дослідження  і використання космосу і небесних  тіл відповідно до принципів  міжнародного права.

Далі в Договорі встановлюється, що норми космічного права є інтегральною частиною міжнародного права в цілому і повинні застосовуватися з урахуванням інших його положень. Відповідно до статті III Договору, держави-учасниці (практично всі держави світу) здійснюють космічну діяльність «відповідно до міжнародного права, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і порозуміння».

 

4. Часткова демілітаризація космічного  простору і повна демілітаризація небесних тіл.

Для розвитку цього положення  ст. IV Договору передбачає, що держави-учасниці «зобов'язуються не виводити на орбіту Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати зброю на небесних тілах і не розміщати таку зброю в космічному просторі яким-небудь іншим чином».

У той же час заборона не охоплює проліт через космос головних частин міжконтинентальних ракет, що рухаються по балістичній траєкторії. Правомірним з міжнародно-правової точки зору є і знаходження на орбіті спеціального пістолета ТП-82, який традиційно входить до аварійного запасу російських космонавтів.

Цікаво, що цілком правомірною стала б реалізація в СРСР наприкінці 1980-х років планів по випробуванню бойової космічної станції серії «Скіф» (вона ж «Полюс»), оснащеної інфрачервоним хімічним лазером. І навпаки, розміщення на орбіті рентгенівських лазерів з ядерною накачкою (які розроблялися США в рамках програми СОІ) стало б протиправним, оскільки їх основою служить термоядерний боєприпас.

Також згідно Договору про  космос, Місяць та інші небесні тіла «використовуються всіма державами-учасницями Договору винятково в мирних цілях...».

Більш радикально розв'язується питання  заборони використання небесних тіл  у військових цілях в Угоді про Місяць 1979 p. У ст. 1 відзначається, що її положення щодо Місяця застосовуються також і до інших небесних тіл Сонячної системи. При цьому в ст. 3 угоди підкреслюється, що Місяць використовується всіма державами-учасницями винятково в мирних цілях. Забороняється створювати на Місяці військові бази, споруди і укріплення, проводити випробування будь-яких типів зброї і військові маневри.

 

5. Запобігання наслідків потенційно  шкідливих експериментів у космічному  просторі та на небесних тілах.

Науково-технічний прогрес, неминучість  космічних досліджень і використання космічного простору в наукових та економіко-господарських цілях держав зумовлюють необхідність введення істотних обмежень на космічну діяльність, аби  запобігти її можливим негативним наслідкам. Безконтрольна космічна діяльність може спричинити не тільки збільшення космічного сміття, а й хімічне, біологічне, радіоактивне та інші види забруднення навколишнього середовища. Не менш небезпечними для земної цивілізації є доставка позаземних речовин, що вимагає не тільки обережного поводження з такими речовинами, а й ретельної стерилізації самих космічних об'єктів і запобігання біологічному зараженню Землі.

Тому, держави-учасниці Договору, у відповідності зі статтею IX, здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого забруднення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини.

 

6. Міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі.