Історія сім'ї як об'єкт соціологічного дослідження

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Ноября 2014 в 12:03, реферат

Краткое описание

Сім'я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни о Життя більшості людей так чи інакше пов'язане з сім'єю — своєрідним мікросвітом, де сплітаються складні економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо.

Содержание

Історія сім'ї як об'єкт соціологічного дослідження.
2. Міжособистісні комунікації в сучасній сім’ї.
Список використаної літератури

Вложенные файлы: 1 файл

социол семьи реф.docx

— 27.58 Кб (Скачать файл)

Зміст

  1. Історія сім'ї як об'єкт соціологічного дослідження. 

     2. Міжособистісні комунікації в сучасній сім’ї.

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Історія сім'ї як об'єкт соціологічного дослідження. 

Сім'я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни о Життя більшості людей так чи інакше пов'язане з сім'єю — своєрідним мікросвітом, де сплітаються складні економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо. Вивчення сім'ї, шлюбу має глибоке практичне значення, воно є важливою передумовою розуміння багатьох процесів, які відбуваються у суспільстві. 
Соціологія шлюбу і сім'ї — галузь соціології, яка досліджує формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин. 
 
       Можна виділити два основних напрями у цій галузі:

а) дослідження історії сім'ї;

б)аналіз сучасної сім'ї. 
       Перший напрям зосереджує увагу на походженні сім'ї, її розвитку в різних економічних, соціокультурних умовах. Другий вивчає взаємини у сім'ї, взаємодію сім'ї і суспільства тощо.

       Навряд чи можна знайти якесь соціальне явище , яке зазнало настільки істотні зміни в процесі переходу до сучасного суспільству. Сім'я вирішальною мірою видозмінилася , що позначилося і позначається і , може бути , ще позначиться на всьому розвитку суспільства. Зазвичай в цих цілях використовується порівняння "традиційної " і "сучасної " моделі сім'ї . По-перше , при " традиціоналізмі " перш за все впадає в очі родинно -сімейний принцип організації суспільного життя , перевага цінностей спорідненості над максимізацією вигод індивіда і над економічною ефективністю. Модернізм , навпаки , відділяє спорідненість від соціально - економічної та

політичного життя , підміняє інтереси спорідненості економічним цілям індивіда . По-друге , аграрне суспільство має своєю основною економічною одиницею сімейне домогосподарство ; як правило , всі дорослі працюють вдома і не за плату , а на себе. Модерністська модель пов'язана з поділом дому та роботи , з'являється найману працю на великих підприємствах з індивідуальною оплатою праці незалежно від статусу в сімейно- родинних мережах.

      Важливо підкреслити , що сімейне виробництво не зникає взагалі (хоча така тенденція спостерігається), а перестає бути провідним, головним елементом економіки, причому в урбанізованих регіонах поширюється споживчий тип сім'ї , де сімейна діяльність , крім генетичних і фізіологічних процесів , доповнюється споживанням послуг позасімейних установ за рахунок зарплати , що видобувається членами сім'ї за порогом будинку. Однак в силу соціокультурного поділу сімейних обов'язків жінки , які беруть участь у найманому внесемейного працю, продовжують вести домашнє господарство. У феміністських теоріях подібна подвійна зайнятість жінки інтерпретується як підсумок панування чоловіків, тому часто бажаний "рівноправний" розподіл сімейних функцій між чоловіком і дружиною оголошується ідеалом "демократизації " сім'ї , і на догоду цьому ідеалу навіть вигадуються "оптимальні моделі "сімейної" ​​рівності". Однак методологія дослідження, розроблена для соціального рівня, як абсолютна схема, переноситься на рівень первинної групи, що призводить до зайвої політизації сімейної проблематики, оскільки сама установка вчених на "демократизацію" сім'ї не узгоджується ззаконами функціонування малих груп .

    По-третє, незначна психологічна розділеність між сімейним домогосподарством і сільською громадою, етнічними та іншими соціальними спільнотами при традиціоналізмі, контрастують з різким розмежуванням дому та позасімейного світу, сімейної близькості і стандартності, знеособленості відносин шарів і каст, напруженої конкурентності і небезпеки зовнішнього оточення в умовах модернізму.

    По-четверте , соціальна і географічна мобільність при традиционализме (як

правило, сини успадковують соціальний статус і професійну спеціалізацію

батька) відрізняється від високої мобільності, властивою в умовах модернізму, тим, що проявляє індивідуальну активність.

    По-п'яте, система цінностей фамілізм , в ієрархії якої на перших місцях

такі блага, як борг, проходження звичаям, авторитетам, долю, цінність сімейної відповідальності, дітей як вкладів у майбутню благополучну старість батьків домінування батьківського авторитету і чоловічого впливу в міру модернізації стає менш престижним, поступаючись місцем цінностям індивідуалізму , незалежності, прав особистості, свободи вибору, цінності особистих досягнень, самоактуалізація і т. п., що викликається зміною основного типу сім'ї - розширеної сім'ї - нуклеарною сім'єю.

     По-шосте, перехід від централізованої розширеної сімейно –родинною системи, що складається з трьох поколінь з домінуванням старших, до децентралізованим нуклеарним сім'ям, в яких шлюбні узи, подружжя стають вище пологових - батьківських, причому в самому подружжі інтереси пари підпорядковані інтересам індивіда, що відноситься також до батьківським і

родинним зв'язкам (депривація особистості від сім'ї , ізоляціонізм) .

    По-сьоме, від розлучення з ініціативи чоловіка у зв'язку з бездітністю до розлучення, викликаному міжособистісної несумісністю подружжя.

    По-восьме , від " закритої" до "відкритої " системі вибору чоловіка на основі міжособистісної вибірковості молодими людьми один одного незалежно від приписів спорідненісті обміну приданим і викупом нареченої (хоча і при збереженні майнових інтересів і системи успадкування, закріплених шлюбним контрактом).

    По-дев'яте, перехід від традиційної культури з жорстким табу на застосування контрацепції (для компенсації високої смертності) до індивідуального втручанню в репродуктивний цикл , т. з . до попередження і переривання вагітності; цей перехід також усуває необхідність у подовженні

репродуктивного періоду життя (за допомогою наближення до фізіологічних

кордонів - термінами початку і кінця дітонародження , за допомогою ранньої і суцільний шлюбності , традицій довічного шлюбу ) .

     Своєрідною квінтесенцією і інтегральним вираженням всіх перерахованих вище сімейних змін є, по-десяте, перехід від ери стабільної багатодітності сім'ї протягом всієї людської історії до ери безперервного зникнення багатодітності сім'ї з історичної сцени. Реальні зміни сімейних структур в XX столітті на всіх континентах дозволяють говорити про перехід до епохи постійного зменшення дітності сім'ї (аж до масової однодітності і, можливо, бездітності, оскільки немає ніяких біологічних захисних механізмів, що зупиняють це падіння на якомусь безпечному для суспільства рівні ) .    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Міжособистісні комунікації в сучасній сім’ї.

Загалом комунікація дозволяє синхронізувати життя суспільства в часі й просторі. Це перехід від чогось, що нагадує броунівський рух, до постійних форм існування. Без прогнозування людської поведінки суспільство неможливе. Нині й школа, наприклад, це також підготовка маленької людини до постійних форм поведінки, коли дитина вчиться сидіти тривалий час, не заважати іншим, слухатися тощо.

Комунікація дозволяє створювати елементи єдиного організму з індивідуальних ситуацій. Вона постійно відповідає рівневі розвитку суспільства.

Вербальна комунікація має системніший, структурованіший характер. Невербальна комунікація не є такою чіткою, хоча й вона несе в собі досить інформації.

Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Усна комунікація дає можливість швидкого реагування, передає всі нюанси розмови. Тому, наприклад, допит для слідчого цікавіший в усній формі.

Комунікація може бути формальною або неформальною. До першої відносять офіційні ситуації, які значно сильніше контролюються їхніми учасниками. Неформальні ситуації відображають невимушений характер розмови. В даному разі ми використовуємо не раніше заготовлені тексти, а створюємо їх під час розмови. І той, а також інший варіант є досить поширеними на практиці.

 

Можемо побудувати

 

 

класифікації щодо обліку кількості співрозмовників:

1 — внутрішня  комунікація, коли людина розмовляє  сама з собою;

2 — міжособистісна  комунікація;

3 — 5 — комунікація  в малих групах.

Таким чином, комунікація — це складний процес, кожна модель якого може взяти з нього певні особливості. Дж. Фіске взагалі поділяє всі теорії (моделі) комунікації на два класи.

У житті кожної людини значне місце займає, поряд з актуальною діяльністю, організацією взаємин з партнерами по праці, - сім’я і сімейні стосунки. Як свідчать дослідження (Ф.М.Бородкін, Н.М.Коряк, Дж.Р.Паркінсон, Л.А.Карпова, Ч.Ліксон, Дж.Г.Скотт), ці сфери життя людини найповніше можуть розкрити наявність або відсутність(більшу чи меншу міру прояву)особистісних проблем, дають найбільшу кількість конфліктів різного ступеня напруженості.

Сім'я, як явище економічне і соціокультурне, зазнає в сучасних умовах впливу різних факторів. Процес формування і розвитку сучасної сім’ї проходить в складних і суперечливих умовах. Він характеризуються різкою зміною суспільних відносин, економічної функції сучасної сім'ї. Різке погіршення матеріального становища сім’ї є однією з причин, яка призводить до зростання кількості неблагополучних родин. На даний внаслідок багатьох причин існує дефіцит спілкування батьків та дітей в родинному середовищі. Особливого значення у вихованні підростаючого покоління, формування особистості дитини, зокрема підлітка, набуває виховний потенціал батьків. Основними факторами сімейного життя є: емоційна єдність дитини з батьками; почуттєві взаємини між членами родини; атмосфера захищеності, бажаності, любові. У процесі спілкування формуються не лише пізнавальні властивості людини, а й інтегральні складові психічного життя: самооцінка, усвідомлення власного "Я", відчуття його тотожності за будь-яких життєвих обставин, засвоєння прийомів протидії зовнішньому тискові, вироблення критеріїв ставлення до інших людей. Однак сім’ї характеризуються різним виховним потенціалом. Виділяють виховавчо-сильні, виховавчо- стійкі, виховавчо-нестійкі, виховавчо-слабкі з утратою контактів з дітьми і контролю над ними, виховавчо-слабкі з постійною конфліктною атмосферою, виховавчо-слабкі з агресивно-негативною атмосферою, маргінальні з алкогольною, сексуальною деморалізацією, правопорушні, злочинні, психічно обтяжені (за Міньковським Г.В.).

В одному випадку комунікація розглядається як передача повідомлень, і її завданням є якомога точніше передати сигнал від джерела до одержувача. Відповідно, роль цього адресата досить пасивна, він може одержувати тільки те, що передав йому адресант.

Інша школа стверджує, що комунікація є виробництвом і обміном значеннями. Тут вивчаються тексти й культури. Повідомлення в цьому разі буде не просто передаватися в незмінному вигляді, а, певніш за все, виникати з одержаного самим адресатом. Ми, своєю чергою, можемо назвати це фізичними або гуманітарними моделями.

З точки зору інтеракціонізму, міжособистісна комунікація ґрунтується на спроможності людини “перебирати роль іншого” та уявляти, як це сприймає партнер по спілкуванню, група чи значуща людина, а також інтерпретувати певну ситуацію та конструювати власні дії.

Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її побутових і матеріальних умов, структури та чисельності, взаємостосунків, що складаються між усіма членами родини, від особистого прикладу батьків та їх педагогічної культури, від специфіки самого процесу сімейного виховання.

Реакція на поведінку інших у процесі спілкування завжди опосередковується самосвідомістю, співвідноситься з її власним рефлексивним “Я”. Тобто міжособистісна комунікація доповнюється спілкуванням із самим собою, зі своїм внутрішнім світом. Інтегративно творче і глибинне спілкування отримує свою завершеність лише в комбінації зі спілкуванням, яке ґрунтується на міжособистісних принципах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

  1. Берто Д. Семейные межпоколенные трансмиссии: опыт сравнительного анализа // Психоанализ и наука о человеке. - М.: Прогресс, 1996. - С. 139 - 152.

  1. Бондарчук О. Психологія сім'ї: курс лекцій / Олена Бондарчук, ; МАУП. - К. : МАУП, 2001. - 95 с.

  1. Виховний потенціал сім'ї в сучасних умовах: Тематична Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2004 року. – К.: Державний інститут сім'ї і молоді, 2004.

  1. Дружинин В. Психология семьи. - М.: КСП, 1996. - С. 15 - 18.

Информация о работе Історія сім'ї як об'єкт соціологічного дослідження