Демографічна ситуація в країнах Європи

Наскільки великі зміни відбулися в демографічній структурі європейських країн за минуле сторіччя, можна проілюструвати на прикладі найбільшої за чисельністю населення країни ЄС - Германії. Тут, підрахували учені Центру по вивченню демографічних змін в Ростоке, в 1910 році середній вік не досягав і 24 років, а в 2003 році вже перевищив 40-річну відмітку.

За сотню років демографічна піраміда Європи, за допомогою якої учені демонструють віковий склад населення, стала більше схожим на бочонок або цибулину. У 2000 році найкрупнішу вікову групу вже складали люди від 35 до 45 років - це найширше місце на графіці. На початку ж минулого сторіччя найчисленнішою була група новонароджених. Чисельність людей окремих вікових груп зменшувалася із збільшенням їх віку, і ця залежність визначала правильність граней піраміди.

Європейців буде менше!

1. Демографічні зміни мають декілька складових. По-перше, це народжуваність. В цілому по Євросоюзу вона складає 1,5 дитини на жінку. Забезпечити природний приріст населення, проте, може лише показник в 2,1 дитину на жінку.

2. Природний приріст населення розраховується на основі даних про чисельність народжень і смертей, не зважаючи на міграцію населення. Цей показник склав в 2003 році в Європейському Союзі 0,04 відсотка. Учені припускають, що чисельність населення в Європі декілька зросте до 2025 року, причому лише за рахунок імміграції, а потім почне знижуватися.

3. У деяких країнах ЄС природний приріст населення вже зараз нижче за нульову відмітку. Серед них лідирує Німеччина, в якій ця тенденція простежується з 1972 року. У 1993 році до неї приєдналася Італія, а Австрія і Греція за даними Єврокомісії "стоять на порозі" такого розвитку подій.

Від Румунії до Ірландії.

1. Тоді як дітей в Європі стає все менше, росте середня прогнозована при народженні тривалість життя. Це другий важливий демографічний чинник. В даний час середня очікувана тривалість життя в Євросоюзі складає 78 років. У 15 "старих" членах ЄС цей індикатор досягає 79 років, а в країнах, що недавно стали членами організації, - 74 року.

2. Показники по окремих країнах ЄС розрізняються ще більше. У країнах Балтії, наприклад, середня прогнозована тривалість життя для чоловіків складає 66 років, а в Швеції - на 12 років більше. І якщо в Іспанії і Франції цей показник для жінок досягає майже 84 року, то в Латвії - 76 років.

3. Дані з східноєвропейських країн-членів ЄС спростовують розхожу думку про те, що між рівнем життя і показниками народжуваності існує зворотна залежність. Народжуваність в нових країнах-членах, поступивши місце "старим" по рівню доходу на душу населення, не вище, а нижче середнього по ЄС, і складає 1,3 дитини на жінку. У Польщі, країнах Балтії, Румунії і Болгарії чисельність населення вже зараз скорочується. У ЄС більше всього дітей народжується в Ірландії - в середньому 2 дитини на жінку. За нею слідує Франція з показником в 1,9, небагато відстають він її Фінляндія, Швеція, Великобританія і Данія.

4. До Європи мігранти перебувають у тому числі і по нелегальних каналах з Африки. Демографічні зміни в Європі істотно вплинуть на соціальний і економічний розвиток континенту. До 2030 року чисельність працездатного населення (у віці з 15 до 64 років) в Європі в порівнянні з 2005 роком зменшиться на 20,8 мільйонів чоловік.

5. Євросоюз розроблює стратегію, направлену на пом'якшення соціальних і економічних наслідків зниження чисельності населення в Європі. Притока мігрантів - третя складова демографічного розвитку - вже зараз допомагає компенсувати низьку народжуваність в Європі і залишиться важливим демографічним чинником і в майбутньому. Проте, указує Єврокомісія в робочому документі з проблем демографії 2007 року, подальше зростання міграції може ще сильніше загострити проблему інтеграції іноземців, яка стоїть на порядку денному в багатьох країнах ЄС. 
Особливості сучасної демографічної політики в країнах Європи, її сутність та політичні виміри.

Нині ж ситуація така: за перше півріччя 2008 року нас поменшало на 206,6 тисячі чоловік, і на 1 липня в Україні було 49,1 мільйона жителів, тоді як за даними перепису 1989 року - 51,45 мільйона. У статистичних підрахунках ООН ми б'ємо сумні рекорди: серед 39 найбільш розвинених держав у нас найменший природний приріст населення (-0,73 відсотка), найменша середня кількість дітей на одну жінку - 1,1 (вважається, що для нормальної зміни поколінь необхідно, щоб на 100 жінок народжувалося 215 дітей. В Україні цей показник становить 110 дітей), третє місце за передбачуваним до 2050 року скороченням населення - на 39 відсотків! Власне, ми не самотні у вимиранні. У республіках колишнього Радянського Союзу реальний приріст населення лише в країнах Середньої Азії, Азербайджані та Молдові. А опублікована у 2007 році доповідь Держкомстату Росії виявилась навіть похмурішою, ніж прогнози ООН. До середини XXI сторіччя другим за кількістю етносом Росії стануть... китайці. Їх буде десять-двадцять мільйонів. Самі ж росіяни перебиратимуться в Україну, яка на той час врешті-решт позбудеться кризи. І взагалі, між Росією та Україною почнеться війна.. за робочі руки іммігрантів із країн СНД. Це не жарт, не фантастика, а цілком офіційний демографічний прогноз.  Не лише в колишньому Союзі, де після його розпаду економічне становище погіршилось, знизилася народжуваність. Така ситуація практично в усій Європі та на інших континентах. Зі знаком мінус приріст населення у Болгарії, Румунії, Угорщині, Португалії, Італії, Словенії, Чехії. У Німеччині майже нуль (+0,01 відсотка). Не більше 0,1 відсотка з плюсом мають Польща, Бельгія, Австрія, Хорватія, Словаччина, Сербія, Іспанія. Але значною мірою це можна віднести за рахунок традиційної імміграції у ці країни. Дещо кращі справи у скандинавських державах і Франції. Натомість загальна кількість населення в світі невпинно зростає, і вчені стривожені, чи прогодує усіх наша Земля-мати, чи витримає її екологія 9,3 мільярда чоловік у 2050 році (нині 6,1 мільярда). Демографічна ситуація в світі, і про це йдеться у звіті ООН, віднині не обумовлюється лише трьома факторами: смертністю, народжуваністю і міграційними процесами. Головне - економічне зростання. Але не в нашому, традиційному для небагатих країн розумінні, - нам би грошей, тоді і про другу чи третю дитину подумали б. Ні. Швидше навпаки. Зважте самі: у той час, як у заможній Європі на двох батьків припадає в середньому по 1,4 дитини, населення Африки щорічно зростає на 2 відсотки (і це, незважаючи на страшну епідемію СНІДу).

Демографічну кризу в європейських країнах дослідники пояснюють переходом від традиційного типу суспільства до сучасного, у якому жінки мають більше альтернатив і не завжди готові пожертвувати ними заради дітей. Високий рівень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи відпочинку. Одне слово, чим більший рівень цивілізованості, тим нижчий народжуваності.

Борис Єльцин - чудовий оратор, бізнесмен, історик, політик, автор 26 книг, що вийшли тиражем понад чотири мільйони примірників. Зокрема сім років писав книгу про Індію, якій і досі надає доброчинну допомогу. У доповіді уряду Індії "Про національну демографічну політику у 2000 році" зазначається, що ця країна була першою, яка на державному рівні почала підтримувати програми планування сім'ї (1952 рік), і відтоді коефіцієнт сумарної народжуваності зменшився з 6 до 3,6 наприкінці 90-х, Все ж приріст населення залишається високим. У травні цього року кількість жителів Індії перевалила за один мільярд чоловік, що становить 16 відсотків від загальної кількості мешканців планети (хоча займає лише 2,4 відсотка території нашої кулі). На середину XXI століття Індія може обігнати Китай і стати найбільш населеною державою світу. Але поки що пальма першості за Китаєм. Наприкінці 2000 року там відбувся перепис населення, у березні стали відомі перші результати. У цій країні проживають мільярд 300 мільйонів чоловік. Фактично кожен четвертий на Землі - китаєць! І при цьому представники офіційного Пекіна пишаються, що політика контролю за народжуваністю нарешті принесла результати (у містах сімейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сільській місцевості - дві). Однак не виключають і те, що десятки мільйонів багатодітних сімей не внесли "зайвих" дітей до переписних листів. Чому стільки уваги приділяється країнам, де існує проблема перенаселення? Тому що демографічний бум в одній і спад в інших неминуче призведе до масових переселень. І росіяни для себе це прорахували. Два світових сектори, багаті й бідні країни переживатимуть зріст і спад населення разом, як дві судини, сполучені між собою, в яких поступово відновлюватиметься рівновага. Отут і постане проблема співіснування з іммігрантами чи то з країн СНД, чи навіть інших континентів. Вони різнитимуться в етнічному і культурному планах. Тому в майбутньому ефективність ринку праці й соціальна стабільність країни залежатимуть від того, наскільки влада налагодить контакти з іммігрантськими групами. Власне, останні рішення влади у нашій країні уже демонструють уважний підхід до мігрантів, що прибули в Україну. Які прогнози на нинішнє століття щодо населення земної кулі? Невже вірити фантастам, котрі говорять про переселення на інші планети? Виявляється, згідно з передбаченням ООН, загальний демографічний вибух, пік якого припадатиме на середину сторіччя, зміниться різким демографічним спадом у європейських і деяких інших розвинених країнах. До 2100 року населення земної кулі не збільшиться, порівняно з сьогоднішнім днем, а зменшиться на... 800 мільйонів чоловік (!) і складатиме приблизно 5,2 мільярда. Але які за національним складом будуть держави - хто зна. Половину всього річного приросту землян до середини століття забезпечуватимуть шість країн: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш та Індонезія.

За останніми оцінками і прогнозами Організації Об'єднаних Націй чисельність населення світу виросте приблизно до 8 млрд. осіб у 2025 році та до 9,3 млрд. у 2050 році. Водночас темпи зростання населення світу, досягнувши в 1965 році максимального рівня - 2%, знизились до 1,7% в 1980 році й до 1,3% в 2000 році. За прогнозами фахівців приблизно в 2020 році вони знизяться до 1%, а в 2050 році - до 0,5%. На даний час приріст населення в основному відбувається за рахунок країн, що розвиваються. З приблизно 130 млн. дітей, що народжуються щорічно, 78% припадає на країни, що розвиваються.

Потужний приріст населення, що спостерігався на початку ХХ ст. і фактично нічим не обмежена народжуваність у недостатньо розвинутих і найбідніших країнах, призвели до глобальної проблеми. В середині минулого століття вчені-демографи, економісти, екологи, медики, футурологи, а також політики серйозно заговорили про проблеми перенаселення в світі, про демографічну розбалансованість. Для того, аби суспільство успішно функціонувало, в першу чергу в економічній сфері, а також в соціальному і моральному відношенні, воно має бути пропорційно представлене за віковою структурою та за економічною ознакою і мати відповідну кількість допрацездатного (діти і підлітки), працездатного (молодь і дорослі люди) і післяпрацездатного (люди похилого віку) населення. На думку фахівців, прогресивним є такий тип популяції населення, коли його чисельність у віці до 15 років становить понад 25%, а в 50 років і більше - менше 25%.

У наш час, на початку ХХІ ст., лише третина людства живе в країнах, де забезпеченість продовольством у середньому відповідає енергетичним і якісним нормам. Але саме в цих країнах рівень народжуваності має стійку тенденцію до зниження. Розвинуті країни стоять перед загрозою "старіння" населення. Країни Європи наближаються до регресивного типу популяції населення. За даними комісії з демографії Ради Європи, на початку 2003 року, порівняно з першими місяцями 2002 року, приріст населення Європи становив лише 0,08%. І якщо у 1990 році дефіцит народжуваності був зафіксований лише в Німеччині, Болгарії та Угорщині, то в 2002 році він поширився ще на 12 країн Центральної Європи. У зв'язку зі зниженням народжуваності та зростанням частки осіб старших вікових груп виникає безліч проблем із соціальним забезпеченням пенсіонерів і продовженням періоду трудової активності тих, хто працює.

Розділ   ІІІ: Демографічні проблеми Європи та шляхи їх вирішення (на прикладі Великобританії, Німеччини та Франції)

Проблеми демографічного розвитку Великобританії, Німеччини та Франції: порівняльний аналіз

Великобританія

1. На даний час для країни характерний низький, приріст населення - результат як зближення показників народжуваності і смертності, так і зниження сальдо міграцій. У окремі роки приріст буває негативним (при позитивному сальдо міграцій). З низьким природним приростом пов'язані проблеми «старіння нації». У 2002 обличчя у віці 65 років і старше складали 15,8% населення. Перепис населення 2001 показала, що вперше число осіб старше 60 років перевищило число дітей у віці до 15 років.

2. Середня тривалість життя: 74 роки - чоловіки, 79 років - жінки. Рівень народжуваності (на 1000 осіб) - 12,0. Рівень смертності (на 1000 осіб) - 10,7. Сучасна динаміка населення різко відрізняється від демографічних процесів епохи розквіту Великобританії в XIX в., коли, не дивлячись на активну еміграцію в колонії, населення росло швидкими темпами унаслідок високої народжуваності.

3. У релігійному відношенні Великобританія переважно протестантська країна. Англіканська церква, що користується на території Англії статусом державної, має близько 34 млн. послідовників. Аналогічне положення в Шотландії займає Пресвітеріанська церква - 800 тис. чіл. Є і інші протестантські групи: методисти - 760 тис., баптисти. У країні проживає близько 6 млн. католиків. Живуть також численні групи індуїстів, буддистів, послідовників іудаїзму. Швидко росте мусульманська община, в 2002 р. прихильників ісламу налічувалося 1,5 млн. чіл.

4. Збільшилася імміграція до Великобританії з Ірландії. Адаптація ірландських іммігрантів до нового середовища відбувалася дуже поволі. І зараз вони зберігають ще відособленість і деяку відчуженість у відносинах з англійцями.

5. У зв'язку великими відновними роботами, а також розвитком промисловості після другої світової війни збільшилася притока до Англії робочих з європейських країн.

6. Зростання чисельності іммігрантів з колишніх англійських колоній послужило причиною для виникнення питання про расові взаємини на Британських островах. Уряд Великобританії в спеціальних актах зробив спроби обмежити імміграцію зі своїх колишніх колоній.

7. Ще в кінці 19 в. Великобританія досягла високого ступеня урбанізації. У 1999 р. міське населення складало 89%. У містах з числом жителів 100 тис. чіл. проживає майже половина населення країни. Найбільші по числу жителів міста: Лондон (6803000 осіб), Бірмінгем (935000 осіб), Глазго (654000 осіб), Шеффілд (500000 осіб), Ліверпуль (450000 осіб), Единбург (421000 осіб), манчестер (398000 осіб), Белфаст (280000 осіб)

8. Один з наслідків розвитку конурбації і особливо центральних міст - непомірно висока скупченість населення. У зв'язку з цим вживається заходам по їх розвантаженню: частина надмірного населення переселяється в передмістя або в нові середні міста, що розширюються.