Архіви, бібліотеки, музеї як соціальні інститути документальної комунікації

Електрична проводка у  приміщеннях сховищ має бути закрита  металевими трубами, штепсельні розетки  для переносної апаратури (пилососів, ламп тощо) - герметичними або напівгерметичними. Шнури переносної апаратури повинні мати гумову ізоляцію. У сховищах коробки з документами слід розміщувати на відстані не менш як 50 см від світильників.

Після закінчення роботи апаратура, лампи, електричні розетки у сховищі  послідовно вимикаються.

У сховищах забороняється:

• паління;
• застосування нагрівальних електроприладів.

На випадок виникнення пожежі та інших надзвичайних ситуацій в архіві складається план заходів, у якому передбачаються шляхи  евакуації і місце укриття  документів, перелік і загальна кількість  справ (одиниць зберігання), що підлягають евакуації, список працівників, відповідальних за цю роботу, заходи з охорони документів у місцях евакуації та укриття

План погоджується з відповідними службами (пожежною, охоронною, технічного нагляду) установи і затверджується її керівником.

Вимоги до шляхів евакуації  документів:

• забороняється захаращувати шляхи евакуації різними предметами та устаткуванням;
• усі двері евакуаційних виходів повинні вільно відчинятися у напрямі виходу з будинку;
• у коридорах на шляхах евакуації повинні бути встановлені символічні зображення знаків "вихід", "відчинені двері".

 

Вимоги до охоронного режиму зберігання архівних документів

Охорона архіву забезпечується шляхом обладнання будівлі засобами охоронної сигналізації, організації  посту охорони, опечатування приміщень, дотримання вимог пропускного режиму й порядку доступу до сховищ

Організація охорони архіву здійснюється згідно з погодженою з  відповідними службами охорони інструкцією  про охоронний режим архіву, що вводиться в дію наказом керівника архіву або установи

Охорона архіву здійснюється на підставі спеціального договору, що укладається між архівом і  відповідною службою охорони  та містить взаємні зобов'язання сторін щодо організації охорони  архіву, дотримання умов пропускного  режиму. Допускається створення власної  охорони.

У випадках аварій, виникнення пожежі або іншої надзвичайної ситуації, що загрожують цілісності та збереженості документів, охорона зобов'язана  вжити невідкладних заходів щодо їх врятування (використання відповідних  засобів, виклик пожежної команди, аварійної  служби, керівника архіву або установи). У надзвичайних випадках охорона  може відкрити сховище з наступним  складанням акта про причини такої  дії. Акт затверджує керівник архіву або установи.

Обов'язковому оснащенню  засобами охоронної сигналізації та опечатуванню підлягають сховища, приміщення, в яких тимчасово зберігаються документи (читальний зал, лабораторія) або  матеріальні цінності; аварійні й  запасні виходи з будівлі архіву, основний вхід за умови відсутності  цілодобового поста охорони.

Опечатуванню підлягають також сейфи, де зберігаються видані зі сховищ документи, облікова документація.

З метою захисту документів від розкрадання на вікнах підвальних приміщень і цокольних поверхів архіву встановлюються відкидні металеві ґрати. Навколо території архівної установи має бути встановлена огорожа.

Сховища в робочий час  закривають на ключ. Ключі від дверей в робочий час знаходяться  у працівників, відповідальних за сховища. Інші особи допускаються у сховища  тільки з дозволу керівника архіву або установи і в супроводі  працівника, відповідального за сховище, або особи, що його заміщує.

Винесення (вивезення) з архіву документів, науково-довідкових видань, матеріальних цінностей здійснюється тільки за спеціальними перепустками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліотеки

Історія

Мешканці Давньої Месопотамії  писали на глиняних дощечках за допомогою  тонкої палички, яка називалася «клин». Цей спосіб  письма відомий як «клинопис». Дощечки випалювалися, а найцінніші з них вміщувалися в спеціальні конверти з глини, щоб не псувалися. Археологи знайшли тисячі таких дощечок, які зберігалися у палацах і були розсортовані в залежності від їх тематики.

Такі були перші бібліотеки.

Бібліотеки Давнього Єгипту знаходилися в храмах: їх охороняли священики. Єгиптяни писали на папірусі, який потім згортали в рулон навколо палиці з наконечниками і зберігали в скринях або на полицях

Найзнаменитішою була бібліотека в Олександрії. Вона виникла приблизно у 300 році до нашої ери. Там зберігалися понад 700 000 сувоїв папірусу. Усі «книги» були класифіковані за 120 темами і описані в каталогах.

Давні римляни першими  здогадалися будувати публічні бібліотеки.

Юлій Цезар планував створити цілу систему публічних бібліотек і після його смерті вони почали користуватися особливою популярністю. Багаті мешканці Рима спеціально засновували бібліотеки для заможних, а також самі збирали величезні колекції книг для себе. До IV століття в Римі існувало 28 публічних бібліотек.

На початку нашої ери бібліотеки стали невід'ємною частиною церков і монастирів. Ченці читали й переписували книги: багато бібліотек підтримувалися завдяки їх зусиллям.

Наприкінці періоду Середньовіччя, коли були побудовані величні собори, люди почали будувати маленькі бібліотеки при соборах. Університети також почали колекціонувати книги. Університети Парижа, Гейдельберга і Флоренції славилися своїми колекціями «прикутих» книг. Книги було так важко робити, що їх приковували до стін великими ланцюгами, щоб уникнути прикрощів.

3 1400 року Університет  в Оксфорді почав збирати бібліотеку. Нині його Бодлейнська бібліотека — найбільша серед університетських бібліотек.

Публічні бібліотеки, якими ми їх знаємо сьогодні, існують всього 100 років.

 

Види:

За значенням бібліотеки поділяються на:

• всеукраїнські загальнодержавного    значення    (національні,  
  державні);
• республіканські (Автономної Республіки Крим);
• обласні;
• міські;
• районні;
• селищні;
• сільські.

 За змістом бібліотечних  фондів бібліотеки є:

• універсальні;
• галузеві;
• міжгалузеві

 За призначенням бібліотеки  поділяються на:

• публічні (загальнодоступні),  у тому числі спеціалізовані для  
  дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами;
• спеціальні (академій    наук,    науково-дослідних   установ,  
  навчальних закладів, підприємств, установ, організацій).

Публічні, спеціальні   та  спеціалізовані  бібліотеки  можуть  
об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи.

 

Функції:

• кумулятивна – формування, накопичення, систематизація, аналітико-синтетична обробка й організація збереження документальних ресурсів;
• сервісна – надання інформації про наявні бібліотечні ресурси, організація пошуку, видачі і прийому документів і інформації з запитів різних категорій користувачів, забезпечення доступу до віддалених джерел інформації;
• науково-методична – вивчення інформаційних потреб користувачів, інструктивно-методичне забезпечення діяльності, науково-дослідна робота в галузі нових інформаційних технологій, розробка навчально-методичних матеріалів з основ інформаційної культури користувачів;
• навчальна – організація бібліотечно-бібліографічних занять з основ інформаційної культури із різними категоріями користувачів; 
•   просвітительська – організація заходів c метою прилучення студентів і співробітників університету до скарбів української і світової культури;
• виховна – активне сприяння процесу підготовки висококваліфікованих фахівців, гармонійному розвиткові особистості, а також вихованню почуття патріотизму на державному, регіональному й університетському рівнях;
• соціальна – сприяння розвитку здатності користувачів до самоосвіти і їхньої адаптації в сучасному інформаційному суспільстві;
• координуюча – узгодження своєї діяльності з усіма підрозділами університету в сфері інформаційного забезпечення навчально-виховного процесу, науково-дослідній роботі, а також надання методичної допомоги в організації бібліотечно-інформаційного обслуговування в регіоні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Музеї

Історія

Історія – це не тільки минуле, але й сучасне, яке окреслюється багатьма аспектами.

В 1946 р. з метою сприяння миру і міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами  в сфері просвіти, науки і культури була створена міжурядова організація  ЮНЕСКО, спеціалізований заклад ООН. Штаб-квартира ЮНЕСКО сьогодні розташована  в одному з найгарніших міст світу  – Парижі. Одним із важливих питань, яким займається ця організація сьогодні – це збереження для майбутніх поколінь історичних, архітектурних, природних та культурних багатств. Безперечно, в полі зору ЮНЕСКО головні скарбниці кожної країни – музеї.

Музеї (грецьке "museion” – святилище муз, храм муз, від "musa” – муза) – науково-дослідницькі і науково-освітянські заклади, які збирають, вивчають, зберігають і популяризують пам’ятки природничої історії, матеріальної й духовної культури – першоджерел знань про розвиток природи і суспільства. Музеї зосереджують у своїх фондах головним чином предмети речові й художні, в тому числі твори мистецтва, разом з тим в музеях зберігаються і письмові джерела (рукописні матеріали, друковані документи, книги, від інкунабул до видань останнього часу, що мають історичну цінність).

Отже, музейний фонд – це сукупність пам’яток природничої історії, матеріальної і духовної культури в  країні (незалежно від часу їхнього  походження), які мають наукове, політичне, історичне або художнє значення.

Історія виникнення музеїв, як своєрідних громадських інститутів, задовольняючи потреби політичного, наукового, культурного, економічного характеру, веде в далеку давнину.

Попередники музеїв з’явились  на тому етапі розвитку людського  суспільства, коли предмети-оригінали, взяті з природи і суспільного  життя, стали зберігатися не в  утилітарних господарських цілях, або як матеріальні цінності, а  як документальні, меморіальні свідчення й естетичні цінності. Такими є, наприклад, сховища Кноського палацу на Криті (16 ст. до н.е.), Палац Ванів і Архівіньських оракулів (Китай, 13-12 ст. до н.е.), Бібліотека Ниневійського палацу (7 ст. до н.е.) та інші.

В античну епоху храми, а потім і приватні колекції (з 3 ст. до н.е.) зосереджували переважно витвори мистецтва (галереї  Варреса, Сулли, колекції Сервилія, Красса, Лукулла, Помпея, Цезаря та інших). Різноманітні зібрання зберігалися у візантійських соборах і монастирях, а потім (з 13 ст.) в середньовічних соборах Франції, Італії, Німеччини та інших країн (предмети, належність яких приписували "святим особам” нового християнського пантеону, церковне начиння, ікони, рукописи і т.п.)

До епохи Відродження  відноситься поява в Європі музеїв, яким були вже характерні деякі наукові  функції, що було пов’язано з Великими географічними відкриттями, а також  з потребами розвиваючих наук і виробництва. Колекціонувались зразки тваринного і рослинного світу, мінерали, геодезичні й астрономічні інструменти, предмети, що становили етнографічний інтерес. Велику популярність набирають палацові зібрання – кунсткамери, мюнц-кабінети, натуралієн-кабінети, в яких концентрувались наукові, етнографічні й історично-художні цінності. З’явились і перші описи музеїв, а також музеологічні теоретичні твори. До того часу відносяться зібрання пам’яток античного мистецтва у Флоренції (Л.Медічі, 15 ст.), Римі (Ватиканські музеї, 16 ст.), Дрездені (Августа Саксонського, 16 ст.) та інші.

У 17-18 ст. формуються чисельні приватні колекції – історичні, археологічні, науково-природничі, мистецькі, багато з яких частково у 18 ст., а головним чином у 19 ст. лягли в основу державних  національних музеїв.

В період розвитку капіталізму  зростає об’єктивна потреба в  розвитку музеїв, зростає музейна  сітка з просвітницько-виховними  й науковими функціями.

В першоджерелах 12-17 ст. зберігаються чисельні відомості про збереження історичних і художніх цінностей  в соборах і монастирях у Владимирі, Києві, Новгороді. До 15-17 ст. відноситься  формування колекцій "Оружейної палати” і сховище пам’яток Патріаршої ризниці в Москві. Відомі також колекції 16-17 ст., які належали Івану ІV, Б. Годунову, Ф.С. Милославському, В.В. Голіцину. У 1719 р. відкрився перший російський публічний музей – Кунсткамера в Петербурзі, в основі якої лежали колекції Петра І. З переходом Кунсткамери у відомство Академії наук музей перетворився у великий науковий заклад.

На протязі 2-ї половини 18-19 ст. виникли перші місцеві  музеї в Іркутську (1782), Барнаулі (1827), Оренбурзі (1831), Астрахані (1836), колекції Артилерійського історичного музею (1756) і Ермітажу (1746) в Петербурзі; зібрання, безпосередньо пов’язані з виробництвом (модель-камери, натуральні кабінети Вільного економічного товариства, які на початку 19 ст. перетворились у музеї); створювалися історико-археологічні музеї у Миколаєві (1806), Одесі (1825), Петербурзі (Румянцевський музей, 1831) та інші.

Особливо швидко розросталася музейна сітка в середині 19 ст. Музеї виникали при статистичних комітетах, земствах, вчених архівних комісіях, наукових товариствах, університетах.

Розвиток сільського господарства і промисловості сприяло відкриттю  Сільськогосподарського музею в  Петербурзі (1859), Політехнічного музею  у Москві (1872), кустарних відділів у місцевих музеях. Ріст національної самосвідомості, розвиток мистецтва, науки знайшли відображення у створенні Третьяковської галереї (1856), Російського історичного музею (1872), Руського музею (1898).