Історія виникнення та становлення екологічної етики

Найпотужнішою громадською організацією є Всеукраїнська екологічна ліга, до складу якої входять 22 організації, що вносить сутнісний вклад у поліпшення екологічної ситуації в державі, формування нового екологоорієнтованого світогляду та підвищення рівня екологічної освіти та культури у суспільстві.

Заслуговує на увагу проект політичного документа "Екологічна етика", що розроблений у 2006 р. експертною групою Комісії ЮНЕСКО з етики наукового знання і технології (СОМЕ^Т). Так, як це єдина організація якій доручена робота з етичною проблематикою, адже ЮНЕСКО розглядає етику в якості одного із головних пріоритетів: розробляючи нормативні документи з біоетики, етики вчених, етики космосу, етики використання і збереження навколишнього середовища, глобальною зміною клімату і б. і.

В документі ЮНЕСКО "Екологічна етика" наголошується на двох типах принципів: загальні - повага до всіх форм життя (стверджує цінність самої по собі, безвідносно до людини та її інтересів); біоріз-номаніття (цінність біорізноманіття та збереження); підтримка стійкості біосфери (є важливішим аніж збереження індивідуального життя, виду або екосистеми), екологічна справедливість (рівне розподілення між людьми права на екологічну безпеку та відповідальність кожного за її збереження); завбачуваності (бере до уваги можливі варіанти розвитку та засоби їх зменшення й упередження); загальної гідності природних ресурсів (Земля як цілісність, де всі несуть рівноцінну відповідальність за природні ресурси і навколишнє середовище) та практичні: права майбутніх поколінь (прояв турботи про майбутні покоління людей, так і інших живих істот); розділена відповідальність (відповідальність кожного за всезагальні природні ресурси); презумція небезпеки (є вимогою, щодо дії та її безпечних наслідків для навколишнього середовища); скорочення і конвергенція (введення обмежень на обсяги шкідливих речовин в атмосферу).

Відкриті питання екологічної етики: цінності "внутрішні" та "зовнішні"

Важливим поняттям в екологічній етиці є істинна цінність. Це цінність об'єкта, що є незалежною від інтересу або оцінки. Етичні вчення, як правило, цінність пов'язують з людиною, а екологічна етика, розширюючи розуміння цінності до масштабу екосистемного блага, дозволяє одночасно зберегти й традиційні гуманістичні цінності стверджуючи екологічний холізм.

Всі види живої природи, екосистеми, природні об'єкти, так як і людина, володіють притаманною їм внутрішньою цінністю. Хоча обговорення проблеми цінностей є не новою, але в руслі розвитку екологічної етики цінність природи почали визнавати лише наприкінці XX ст., опорою якого стала Всесвітня Хартія Природи (2000), в якій наголошується: "... будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує на повагу, яка б не була її корисність для людини"28. На думку багатьох дослідників, лише наявність внутрішньої цінності є достатньою для поваги та збереження природи.

Екологічна етика вводить світ природи у світ людських цінностей шляхом ствердження самоцінності природних об'єктів. Де, за висловом російського дослідника А. Гусейнова, ставлення людини до природи вимірюється на "ідеальних терезах моралі". Адже з точки зору екологічної етики основною умовою моральної поведінки людини є відмова від насилля стосовно природи, не завдавання шкоди всьому живому, відмова від розкоші та споживання.

Відомий вітчизняний дослідник В. Борейко класифікував цінності природи на два основні типи: зовнішні цінності (інструментальні) та внутрішні цінності. Зовнішні цінності поділяють на матеріальні (господарські і рекреаційні) і нематеріальні (етичні, естетичні, релігійні, наукові і т. д.)29.

Матеріальні цінності

Господарська цінність - це цінність, корисна для господарства людини.

Рекреаційна цінність - пов'язана з туристичним, рекреаційним використанням природних територій.

Нематеріальні цінності

Історико-культурні цінності - цінність архітектурних пам'яток та об'єкти топоніміки.

Релігійна цінність - цінність відчуття дикої природи як священного простору, в якому виявляється свята сила.

Естетична цінність - цінність краси дикої природи, що є вищим даром.

Цінність дикості природи - цінність первозданної дикої природи та її охорона.

Цінність спадщини - дика природа є ціннісною спадщиною не лише людини, а й будь-якої форми життя.

Етична цінність - цінність природи як джерела любові, поваги, добра та ін. Це цінність можливості транслювати на природу свою турботу про її благополуччя.

Символічна цінність - цінність природних кодових образів, для передачі різноманітних значень. Природа надихає людину на створення міфів, образів, висловлюючи свої ідеї, емоції, почуття, думки.

Духовна цінність - цінність місця, де можна знайти момент поєднання з творчою силою природи, цінностями Землі, віднайти екологічну мудрість, спокій і духовність.

Еталонна цінність - цінність, якою володіє дика природа як зразок. Порівнюючи природні еталони з територіями господарського користування, можна завбачати різноманітні явища, які є важливими як для науки, так і для господарства.

Наукова цінність - цінність природи як ресурсу для наукових відкриттів, вивчаючи та спостерігаючи природу.

Цінність свободи (волі) - цінність основного джерела інтелектуальної свободи, духовної волі як для людини, так і для будь-якого живого Іншого.

Музейна цінність - цінність величезного синтетичного музею, який потрібен для подальшого розвитку людства.

Виховна цінність - цінність виховання у людини почуття відповідальності, самосвідомості, терпіння і т. п.

Освітня цінність - цінність, завдяки якій людина отримує інформацію про себе, власне місце та роль у світі, розвиток розумових та художніх здібностей.

Екологічна цінність - цінність, яка здатна забезпечити екологічну рівновагу на Землі, компенсувати антропогенне перетворення екосистем.

Цінність підтримки життя - цінність, яка полягає у підтримці середовища проживання тваринного і рослинного життя для збереження різноманітності форм життя.

Цінність захисту - цінність, яка слугує своєрідною віддушиною від індустріального суспільства.

Цінність натхнення - цінність природи у наданні натхнення, народження думок та почуттів.

Цінність захисту від хвороб - багато ділянок дикої природи слугують своєрідним захистом від вірусів та інфекцій.

Неусвідомлені цінності - цінності, які перебувають поза розумінням людського розуму, що ще потрібно оцінити та зрозуміти.

Екологічна етика в ієрархії цінностей на найвищий щабель ставить гармонійне і рівноправне співтовариство людей та інших живих та неживих компонентів природи. Людина не має права вирішувати з позицій користі та цілевідповідності питання про цінність і право на життя того або іншого біологічного виду. Вона має не допускати втрат у біорізноманітті, турбуватися про збереження всіх видів і об'єктів природи. Проблему моральних цінностей у відносинах із природою людині потрібно вирішувати виходячи з того, що екосистеми і співтовариства людей є самостійними моральними суб'єктами, які володіють невід'ємною цінністю.

Основою екологічної етики є визнання існування в основах світо-творення природних сил, лише таке одухотворене ставлення до природи робить можливим розумне ставлення до природи. Процес одухотворення, або екологізації, виявляє себе у такому:

o ставлення  до природних об'єктів визначається  не матеріальними, економічними, правовими  або релігійними настановами, а  моральними нормами і принципами;

o моральний  обов'язок і докори сумління  стосовно до природи стають  частиною моральної свідомості, відбувається екологізація традиційних  норм і принципів - "екологічна  совість";

o поява нових  моральних принципів завбачає  виключення старих принципів  корисності та цілевідповідності у відносинах із природою.

Стає необхідністю обґрунтування і введення в дію поняття "морально-екологічний імператив" - об'єктивних вимог до людей, відповідальних за науково-технічний прогрес і використання його досягнень у практичних цілях.

Відповідальність як підґрунтя екологічної етики

Проблема відповідальності є досить актуальною, так як саме вона фокусує важливі загальні проблеми етики. Класична проблема відповідальності в екологічному контексті приводить до зіставлення свободи для етики і особливо екологічної етики, що є не можливим в умовах сьогодення при принциповій зміні умов здійснення вільної та відповідальної діяльності особистості. Цілком очевидно, що сучасний екологічний стан примушує нас усвідомити відповідальність на деякому новому рівні. І саме екологічна етика вказує на те, що людина мусить враховувати ефекти діяльності на навколишнє середовище. (Наприклад: Принцип розділеної відповідальності - один із чотирьох практичних принципів вказаний в стратегічному нормативному документі ЮНЕСКО "Екологічна етика: Політичний документ ").

Відповідальність - це відношення залежності людини від чогось (від іншого), що сприймається нею як визначальна основа для прийняття і здійснення рішення, прямо або непрямо спрямованих на збереження іншого або сприяння йому. Об'єктом можуть бути інші люди, майбутні покоління, спільноти, а також тварини, навколишнє середовище, матеріальні і духовні цінності та ін.30

Відповідальність як етична категорія має кілька значень: за що людина відповідає та перед ким вона відповідає. В даному аспекті можна виділити відповідальність людини перед собою (здійснюючи вибір "обираю саму себе" та несу відповідальність); відповідальність за конкретні вчинки перед іншими людьми; відповідальність перед людством і світом (відповідаю за все). Бути відповідальним означає думати про інших та про наслідки своїх вчинків - чи не принесуть вони шкоду Іншому.

Людина, якій притаманна свобода волі та свобода вибору, здатна осмислено обирати той або інший шлях поведінки (з урахуванням можливих наслідків), а тому й нести відповідальність за обране нею та здійснене. При цьому свобода, на думку українського вченого В. Малахова, є лише простором для відповідальності як особливої "моральної скерованості суб'єкта", адже осмислюючи власне буття, як здійснення життєвого призначення людина потрапляє до духовної атмосфери, де стверджується моральна відповідальність.

Відповідальність у взаємовідносинах людини і природи завбачає насамперед певний "момент переживання" - усвідомлення себе відповідальною особистістю і одночасне розуміння, в чому саме для людини і суспільства в цілому завбачається різнобічна цінність природи. Усвідомлення людиною себе і природи як суперечливої єдності є необхідною передумовою для вироблення певних узагальнених принципів, моделей поведінки і діяльності в навколишньому середовищі, які реалізують духовні та фізичні потреби людини та не завдадуть шкоду довкіллю.

Тому одним із важливих аспектів категорії відповідальності в контексті екологічної етики є вирішення питання: чи зможе людина керувати природою? У даному аспекті існують різні точки зору: - людство не має права і не може керувати природою; - людина керує природою (екологічний менеджмент).

Досить чітко різницю у даних підходах показують чотири закони екології сформульовані американським екологом Б. Коммонером, які наголошують, що природа знає краще і їй потрібно довіритись, але не керувати нею. Беручи до уваги саме цей аргумент, - закон відповідальності полягає в зменшенні дій на природу та її відновлення, а не в тому щоб нею раціонально керувати.

На конференції у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. відзначено такий етичний принцип, як моральна відповідальність людини за збереження природи. Людина не повинна "керувати" природою, вона має навчитися кооперуватися з її силами з метою гармонійного співіснування всього живого. Найскладнішим є "вироблення" уваги до зовнішнього світу, в тому розумінні, що він існує на тих самих правах, що і "я" і може вижити лише без насильства над ним, і найважливіше мабуть, не лише виживання, а й глибокого усвідомлення для чого жити.

В основі екологічного імперативу російського вченого М. Моїсеєва прослідковується абсолютно інше розуміння відповідальності, що наголошує на рішучій відмові від пануючої стратегії життя людства, на визнанні і ствердженні нової стратегії, що ґрунтується на усвідомленому виборі і розумних обмеженнях, збереженні біосфери. Це відповідальність, що завбачає - вчиняти так, як на твоєму місці має вчинити інша розумна моральна істота у відношенні до будь-кого, навіть до безвідповідальних і невдячних об'єктів, ніколи не обмежуйся прагматичним підходом, пам'ятай, що будь-яке життя є самоцінним і розвивається за своїми внутрішніми закономірностями; саме людині у взаємовідносин з природою належить роль вільного та відповідального суб'єкта, що досить чітко вказує на особисту відповідальність за стан навколишнього середовища.

Морально-екологічна відповідальність розглядається як усвідомлена людиною необхідність екологічної діяльності, яка орієнтована на принцип коеволюції людини і природи та подальшу гармонізації їх взаємодії. Тому відповідальність виступає як розділена відповідальність, оскільки вона не може відноситися до будь-якої країни, це відповідальність кожного з нас, так як характеризує прийняття рішення, яке має вагоме значення для подальшого розвитку людства в цілому.

Екологічна відповідальність, як і морально-екологічна свобода, на думку білоруської дослідниці Т. Мішаткіної, базується на принципових постулатах:

o необхідним  є перехід від "моделі превалювання" над природою до "моделі співіснування" людини і природи, що завбачає  встановлення стійкої рівноваги  між сучасним та минулим екосистемним існуванням;

o нова концепція  охорони навколишнього середовища  має включати в собі захист  середовища існування "братів  менших", не стільки для людини, як від людини;

o необхідно  навчатися керувати собою, для  чого потрібно розвивати такі  якості як: самообмеження, відповідальність, чесність, справедливість; стверджувати  віру в цінності любові, альтруїзму, взаємодопомоги, прав людини і  права Іншого живого;

o потрібно  прагнути до примирення конфліктів (економіку і виробництва з  екологією), оцінюючи все за моральними  критеріями;

У свою чергу екологічна відповідальність стверджує принцип людської відповідальності за збереження навколишнього середовища, а ети-ко-екологічна відповідальність завбачає не лише індивідуальну відповідальність, а й соціальну - виявляючи адекватні економічні, юридичні та інші форми відповідальності, що розкриваються взаємодією мотиваційно-ціннісним і оцінно-результативним компонентом, базовим для яких виступає ціннісний. Саме ціннісний компонент визначається соціальними мотивами ставлення людини до природи, розумінням універсальної цінності природи, природоохоронною діяльністю.