Ідейно-естетична своєрідність творчості О. Пчілки

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ І.  Постать   Олени Пчілки в   українській культурі та літературі кінця XIX – початку  XX ст…………………………………………………………5

1.1. Становлення та розвиток світоглядних переконань Олени Пчілки………………………………...………………………………………………5

1.2. Багатогранність творчої спадщини письменниці……….……………...8

Розділ ІІ. Ідейно-естетична своєрідність поетичної творчості Олени Пчілки……………………………………………………………………………….18

2.1. Фундаментальні мотиви творчості Олени Пчілки…………………....18

2.2. Місце Олени Пчілки в дитячій літературі…………………………… 27

Висновки……………………………………………………………………..39

Список використаної літератури……………………………………….......41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Творчість  Олени Пчілки (Ольга Петрівна Косач - Драгоманова, 1849 - 1930) посідає значне місце у розвитку української літератури кінця XIX - початку ХХ ст. Але як автор багатьох прозових, поетичних і драматичних творів, критик, публіцист, перекладач, фольклорист та етнограф, редактор й видавець, громадський діяч стала відомою широкому загалові лише недавно. Впродовж майже семи десятиліть можновладці намагалися стерти той слід, який залишила ця видатна жінка,  вбити пам'ять про неї. Бо не могли їй вибачити ту безкомпромісність, яку виявила в усьому, що стосувалося України (а це і протести національних утисків і русифікації, і послідовне обґрунтування спроможності української культури посісти гідне місце в світовій культурі, і пропагування української історії, що будила в нащадків національну свідомість).

Актуальність дослідження полягає у потребі вивчення та дослідження творчості Олени Пчілки відповідно до сучасних вимог українського літературознавства. У дослідженні доведено, що літературні витвори, з-під пера авторки, досягають висоти свого розвитку.

Мета – здійснити комплексне системно-аналітичне дослідження поетичних творів Олени Пчілки.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

• простежити розвиток авторських рис Олени Пчілки;
• проаналізувати особливості її творів;
• розкрити основні проблеми, які зображує авторка;
• висвітлити традиції і новаторство у полі ідейно-естетичного спрямування її творів;
• з’ясувати роль та місце драм Олени Пчілки в літературному контексті доби.

Об’єктом дослідження виступають поетичні твори О. Пчілки.

Предмет –ідейно-естетичне спрямування творів поетеси.

Методи дослідження – порівняльний, проблемно-тематичний, описовий, біографічний.

Теоретико-методологічну основу роботи становлять праці вітчизняних літературознавців, таких як: Р. Вітренко, І. Денисюка, А. Диби, Л. Дрофань, О.Калінчук.

Структура й обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури(20 позицій). Загальний обсяг роботи – 42 сторінки, з них – 35 сторінок основного тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Постать   Олени Пчілки в   українській культурі та літературі кінця XIX – початку  XX ст.

1.1. Становлення та розвиток світоглядних переконань Олени Пчілки.

Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач) все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації.   Псевдонім, який вона собі обрала і під яким найчастіше друкувалася, – Олена Пчілка.

Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка – це все вона, Олена Пчілка. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант.

Народилася Ольга Петрівна Драгоманова 29 липня 1849 року на Полтавщині, у місті Гадячі. Ось як розповідала Ольга Петрівна про місця, де проминуло її дитинство: «Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замика її на обрію великий вічнозелений бір сосновий... Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, - а вона ж має так багато чудових куточків»[8, с. 12].

Олена Пчілка походила з славетного роду Драгоманових, відомого ще за часів гетьманщини. Предки її перебували на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького, дядько – декабрист Яків Драгоманов – помер на засланні у Сибірі, батько Ольги Петрівни мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. У своїй юридичній практиці «держав руку дрібноти, усяких людей козацького роду»[4, с. 4]. Дітей у сім’ї Драгоманових привчали шанувати природу, любити мистецтво. З гордістю за своїх батьків Олена Пчілка говорила, що в той темний, жорстокий час, коли повновладно панувало деспотичне право, в їхній сім’ї ні з кого не знущались, нікого не карали, і діти виростали, не бачивши ніяких диких сцен розправи сильного з підвладним, а наставляло на добрий розум їх лише спокійне і лагідне слово. Дітей гляділа й виховувала мама. «Українська течія – се було наше природне оточення... Щодо пісень українських, – згадувала Олена Пчілка, - то не знаю, чи ще в якомусь панському домі співано їх так багато, як у нас»[10, с. 85]. Мама й сама мала гарний голос, знала безліч пісень і співала їх дітям.А коли діти підростали до «книжної науки», тоді вчив їх батько. 
 З дванадцяти років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіонаті шляхетних дівчат. Брат Михайло – видатний вчений, літературний і громадський діяч – залучає її до київської "Громади” (культурно-освітньої організації ліберальної української інтелігенції). Тут вона знайомиться з композитором Миколою Лисенком, письменником Михайлом Старицьким, вченими, етнографами і фольклористами Павлом Житецьким, Олександром та Софією Русовими. До «Громади» входив також Петро Косач – тоді студент права Київського університету. З ним познайомилась і в 1868 р. взяла шлюб Ольга Петрівна. Жили Косачі у м. Звягелі, потім у Луцьку та селі Колодязному (Ковельського повіту).

Серйозно, усвідомлено і всеохопно українською справою  почала займатися  Олена Пчілка на початку 70-х років, після поїздки до брата Михайла за кордон, де він перебував у науковому відрядженні (1872). Всіма силами намагалася розважити брата і братову в їхньому невимовному горі – втраті малолітньої доньки Олі. Відвідала Флоренцію, Рим, Помпеї, а повертаючись додому, пообіцяла братові виконати його доручення: передати листи галичанам – січовикам, які перебували у Відні. «Зустріч з галичанами здалась мені зовсім інакшою, аніж я собі уявляла, – згадувала пізніше Олена Пчілка, – значно інтереснішою; до тієї пори ніякого виразного вражіння про них я не мала, бо не зустрічалась із ними, якщо не лічити побіжних зустрічей у Києві з Терлецьким і іншими, коли вони приїздили у справі переговорів з «Правдою». Тепер особливо я зазнайомилась щиро з Мелітоном Бучинським.

     Бачилась з Окуневським, Гриневичем, Білинським. Бучинський і його приятелі – це були перші знані мені активні українці – галичани. Під той час приїздив до Відня дехто і з галицького жіноцтва: пригадую Софію Окуневську. Вона була у Відні недовго, але справила на мене враження високоінтелігентної, захопленої вищими інтересами жінки. Я побачила, що й поміж жіноцтвом галицьким є течія національних настроїв. Через ту зустріч, хоч і дуже коротку, почалася і моя знайомість з іншим жіноцтвом галицьким, бо тоді часто між нами згадувано Кобринську-Озаркевич, хоч познайомилася в особистій зустрічі з нею я пізніше» [6, с. 3].

Віддаючи належне російській культурі й літературі, Олена Пчілка завжди ставила на перше місце національний ідеал, крізь його призму аналізувала ці стосунки і робила відповідні висновки. Диференціюючи окремі постаті у російському суспільстві у їх ставленні до українського питання, Олена Пчілка все ж не бачила різниці між поглядами прихильників старого царського режиму і російськими лібералами, оскільки і ті, і другі не розглядали Україну в аспекті національної незалежності, що, зрештою, спостерігаємо і сьогодні, коли навіть О. Солженіцин не вирвався з силового поля шовінізму й імперіалізму.

 Своїми викривальними публіцистичними статтями Олена Пчілка переконувала, що до українофобів треба підходити з точки зору боротьби за життя в своєму краї; що всяка нація, що прагне підвестися з колін, має удосконалити сама себе, загартувати свій дух. Художні твори та автуру журналу вона також добирала з цього погляду. В її журналі друкувалися поезії і антимосковська драматична поема «Бояриня»; Панас Мирний, Грицько Григоренко, Любов Яновська, Христя Алчевська, Надія Кибальчич, Агатангел Кримський, Олександр Олесь, Людмила Старицька-Черняхівська та багато інших вважали за честь друкуватися в «Рідному краї». Залишаючись впродовж багатьох літ трибуною демократичних письменників, «Рідний край» відігравав колосальну роль як у розвитку громадської думки, так і в літературному процесі.

«Мама не була соціалісткою, – згадувала дочка Олени Пчілки Ісидора, – вважала соціалізм утопією, але демократкою вона була і на словах, і на ділі. Так само, як і ворогом соціальної нерівності мама була все життя і свої переконання висловлювала одверто не тільки в родині своїй чи серед друзів, а широко в громаді, в пресі». Більшовиків не визнавала, і хоч перейшла вже сімдесятилітній рубіж, не боялася публічно виступити проти більшовицької влади, за що 1920 року була заарештована: «Два конвоїри повели Олену Пчілку через базарну площу до будинку Ревкому, — згадує очевидець. — Я йшов рядом з Оленою Пчілкою, конвоїри не проганяли мене. По дорозі Ольга Петрівна сказала мені, щоб я негайно пішов до військового комісара-боротьбіста Мусієнка і повідомив його, що Олену Пчілку арештовано. При цьому Ольга Петрівна дала мені й адресу комісара. Я негайно ж побіг, щоб виконати доручення Ольги Петрівни. Було дуже рано, ще тільки сонце почало сходити. Довгенько я стукав, аж нарешті двері відчинилися, і я побачив дружину комісара. Я попросив у неї вибачення і пояснив, чому так рано збудив їх. Того ж дня Олену Пчілку завдяки втручанню боротьбіста Мусієнка було звільнено. Але Ольга Петрівна мусила була виїхати з Гадяча. Приїхала її наймолодша донька Ісидора Петрівна й забрала свою матір у Могилів-Подільський» [18, с. 6].

1.2.Багатогранність творчої спадщини Олени Пчілки

Починаючи розглядати напрочуд різнобічний та багатий творчий доробок Олени Пчілки, насамперед звернімо увагу на той творчий псевдонім, який обрала для себе письменниця. Цей псевдонім – назва маленької комахи-трудівниці чи не найбільше вбирає в себе суть діяльності Ольги Петрівни. За висловом В.Скуратівського, вона, як і крилата трудолюбниця, невтомно впродовж всього життя «горопашно заповнювала щільники нашої культури цілющим нектаром» [8, с. 12].

Внесок Олени Пчілки у скарбницю української культури справді величезний. Адже не було (чи майже не було) такої сфери української гуманітарної науки та культури, до чого б не доклала своїх старань ця дивовижна жінка. Вона виявила себе талановитою поетесою, прозаїком, драматургом, публіцистом, видавцем, науковцем, етнографом, її дочка Ольга Косач-Кривнюк писала про неї: «Де занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роль і місце в українському житті, і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об'ємі її значення для української культури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а може, й зовсім не знала» [16, с. 8].

Свою творчу діяльність Олена Пчілка розпочала перекладами. Першою літературною спробою Олени Пчілки був переклад казок Андерсена за порадою М.Старицького. У 1880 р. опубліковані її «Переклади з Гоголя: Записки причинного. Весняна ніч», 1882 – книжка «Українським дітям», до якої вона переклала поетичні твори О. Пушкіна («Анчар»), М. Лермонтова («Три пальми», «Гілка Палестини», «Мирі») та польського поета Сирокомлі («Співець»). Перекладацькій справі письменниця приділяла велику увагу протягом усього життя. Олена Пчілка перекладала твори Кольцова, Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Тургенєва, Фета, Надсона, Єсеніна, Овідвя, Сапфо, Свіфта, Міцкевича, Словацького, Гюго, Шіллера, Гете, Гейне, Діккенса, Уайльда, Андерсена, Мопассана та ін. Метою популяризації рідного слова вона переклала російською мовою також власні оповідання і поезії із збірки «Думки-мережанки».

Переклади Олени Пчілки несуть ідейно-смислове навантаження, збагачують словник української мови, зберігають стиль і манеру письма оригіналу, є довершеними літературними зразками. Вважаючи перекладання засобом збагачення та розвитку рідної мови, Ольга Петрівна у передмові до власних перекладів з Гоголя писала: «Трудно зважить, що більше розвиває мову, чи переклади, чи первотвори? Либонь, треба сказати так: ті й другі однаково».

Пропагування рідної мови Олена Пчілка вважала надзвичайно важливим своїм завданням. Одним із доказів піклування письменниці про повноцінне функціонування та розвиток української мови може бути її перебування у складі делегації до прем'єр-міністра Вітте у справі скасування заборон на українську мову. У 80-х роках XIX ст. Олена Пчілка разом з М.Старицьким, М.Комаровим та іншими діячами культури працювала над укладанням українсько-російського та російсько-українського словників. В одній із наукових статей Ольги Петрівни читаємо такі рядки: «Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову» [17, с. 5]. На превеликий жаль, цей вислів актуальний і сьогодні.

Аналізуючи творчість Олени Пчілки, не можна не загострити увагу на тих суспільно-політичних умовах, у яких довелося жити і працювати письменниці, а також на її власних поглядах на події, що відбувалися. На кінець ХІХ - поч. XX ст. припадає розквіт українського відродження, коли стало легше після всяких цензурних утисків пробитися українському слову. Саме в цей час національна ідея стала панівною в Європі. Ісайя Берлін писав з цього приводу: «той рух має своїх прихильників і ворогів ... надихались ним люди чину та митці, інтелектуальні еліти ч юрба... І все ж не буде перебільшенням стверджувати, що в сучасному світі це один з найвпливовіших, а подекуди на земній кулі - наймогутніший із земних рухів, і що частина з тих, хто не спромігся передбачити його еволюцію, поплатилися за це волею, ба життям. Мова про націоналізм» [7, с. 52].

Олена Пчілка ширше трактувала національну ідею, ніж І. Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, Б. Грінченко, С. Васильченко. Вона бачила не тільки класове розшарування суспільства, в якому пани визискують народ. Вона вказувала на те, що ці пани заперечують також будь-які прояви народності, тобто українства, що для того, щоб бути інтелігентом, вважається необхідним відірватися не тільки від народних низів, але й зректися своєї нації.

Для української передової інтелігенції того часу ідеалами були ідеали російської ліберальної чи соціалістичної інтелігенції. Вони щиро вірили, що звільнена Росія дасть свободу й Україні. На відміну від них Олена Пчілка добре розуміла, що ця течія загальноросійської демократії приведе Україну до загибелі. Ці погляди письменниці не зустріли розуміння з боку тих, хто її оточував, її вважали вузькою націоналісткою. Але сьогодні, з огляду на історичні події минулого століття, сміливість та одержимість великою ідеєю цієї сміливої жінки стає для нас зрозумілою і викликає захоплення й повагу.